Політологія макіавеллі, ф. Бекона, т. Гоббса, дж. Локка План

1. Макіавелллі та макіавеллізм. Еразм Роттердамський.

2. Ф. Бекон та його політологія.

3. Політологія Т. Гоббса.

4. Джон Локк: його філософія та політика.

1. Нікколо Макіавеллі

(1469 – 1527)

1. Італійський політичний мислитель, історик. Бачив головну причину злигоднів Італії у її політичній роздробленості, подолати яку здатна лише сильна влада. Заради зміцнення держави вважав доцільними всі засоби.

Коли Нікколо Макіавеллі з’явився на світ, 3 травня 1469 року, його родина мала середній достаток.

Протягом всього життя Макіавеллі – пік італійського Відродження – Італія була поділена на велику кількість дрібних князівств, на відміну від таких відносно об’єднаних країн, як Франція, Іспанія та Англія. Отже, недивно, що в той час, не дивлячись на блиск культури, з військової точки зору, Італія була слабка.

Коли Макіавеллі був молодим, Флоренцією правив відомий Медичі – Лоренцо Прекрасний. Але у 1492 році він помер, і Медичі було вигнано з Флоренції. Вона стала республікою, а у 1498 році Макіавеллі одержав високу посаду на флорентійській громадянській службі. Протягом наступних чотирнадцяти років він служив республіці, брав участь у різноманітних дипломатичних місіях, їздив до Франції, Німеччини й до самої Італії.

У 1512 році Флорентійська республіка була подавлена, до влади прийшли Медичі. Макіавеллі звільнили з високої посади, а наступного року заарештували через підозру у змові проти родини Медичі. Його катували, але визнали невинним і того ж року визволили. Він поїхав у маленьку державу Сан-Касціано неподалік від Флоренції.

За наступні 14 років Макіавеллі написав багато книг, з яких найбільш відомими є “Государ” (1513) та “Міркування про перші 10 книг Тита Лівія”. Серед інших робіт можна відзначити “Мистецтво війни”, “Історію Флоренції” та “Мандрагору” (чудову п’єсу, що ставиться у театрах й досі). І все ж таки головна слава дісталася “Государю”, можливо, найяскравішого твору з усіх філософських праць, який до того ж легко сприймається для читання.

Будучи не тільки відомим суспільним діячем і політичним мислителем, але також визнаним поетом і драматургом, – Макіавеллі розгортає перед читачем театральне дійство, авансценою для якого є реальна історія, а акторами виступають живі люди. Письменник добре знає їх вади та слабкості. Він розуміє, що людську психологію не змінити. Її треба приймати такою, яка вона є, та вивчати стараннішим чином, бо, в решті решт, саме вона створює типи і стереотипи поведінки великих і малих володарів або тих, хто лише претендує на подібну роль. Найбільш непривабливі та найпотворніші риси (такі, як брехливість, жорстокість, безсердечність, необов’язковість у виконанні даної обіцянки тощо), за Макіавеллі – цілком природні, більш того – необхідні атрибути політичного діяча, без яких він взагалі не може вважатися таким.

Макіавеллі просвічує владу точно як на рентгені. “Государя” можна вважати першою в історії практичною порадою письменника голові держави. Головна думка цієї книги полягає в тому, що, коли правитель хоче досягти успіху, він має повністю знехтувати моральними принципами й покладатися лише на свою силу та хитрість. Макіавеллі зробив акцент – крім всього іншого – на добре озброєння держави. Він надав особливого значення мобілізації у армію лише громадян країни. Покладатися на війська найманців або сили інших країн означає ставити себе у небезпечну позицію слабкого.

“При захопленні держави переможець повинен проявити всю свою жорстокість одразу, щоб не повертатися до цього кожного дня... Користь має з’являтися поступово, щоб нею можна було краще насолодитися”.

Щоб успішно правити, государ повинен оточити себе здібними і лояльними міністрами. Макіавеллі попереджує правителя, щоб він уникав підлесників.

“Государя повинні любити, і разом з тим він має вселяти страх, але... значно безпечніше вселяти страх. Страх встановлюється боязню покарання, яка не проходить ніколи”.

“Передбачливий правитель не повинен підтримувати віру, коли це заважає його інтересам. Той, хто обманює, завжди знайде тих, хто дозволить себе обманути”. Макіавеллі радить своєму государю бути підозрілим стосовно до чужих обіцянок.

“Государя” часто називають “посібником для диктаторів”. Кар’єра та інші роботи Макіавеллі показують, що здебільшого він надавав перевагу республіканському правлінню замість диктатури. Але його лякала політична і воєнна слабкість Італії. Макіавеллі бажав сильного властителя, який об’єднав би країну і прогнав армії різних іноземних завойовників, які губили його рідну землю. Цікаво відзначити, хоча Макіавеллі захищав застосування государем цинічної та безчесної політики, сам він був ідеалістом, патріотом і не дуже великим спеціалістом у тому обмані, який пропонував.

Протягом багатьох років його сприймали фактично як уособлення зла, а його ім’я використовувалося як синонім хитрості.

Макіавеллі постійно стверджував, що він не пропонував свою нову політику, а, скоріше за все, виявив засоби, якими успішно користувалися з давніх часів успішні государі. Фактично Макіавеллі вмів проілюструвати свої пропозиції вражаючими прикладами з давньої історії або з недавніх італійських подій. Цезар Борджіа (якого автор розхвалює у своєму “Государі”) не навчився своїм діям у Макіавеллі. Зовсім навпаки, філософ навчився у нього.

Хоча Беніто Муссоліні був одним з небагатьох політичних лідерів, який відкрито цитував Макіавеллі, немає сумніву в тому, що велика кількість видатних політичних фігур уважно прочитали “Государя”. Говорили, що Наполеон спав з томом цієї книги під подушкою. Схожі зауваження стосуються Гітлера і Сталіна. Більш ранні письменники, такі як Платон і Блаженний Августин, змішували політику з етикою або теологією. Макіавеллі обговорював історію та політику за допомогою чисто людських термінів і просто ігнорував моральні розуміння. Головне питання, вважав він, не в тому, як люди мають себе поводити, а як вони поводять себе насправді; не хто повинен мати владу, а, скільки людей дійсно досягли влади. Він справедливо вважається одним з головних засновників політичної думки.

Згідно Макіавеллі, будь-яке насилля можна виправдати ім’ям державного добра. Він підкреслював, що насилля має виправляти, а не руйнувати. Політичним ідеалом Макіавеллі була римська республіка. Тому він вважав, що кращою формою правління є республіка.

21 червня 1527 року Нікколо Макіавеллі помер у віці 58 років, а ще день потому його поховали у церкві Санта-Кроче, що стала флорентійським пантеоном. Поруч з ним покояться Мікеланджело, Галілей та інші відомі італійці.

Вже більш ніж чотири століття невеликий трактат флорентійського мислителя, як магніт, притягує властителів і політиків. Книга однаково цікава прибічникам монархії і республіки, деспотам і м’якотілим лібералам, професіоналам та дилетантам, демократам, патріотам, космополітам і взагалі – всім, кому завгодно. Неважко передбачити і майбутнє дивовижної книги: її будуть читати завжди, доки не втомляться займатися захоплюючою і небезпечною грою під назвою “політика”. А через те, що людина – “тварина політична” (Арістотель), нічого подібного ніколи не трапиться.

Ефективність та дієвість влади у всі часи залежать не від її форми та структури (монархії, республіки, олігархії, деспотії, наявності парламенту або його відсутності тощо), а від особистісних якостей того, хто володіє та здійснює владу.

Видатним сучасником Макіавеллі був Еразм Роттердамський.