2. Френсіс Бекон

(1561-1626)

Засновник досвідченої науки Нового часу. У трактаті “Новий органон” (1620) оголосив метою науки збільшення влади людини над природою, запропонував реформу наукового методу – очищення розуму від помилок, звернення до досвіду й обробці його за допомогою індукції, основа якої – експеримент.

У “Досвідченнях” Бекон висловлював свої погляди на питання моральності й політики. Він виступає проти словесної народної мудрості і, замість метафізичних абстрактних початків, радить виходити з досвіду, спостерігати людей та життя і керуватися цим знанням для того, щоб навчити людей бути добрими, а не нав’язувати їм незрозумілих принципів і не проповідувати вигадану моральність.

У політиці Бекон став наслідувачем ідеї Макіавеллі, але у більш м’якій формі. Припускають, що багато думок Бекона використовував у своїх творах Шекспір. Це навіть дало привід до необґрунтованої гіпотези, що драми Шекспіра були написані Беконом.

У березні 1603 року Єлизавета померла, і на престол вступив її племінник Яків І; почалося царювання династії Стюартів. Бекон користується його прихильністю. У день коронації короля йому жалують звання рицаря.

25 червня 1607 року його призначили штатним адвокатом. Він, звичайно, скоро виправдав вибір короля. У палаті общин Бекон був кращим оратором. Він зі спритністю підтримував думку про поєднання двох королівств. Його діяльність на цій ниві досі високо цінується юристами. Ще п’ять років потому, Бекон одержав посаду генерал-атторнея – вищого юрисконсульта корони.

Ці роки ознаменувалися і підйомом його філософсько-літературної творчості. Бекон видає трактат “Про значення і успіх знання, божественного і людського” (1605), що поклав початок втілення його плану “Великого Відновлення Наук”, збірник своєрідних мініатюр “Про мудрість давніх” (1609), підготовлює друге, значно розширене видання “Досвідчень або наставлянь” (1612). Мабуть, у той самий час він пише трактат “Опис інтелектуального світу”, опублікований лише після його смерті.

Пихатий, оточений розкішшю Бекон байдуже дивився на те як страчували гідних людей, які були честю і славою свого століття, лише тому, що вони не мали щастя догодити Бекингему.

За ініціативою Якова І, який гостро потребував субсидій, зібрався новий парламент.

Лорди підтримували обвинувачення проти Бекона, і він представ перед судом, на якому визнав свою провину і відмовився від захисту.

Бекона приговорили до сплати 40 тисяч фунтів штрафу, ув’язнення у Тауері, позбавленню права займати будь-які державні посади, засідати у парламенті і бути при дворі. Два дні потому він був визволений із ув’язнення, а скоро звільнений від штрафу. Йому було дозволено з’являтися до двору, і в наступному парламенті він вже міг зайняти своє місце у палаті лордів. Але його кар’єра державного діяча була загублена.

У 1620 році Бекон опублікував свій основний філософський твір – “Новий Органон” – другу частину так і не закінченої головної праці свого життя – “Великого Відновлення Наук”.

“Новий Органон” (або “Нове знаряддя”) є, мабуть, найважливішою книгою Бекона. Вона здебільшого базується на доказах на користь емпіричного методу досліджень. Практика дедуктивної логіки Арістотеля зійшла на “нівець”, і був потрібний новий метод – індуктивний. Ми починаємо не зі знань і не з них робимо висновки. Це, швидше, те, до чого ми приходимо. Щоб зрозуміти світ, треба спостерігати за ним. Спочатку збирати факти, казав Бекон, потім робити за допомогою індуктивного методу за цими фактами висновки. Хоча вчені не діють суворо за його методом. Основна його ідея – вирішальна важливість спостережень та експериментів – використовується ними саме з тих пір.

Остання книга Бекона – “Нова Атлантида”, описання утопічного товариства, що розташовувалося на вигаданому острові у Тихому океані. Хоча це нагадує “Утопію” сера Томаса Мора, в цілому книга Бекона відрізняється від неї. У творі Бекона процвітання і багатство ідеального товариства залежить і є прямим результатом концентрації на наукових дослідженнях. У підтексті, звісно, автор говорить своїм читачам, що розумне застосування наукових досліджень може зробити народи Європи благополучними та щасливими, подібно до мешканців фантастичного острову.

Можна сміливо сказати, що Френсіс Бекон був першим справжнім сучасним філософом. Його загальний світогляд був швидше мирським, аніж прихильним логіці схоластом. У політиці він був швидше реалістом, ніж теоретиком, і зі своєю класичною освітою та величезною літературною майстерністю із симпатією ставився до науки й техніки.

Любов до лестощів та до зверхності не завадила йому оточити себе гідними друзями. Сучасники розповідали, що сер Френсіс Бекон любив диктувати афоризми, гуляючи в саду. Одним з улюблених секретарів, який записував його думки і перекладав його праці з латинської мови на англійську, був Томас Гоббс, майбутній великий філософ.

Йому було тоді шістдесят років. Його поховали у церкві Св. Михайла, де покоїлася його мати. Бекон не залишив після себе потомства; дружина пережила його й одружилася з іншим.

Він поклав початок тому бурхливому повноводдю філософської й наукової думки, яке освіжаючим потоком звалилося на старий європейський світогляд, змиваючи спадщину схоластики та умоглядної фізики.

Бекон усюди прагнув бути першим – і в житті, і в політиці, і в науці. Невипадково він і помер через експеримент-експромт, який проводив сам.

На надгробному написі філософу висічено: “... вирішив усі задачі таємниць природи і громадянської мудрості, але помер, підкоряючись природному закону: все складне підлягає розкладанню”. Всіх таємниць буття, безумовно, не вирішить не лише окремо взятий мислитель, але й уся наука в цілому. Але доки існує філософія, вона ніколи не перестане пишатися, що серед її синів був блискучій служитель істини і відважний першопрохідник Френсіс Бекон, який надихав не одне покоління вчених після нього.

Один з його друзів поставив йому пам’ятник з білого мармуру, на якому він представлений у вигляді мислителя, що сидить, поринувши у розумовий процес.