Плотін (приб. 204/205–269/270)

Грецький філософ, засновник школи неоплотонізму. 54 твори Плотіна видані його учнем Порфирієм, що систематизував їх, розділивши на шість груп, по дев’ять творів в кожній, звідси назва «Еннеади». Плотін зіграв велику роль в розвитку античної діалектики.

Основні відомості про життя ми дізнаємося від його учня Порфирія, що написав у своїх спогадах і розповідях інших філософів книгу «Про життя Плотіна та його праці» (біля 300 року).

Хронологія життя, згідно записів Порфирія, така: 205 рік – народження; 232 – рік початок занять філософією; 232/33–243 роки – заняття у Амонія; 243 рік – участь в поході Гордіана III проти Персії; 244–263 роки – 21 твір, написаний до приїзду Порфирія; 263 рік – Порфирій приходить вчитися до Платона; 263–268 роки – 24 твори, написані Порфирію; 268–269 роки – 5 творів, які надіслав Порфирію до Сицилії; 269 – 270 роки – подальші 4 твори, писанные вже під час хвороби (у Кампанії); 270 рік (до 25 травня, коли імператором після Клавдія II став Авреліан) – смерть Плотіна.

Плотін народився в Лікополі (Єгипет). Так, принаймні, пише Евнапій. Сам Плотін ніколи не розповідав про своє походження, батьків і батьківщину. Свої дні народження філософ ніколи не відзначав, але із задоволенням святкував появу на світло Сократа і Платона, влаштовувавши на їх честь гулянки.

Порфирій пише: «Що ж стосується життя, то в бесідах з нами він розповідав, що молоком годувальниці він харчувався до самого шкільного віку і ще у вісім років розкривав їй груди, щоб посмоктати; але, почувши одного разу «Який бридкий хлопчик!», – присоромився і перестав. До філософії він звернувся на двадцять восьмому році і був направлений до найвидніших олександрійських учених, але пішов з їх уроків із соромом і печаллю, як сам потім розповідав про свої відчуття одному з друзів; друг зрозумів, чого йому хотілося в душі, і послав його до Амонія, у якого Плотін ще не бував; і тоді, побувавши у Амонія і послухавши його, він сказав другу: «Ось кого я шукав!» З цього дня він вже не відлучався від Амонія і досяг у філософії таких успіхів, що захотів познайомитися і з тим, чим займаються у персів, і з тим, в чому досягли успіху індійці».

У Амонія Саккаса майбутній голова язичницької школи неоплотинізму провчився одинадцять років. Цікаво, що промови Амонія слухав і християнський мислитель Оріген. Втім, це було дуже характерне для того часу, коли філософія стала зброєю, якою билися один з одним люди протилежних переконань, християни, язичники, іудеї.

У тридцять дев’ять років Плотін записався в діючу армію і брав участь в поході імператора Гордіана до Персії, де збирався вивчати персидську філософію, але після поразки Гордіана йому довелося рятуватися втечею в Антіохію.

Приблизно у 244 році, переселившись до Італії, Плотін став відомим вчителем в Римі.

Плотін уникав позувати живописцю або скульптору. Одного разу він сказав Амелію, коли той запропонував написати його портрет: «Хіба мало тобі цієї подібності, в яку одягнула мене природа, що ти ще хочеш зробити подібність подібності і залишити його на довгі роки, немов в ньому є на що дивитися?» Так він і відмовився, не побажавши позувати художнику; але Амелій попросив свого друга художника Картерія бувати у них на заняттях. І по образу, що залишився у нього в пам’яті, Картерій написав портрет Плотіна.

У лазню Плотін не ходив, а натомість розтирався щодня удома, коли ж почався мор і розтираючи його прислужники загинули, то, залишившись без цього лікування, він захворів ще і горлом. Голос його, чистий і гучний, зник від хрипу, і погляд помутився, і руки, і ноги стали підволікатися. Про це розповідає його учень Євстахій, що залишався при ньому до самого кінця; решта друзів же уникала з ним зустрічей, щоб не чути, як він не може вимовити навіть їх імен. Євстахій розповідав, що вмираючий сказав йому: «А я тебе все ще чекаю», потім сказав, що зараз спробує злити те, що було божественного в ньому, з тим, що є божественне у Всесвіті; і тут змія прослизнула під ліжком, де він лежав, і зникла в отворі стіни, а він випустив дихання. Було йому, за словами Євстахія, шістдесят шість років; закінчувався другий рік царювання Клавдія. Ні місяця, ні дня свого народження він нікому не називав.

Після смерті Порфирій систематизував всі твори Плотіна і розділив їх на шість груп по дев’ять творів в кожній групі, тому вони і одержали назву «Еннеади» (з грецької «еннеада» – дев’ятка).

Плотін – основоположник неоплатонизму, течії, в основу якої лягла вимога погоджувати плотонізм з арістотелизмом, принципом єдності духовного початку.

У своїх творах він часто цитує або Емпідокла, Парменіда, Арістотеля, Платона. Особливо останнього.

Бог вперше стає ідеєю. Саме в неоплотонизмі, згідно Гегелю, Бог стає предметом філософії, а філософія стає справжньою теологією. І це зрозуміло: у Бога, яким представляв його собі Плотін, розумний початок переважає над містичним.

У протилежність християнському Богу-Батькові, неоплатоники представляли божество як безособове Єдине. Крім того, вони не виносили Бога за межі всесвіту, а мислили його внутрішньо, властивим йому. Спосіб проникнення Бога в світ прийнято визначати як «еманація». «Еманація» буквально перекладається з латині як «закінчення». Саме як результат закінчення Бога в світ представляли неоплатоники форми буття. А тому світ опиняється біля них тим же самим божеством, що тільки перебуває в своїх різних станах.

Характеризуючи ієрархію форм буття, Плотін виділяє розум як образ Єдиного, Душу як образ Розуму і Космос як образ Душі світу. Таким чином, еманація Бога в світ відбувається у формі віддзеркалення. Матерія у неоплатоників так само вічна, як і Єдине. За словами Плотіна, матерія – це «прикрашений труп», в якому немає проблисків божественного світла. Саме тому вона є джерелом Зла і в цій якості також протистоїть Єдиному.

Бог у вченні неоплатоників вже не той, що у Платона. Він не підноситься над світом, а, по суті справи,розчинений в ньому. Самого Плотіна дуже турбував зворотний шлях безсмертної душі з плотського світу до його надлюдських витоків. Засновник неоплатонизму поводився як мандрівник в цьому світі. Плотін був переконаний в тому, що для повернення на свою надчуттєву батьківщину душа повинна зосередитися на собі, вдивляючись в свої власні глибини. Відвернутися від такого самоспоглядання – це значить прив’язатися до світу зла і плотського неподобства. З цим переконанням Плотіна, напевно, було пов’язане те, що спочатку він свої думки не записував.

Душа людини, згідно Плотіну, є віддзеркаленням Світової душі. І, подібно до Світової душі, вона ідеальна, оскільки пов’язана з розумом.

Висновок: Таким чином, період з I по V ст. – епоха останнього світанку античної політики і культури. Загибель Риму означала і загибель великої античної політики. Проте без політики Риму не могли виникнути політичні режими сьогоднішньої Європи і Америки.