3.4. Складні судження та їх класифікація

Складні судження утворюються шляхом об’єднання між собою простих суджень за допомогою логічних сполучників, серед яких є: кон’юнкція, сильна та слабка диз’юнкція, імплікація та еквівалентність.

Як і прості судження, складні судження можуть бути істинними та хибними, при цьому істинність чи хибність залежить від істинності чи хибності простих суджень, які входять до складного судження.

Для визначення істинності складних суджень використовують матричний аналіз.

Кон’юнктивні судження. Кон’юнктивні (єднальні) судження утворюються за допомогою сполучника “і”. Позначається цей сполучник знаком “Ù“, схематично читається так: А Ù В або А і В, де А, В – висхідні прості судження, а Ù- знак кон’юнкції. Наприклад: “Ухвала суду має бути законною і обґрунтованою”.

У мові кон’юнктивні судження можуть мати такі граматичні сполучники: “А разом із В”, “А у той час, як В”, “В, хоча і А”, “Не лише А, але й В”, “А, а також В”, “А, В” і т.ін.

Кон’юнктивні (єднальні) судження є істинними лише в тому випадку, коли істинні всі судження, що його складають і хибні тоді, коли є хибним бодай одне із висхідних суджень.

Знання особливостей кон’юнкції має важливе значення у практиці мислення, особливо в юридичній сфері. Будуючи певне судження, треба обов’язково перевіряти істинність висхідних суджень. Від цього залежить істинність міркування, адже досить одного хибного судження, щоб кон’юнкція стала хибною.

Диз’юнктивні судження. Диз’юнктивні або розподільні судження – це судження, які утворюються за допомогою логічного сполучника “або”. Розрізняють 2 види розподільних суджень: розподільно-виключаючі (судження строгої диз’юнкції) та єднально-розподільні (судження слабкої диз’юнкції).

Розподільно-виключаючі (судження строгої диз’юнкції) – це судження, в якому ознаки, виражені предикатами, виключають один одного. Наприклад: “Попереднє розслідування закінчується або припиненням справи, або відданням звинуваченого під суд”. Його структура: S є P1 або Р 2; А V В.

Для того, щоб підкреслити строго розподільний характер, часто використовується подвійна форма сполучника: “або...або”: “De mortus aut bene, aut nihil – Про мертвих або хороше, або нічого”, “Або я найду шлях, або я прокладу його”.

Розподільно-виключаючі судження є істинними тільки тоді, коли одне з суджень, що до нього входять, є істинним, а інші – хибними. Якщо ж усі висхідні судження істинні, або всі хибні, то й розподільно-виключаюче судження є хибним.

Розподільно-виключаючі судження можуть містити 3 і більше висхідних суджень.

Єднально-розподільні судження (слабкої диз’юнкції) - це судження, в яких суб’єкту може належати не один, а й усі перелічені предикати. Ці судження виражаються сполучником: “або”, “оскільки”, “також”, “так”, за допомогою коми. Структура такого судження: S є P1 або Р2....або Р10; А V В.

Наприклад: “Право може сприяти економічному розвитку або заважати йому” (може і сприяти, і заважати одночасно).

Єднально-розподільне судження буде істинним, коли хоча б одне з простих суджень, які його утворюють, є істинним, а хибним тоді, як усі прості судження, які його утворюють, хибні.

В юридичній практиці часто застосовується диз’юнкція для установлення видів права, видів злочину або покарань, перерахування певних випадків, обов’язків тощо.

Імплікативні судження. Умовним або імплікативним називається судження, утворене з двох простих суджень, які перебувають у відношенні підстави і наслідку, пов’язаних за допомогою логічного сполучника “якщо...то”. Наприклад: “Якщо ми хочемо добитися поваги до закону, ми спочатку повинні створити закон, достойний поваги”, “Якщо присуд необґрунтований, то він є незаконним”.

Умовне судження складається з підстави і наслідку. Та частина умовного судження, яка виражає умови існування (не існування) певного явища і стоїть після слів “якщо”, “коли”, є підставою або антецедентом, а частина умовного судження, яка виражає те, що обумовлюється даною умовою і стоїть після слова “то”, називається наслідком умовного судження або консеквентом.

Імплікація символічно позначається так: “якщо А, то В”, “А В”.

Не кожне речення, в якому наявний сполучник “якщо...то”, є умовним судженням. Так, речення ”Якщо вчора ми не знали, що Т. буде грати за основний склад команди, то сьогодні це всім відомо”, не є умовним судженням, оскільки не виражає умовно-наслідкового зв’язку.

Умовне судження може бути виражене і без сполучника “якщо..то”, наприклад: “Хто не працює, той не їсть”, “Поспішиш – людей насмішиш”.

У юридичному законодавстві чимало умовних суджень виражені не сполучником “якщо...то”, а словами “у випадку”, “коли” і т.ін.

Умовні судження виражають різноманітну умовну залежність одних явищ від інших. Вони відображають причинний зв’язок між явищами, послідовність чи одночасність явищ у часі, необхідне співіснування або неможливість співіснування предметів і явищ чи їх ознак тощо. Тому не можна підставу умовного судження розглядати завжди як причину, а наслідок як дію цієї причини. Ці поняття не тотожні. Наприклад, в юридичній практиці у формі імплікації виражаються не лише об’єктивна залежность одних предметів від інших, а але й права і обов’язки людей, пов’язані з тими чи іншими умовами: “Кожний має право у відповідності з міжнародними угодами звернутися в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо всі наявні в самій державі засоби правового захисту вичерпані”.

Умовне судження, як і будь-яке судження, може бути або істинним, або хибним. Слід запам’ятати, що імплікація є істинною у всіх випадках, крім одного: коли антецедент є, а консеквента немає, тобто, коли антецедент істиний, а консеквент - хибний.

Дослідження імплікативних суджень має важливе значення в правовій практиці для аналізу понять "необхідна умова" і "достатня умова" якоїсь дії, події чи ситуації з метою її правової оцінки. Необхідною вважають таку умову для певної події (ситуації, дії), коли за її відсутності ця подія не відбувається. Наприклад, "присутність підозрюваного на місці злочину в момент його скоєння – необхідна умова висунення звинувачення в його здійсненні". Відсутність такої умови приводить до алібі (від грец. – "немає на місці", "відсутній") підозрюваного. Достатньою вважають таку умову для певної події (ситуації, дії), якщо кожного разу, коли ця умова наявна, ця подія (ситуація, дія) може відбутися і в деяких випадках (при певних умовах) відбувається. Наприклад, "порушення правил дорожнього руху – достатня умова для створення аварійної ситуації на дорозі".

Необхідна умова приводить до однозначної правової оцінки, достатня – до неоднозначної (в залежності від обставин при яких вона відбулася).

Еквівалентні судження.В еквівалентних судженнях поєднуються судження з взаємною (прямою і зворотною) залежністю. Вони мають назву подвійної імплікації і символічно записуються так: “А В”, “якщо і тільки якщо А, то В”. Наприклад: “Якщо людина досягла пенсійного віку, вона має право на отримання пенсії за віком”. При перетворенні “Якщо А, то В” в “Якщо В, то А” судження залишається істинним.

Еквівалентне судження істинне лише у 2 випадках: коли підстава і наслідок істинні і коли підстава і наслідок хибні.

При характеристиці складних суджень використовується ще один логічний союз: “невірно, що..” (  ), що означає заперечення судження. Прибавляючи цей сполучник до певного судження, ми створюємо нове судження, яке знаходиться в залежності від висхідного. Наприклад: висхідне судження – “Всі судді непідкупні”. Його заперечення – “Невірно, що всі судді непідкупні” або “Не всі судді непідкупні”, “Деякі судді не такі вже й ненепідкупні”.

Заперечення є істинним, якщо висхідне судження є хибним і навпаки.

Складні судження виступають у тих самих відношеннях, що і категоричні судження: вони можуть бути порівнюваними і непорівнюваними. Порівнювані судження мають відношення сумісності, логічного слідування, часткової сумісності, еквівалентності; непорівнювані судження мають відношення суперечності, несумісності, протилежності.

Для встановлення істинності складних суджень можна використати таку таблицю:

Сумісні судження			Несумісні судження
Еквівалентності	логічного слідування	часткової сумісності	протилежності	суперечності
P Q	P Q	P Q	P Q	P Q
І І	І І	І І	І І	І І
І Х	І Х	І Х	І Х	І Х
Х І	Х І	Х І	Х І	Х І
Х Х	Х Х	Х Х	Х Х	Х Х

Підкреслені строчки означають, що обидва судження не можуть приймати дані значення одночасно.

Як і з простими судженнями, зі складними судженнями також можна проводити логічні операції.