Явні визначення мають такі правила:

1. Визначення має бути співмірним, тобто обсяги Dfd і Dfn повинні бути однаковими: помилки приводять або до надто широкого, коли обсяг дефінієнсу більший ніж обсяг дефінієндуму: “Рецидивіст – особа, що скоїла злочин”, або до надто вузького, коли обсяг дефінієнсу менший ніж обсяг дефінієндуму, визначення: “Потерпілий – особа, якому злочином було завдано фізичної шкоди”.

2. Визначення не повинно утворюватися через самого себе. Помилки: 1) коло у визначенні, коли дефінієнс визначається через дефінієндум, і навпаки: “Право - це наука, яка вивчає правові відносини. Правові відносини – це відносини, які вивчає право.” 2) тавтологія, коли дефінієндум і дефінієнс виражені однаковими словами (від лат. "idem per idem" – "те саме через те саме"): “Право – це право”, "На війні – як на війні".

3. Визначення повинно бути чітким, ясним та однозначним. Помилками є метафори, образні вирази: “Діти - квіти життя”, “Політика - це мистецтво можливого”. Такі визначення не несуть смислового навантаження. У визначенні повинні використовуватися лише такі вирази, які відомі і зрозумілі для тих, на кого дане визначення розраховане.

4. Визначення не повинно бути суперечливим. Наприклад: “Порівняння – не доказ”. Заперечне визначення вказує на те, чим не є предмет, на множину ознак, які цьому предмету не належать, але не вказує, чим він є, не розкриває суттєві ознаки предмета. Це правило не стосується заперечних понять: “Безбожник – це людина, яка не визнає існування Бога”.

Неявними визначеннями є такі, у яких зміст дефінієндума розкривається у певному контексті. Різновидами неявних визначень є визначення через протилежність (це стосується філософських категорій: “свобода є пізнана необхідність”, “можливість – це потенційна дійсність”); контекстуальні (наприклад, поняття "категоричний" може бути встановлено в певному контексті: “дати категоричну відповідь”); остенсивні (визначення, які встановлюються шляхом демонстрації, наприклад, демонстрація під час навчально-виховного процесу, коли вказують на певні предмети і одночасно промовляють слова, що означають ці предмети) та аксіоматичні (визначення, в якому контекстом є сукупність аксіом деякої теорії). Аксіоматичні визначення вважають однією з найскладніших і найвищих форм визначень термінів в науці. Далеко не кожна наука може аксіоматично визначити вихідні поняття своїх теорій, для цього потрібен високий рівень розвитку знань у даній науці.

Операції, подібні до визначення.

Окрім визначення понять, існують подібні прийоми. До них відносяться: опис, характеристика, порівняння, розрізнення.

Опис – це процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, які розкривають предмет. Опис застосовують при оцінці місця злочину, обставин справи, зовнішності злочинця тощо.

Характеристика - це прийом, за допомогою якого вказують які-небудь помітні ознаки предмета, важливі в певному відношенні. Наприклад, характеристика з місця роботи звинуваченого, потерпілого.

Порівняння – це прийом пояснення специфіки предмета через аналогію. Наприклад, “Столиця – серце держави”, “Совість – внутрішній суддя”.

Розрізнення – прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого (подібного до нього). Наприклад, при розшуку людей фіксуються особливі прикмети певної людини.

Слід пам’ятати, що всі ці операції передують і часто супроводжують операцію визначення, вони необхідні як передумова визначення, але вони не є власне операціями визначення.