Аврам відповів: - Бог угледить собі агнця, син мій.

Він зв’язав Ісаака, поклав на жертовник і хотів заколоти його. Але в останню мить янгол утримав руку Аврама і вказав йому на барана, що заплутався в гущавині чагарника. Аврам узяв його і приніс в жертву замість сина.

Після смерті Сарри Аврам узяв собі другу дружину – Хеттуру яка народила йому ще шестеро синів, від них, як і від Ізмаїла, пішли різні арабські племена. Помер Аврам на 175 р. життя і був похований недалеко від міста Хеврона, в печері Махпеле, на полі Єфроновом, де похована і Сарра. Пізніше над печерою мусульмани побудували мечеть.

У переказах, що з’явилися вже пізніше за Біблію, Аврама зображають першовчителем єгиптян і фінікійців, яким він передав астрономічні і математичні знання халдеїв і шумерів. Йому навіть привласнюють винахід алфавіту і книги про будову Всесвіту. Араби називають Аврама Халіл – аллах, друг аллаха, і вважають, що саме він разом з сином Ізмаїлом заснував Каабу – мусульманське святилище в Мецці.

Особливо показовою в цьому плані є історія Аврама в Біблії. Бог на початку дарував йому довгоочікуваного сина, а потім зобов’язав принести сина собі в жертву. З погляду історика, ця розповідь цілком логічна, оскільки Аврам був сином свого часу і конкретних історичних обставин, коли було прийнято скріпляти договір «Заповіт», приносячи в жертву тварину. Договір з богом неймовірно великий, а тому і скріпляти його слід, жертвуючи найулюбленішим, в повному розумінні слова. Інша справа в тому, що суб’єктом жертвопринесення була людська істота, ця акція закінчилася нічим, хоча формально ритуальна сторона її була дотримана. Ісаак був обраний суб’єктом жертвопринесення не тільки тому, що являв собою найдорожчу власність Аврама: він відповідно до заповіту був і спеціальним Божим дарма і, подібно до всього, що Бог дарував людині, належало Богу. Тим самим підкреслювалася сама мета жертвоприношення: символічно нагадати, що все, чим людина володіє, належить Богу і підлягає поверненню. Саме в цьому сенсі в Біблії і обіцянці Бога звучить мотив універсальності. Він не тільки береться примножити потомство Аврама, але і додає: «І благословляється в сім’ї твоїй всі народи землі».

Перша згадка терміну «Ізраїль» зустрічається в одному з найясніших місць біблії де описується нічна боротьба Іакова з янголом. Саме ім’я «Ізраїль» перекладається багатозначно «той, хто бореться з богом», «той, хто б’ється за бога», «той, ким бог править», «що спирається на бога». На формування і менталітет єврейського народу великий вплив зробили не тільки Арій Персії (Ірану), але і населення Шумера (Месопотамії). Багато положень іудаїзму (Старий Завіт «Біблії») і правові аспекти держави та політики, запозичені саме у Шумерів.

Мойсей – перший пророк Бога_, засновник іудейської релігії, законодавець і політичний вождь – є одним з центральних персонажів Старого Завіту. Йому приписується авторство так званого «П’ятикнижжя» – перших п’яти книг Біблії.

Результат ізраїльтян з Єгипту відбувся у другій половині II тисячоліття до н. е., і хоча відомості про Мойсея містяться тільки в Біблії, багато істориків допускають його дійсне існування.

Мойсея іноді зображають з рогами на голові (наприклад, на знаменитій скульптурі Мікеланджело). Цю традицію пояснюють по-різному. Деякі вважають, що вона виникла внаслідок помилки: у Біблії сказано, що після того, як Мойсей побачив Бога, від його голови стали виходити сяючі промені, а в єврейській мові слова «промінь» і «ріг» звучать однаково. Але існує також припущення, що роги Мойсея сходять до найдавніших уявлень і символізують його надприродну силу.

Перші закони в світі з’явилися не в Єгипті, а саме в Шумері. Вони були запозичені євреями, які тоді кочували від Персії до Шумера і передані згодом іншим народам. Згідно шумерським переказам перше зібрання законів видав шумерський цар Ір – Намму. Він був обраний богом Нанной. Інше зібрання законів датується 1920 р. до н. е. (знаходиться в іракському музеї), відноситься до стародавнього царства Ешнуна, складені на аккадскій мові, сформульовані богом Тіськнахом, який доніс їх до людей через посередництво місцевого царя. Набагато змістовнішим зібранням законів є закони царя Ліхт – Ішрара, написані шумерською. Найбільш вражаючим з усіх є зібрання законів Хаммурапі, одержане їм від бога сонця Шамаша і датоване 1728-1686 рр. до н. е.

Неважко помітити, що єврейські закони Мойсея, повністю повторюють шумерські і містять універсальну думку стародавньої людини, що закони, держава і політика даровані людині богом. Це характерно і для шумера і для Єгипту, і для Китаю, і для Росії. Такий тип політичної влади пізніше назвали терміном «теократія». Це означає, що вся політична влада знаходиться в руках бога і весь суверенітет знаходиться в руках бога. Мудреці називали це «звалити на себе ярмо царства небесного». Той факт, що править бог, фактично означає, що править закон. І оскільки всі несли рівну відповідальність перед законом, система вперше дозволила реалізувати принцип, у відповідності, з якою суспільством править закон і всі перед ним рівні. Філон назвав це «демократією», вважав її найкращою з конструкцій, що забезпечують законопокірливість. Проте він не розумів під демократією владу всього народу: він визначав її як форму правління, яка поважає рівність і – має закон і справедливість для правлячих.

Філон звинувачував грецьких філософів і законодавців в запозиченні і навіть привласненні ідей біблейського Мойсея. Головними він вважав Геракліта і Платона. І зовсім приголомшливу заяву зробив письменник – язичник Нумен з Апамен (II століття до н. е.), що, мовляв, Платон – це Мойсей, який говорив на грецькій мові. Стародавні автори були непросто переконані в існуванні Мойсея, але і вважали його одним з тих, хто формував хід всесвітньої історії і політики.