Політичні відношення

або форми взаимозв’язку суб’єктів політики: відношення партнерства, конфлікту між учасниками політичного життя

Політична культура:

тип відношення до політичних явищ, які можна побачити в поведінці

Сучасний зміст світу політики:

Суб’єкти і об’єкти політичних взаємодій (особа, групи, клас, маса, держава)

Відношення соціальних суб’єктів щодо державної влади

Наука – в тому ступені, в якому політика поєднується зі знаннями, ідеями, спирається на них

Регулювання та узгодження соціальних інтересів груп, класів, забезпечення цілістності суспільства, вирішення конфліктів

Установи, інтереси, цілі різних соціальних груп і політичних інститутів

Зміст світу політики

Практична діятельність щодо реалізації бажаних моделей майбутнього, програм, курсів

Діяльність щодо керівництва (політика як мистецтво)

Участь у справах держави, вплив на владу різних політичних сил (партій, громадян, груп)

Чим пояснюється зростаючий інтерес до політики?

Сучасне суспільство політизується, виявляється:

1. у обговоренні політичних проблем на рівні органів влади;

2. у різноманітності точок зору на політику в пресі;

3. у розмовах про поточні події на побутовому рівні – в чергах, в сім’ях і т.д.

Обумовлене політизування, головним чином, наступним:

1. можливістю, після тривалого нав’язування одноманітного розуміння політики, висловлювати про неї самостійні думки;

2. виявленням у минулому «білих плям» історії, що викликало інтерес громадської думки до прихованих раніше подій (Голодомор);

3. проявом плюралізму думок, у зв’язку з чим з’явилася можливість і необхідність кожному визначати і відстоювати свою точку зору;

4. залежністю задоволення соціально-економічних вимог від політики держави, через що виявляється прагнення людей добиватися свого через політичні дії;

5. утворенням самостійних держав на місці колишнього СРСР, що проводять самостійну політику і залучають до сфери цієї політики своїх громадян.

Що ж конкретно вкладають різні політологи в розуміння політики і яке вони дають розуміння політики. Природно, що є різні тлумачення політики:

1. Одні розглядають політику з погляду взаємостосунків між класами (марксистське тлумачення) при цьому предметом уваги стає тільки «велика політика». «Політика починається там, де мільйони» – писав В. І. Ленін (т. 36, с. 16).

2. Інші розглядають політику крізь призму діяльності уряду, державних структур. Тут – два різновиди:

а) прихильники «історичної» школи західної політології (Адамс) вбачають в політичному житті особливу сферу, де діють стабільні закони, однакові для всіх часів, а людина при цьому – простий спостерігач;

б) біхевіоралісти (від англ. behaviour – поведінка) виділяють в політичному житті прагнення політичних лідерів до влади; цим прагненням визначається їх поведінка.

3. Треті розглядають політику в людському вимірюванні, що припускає:

а) характеристику політичних процесів не самих по собі, а у зв’язку з діяльністю людей;

б) аналіз подій по тому, на скільки вони відповідають інтересам людей; оцінку політичного середовища незаселеного, виходячи з того, чи відповідає вона природним і невід’ємним правам людини;

в) проголошення особи як первинного суб’єкту політики.

Політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, торкаються так чи інакше кожної людини. Людина може негативно відноситися до політики, вважати себе аполітичним, проте, коли політика сама «знаходить» її, вона повинна цікавитися нею і визначати своє до неї відношення, свою лінію поведінки. У зв’язку з цим груба думка Арістотеля про людину як про «політичну тварину» має певний сенс, тим більше – в наші дні.

І в першому, і в другому тлумаченні є раціональне зерно. Насправді, неможливо заперечувати класову природу політики, хоч і зводити до неї політику не можна; ще Платон говорив: «політика – це мистецтво жити разом». Дійсно, політику зрештою визначають владні структури, хоч і невірно було б абсолютизувати їх силу; владні рішення залежать від багатьох обставин. Вада і першого і другого тлумачення – в недооцінці ролі особи в політиці. У зв’язку з цим основним є третє тлумачення: людське вимірювання політики.

Конкретний же зміст політики залежить від цілої низки чинників, що наочно видно з такої схеми, яка відображає суму впливаючих на політику чинників:

економіка

Політичні партії

Суспільна свідомість

Ідеологія

Політичні лідери

Суспільні структури

Громадяни

Органи влади

Політика повинна вироблятися на научній основі, шляхом обліку всіх перерахованих чинників, інакше вона зводиться до насильства і буде насичена тяжкими помилками.

Важливий при цьому синтез політичної науки і мистецтва політики. У разі випинання одного і зневаги іншим політична наука сама по собі перетворюється на безпредметне теоретизування, а саме по собі політичне мистецтво вироджується в риторику і політиканство.

Політика має декілька аспектів, вона розрізняється:

1. У сферах життя (економічна, соціальна, національна, культурна, військова і т.д.).

2. У сферах виявлення (внутрішня, зовнішня).

3. По суб’єктах діяльності (державна, партійна, суспільно-групова, конкретно-особова).

4. У масштабах (міжнародна, регіональна, локальна).

Генезис політичного життя.

Для того, щоб краще зрозуміти, що таке політика, важливо знати її витоки, прослідкувати її вихід на конкретні цілі, тобто пояснити політику як систему.

Політичні інтереси

Громадянське життя суспільства

Відображаютьсяся

Відтворюються

Політична свідомість

Регулюють

Політичні інститути

Проявляються

Политичні дії

визивають

породжують

Політичні відношення

Історія і гілки теорії політики.

До недавнього часу існувала думка: наукова теорія політики виникла на класовій основі завдяки марксизму. Тим часом, наука про політику, як і взагалі наука про суспільство, складалася впродовж багатьох століть, виявивши широку гаму поглядів:

1. Ще в стародавньому світі виникла політична думка, що відобразила розуміння мислителями минулого, державними діячами відносин між людьми і оцінки суспільних структур, мотивів і важелів влади (Конфуцій, Платон, Арістотель, Сократ та ін.).

II. В середні віки (з V по XVI ст.) відбувається становлення науки про політику, тобто систематизація окремих політичних переконань. Вирішальний внесок в цей процес зробив видатний італійський мислитель Ніколо Макіавеллі, що вперше заговорив про політику як про науку, здатну дати точні думки і передбачити закономірності розвитку державності у напрямку до демократії.

ІІІ. У середині XIX ст. з’являється політологія як навчальний предмет. Вперше його почали викладати в американських університетах напередодні громадянської війни між промисловою Північчю і рабовласницьким Півднем. Ставилася при цьому мета – дати молодим фахівцям знання політики, навчити їх розбиратися в політичних процесах. У країнах Європи наука про політику викладається з середини XX століття. У СРСР вона тривалий час ігнорувалася, була оголошена буржуазної, лженаукою, вважалося, що єдина вірна наукова політика – політика КПРС.

IV. Перелом у відношенні до політології стався у 80-і роки. У журналі «Питання Філософії» (12-й номер) з’явилася стаття Ф. М. Бурлацького та Р. Х. Шахнозарова «Про розвиток марксистсько-ленінської політичної науки», в якій було поставлене питання про необхідність вивчення науки про політику; проте вже одне поняття «марксистсько-ленінська» обмежувало рамки викладання. І лише в кінці 80-х рр. з’явився предмет політології у вузах Прибалтики, Москви, Києва.

V. Політологія в системі суспільствознавства.

Політичне життя виступає об’єктом вивчення багатьох суспільних наук, оскільки всі види людської діяльності пов’язані з політикою. І тому у політології є стики з іншими науками і в той же час, – своєрідність, що дає право говорити про неї як про самостійну науку.

Стики з іншими науками можна відобразити в такій схемі:

Схема, проте, не дає підстав вважати, що політологія «розчиняється» в інших науках. Набуття політологією статусу самостійної науки обумовлене наявністю у неї цілком конкретного предмету дослідження, грані якого умовно можна представити так:

суб’єктт і об’єкти политики

Політичні системи і проблеми громадянського суспільства