Боецій Аніций Манлій Северин.

Християнський філософ і римський державний діяч. Наближений Теодоріха, звинувачений у змові проти нього, в очікуванні страти написав головний твір «Розрада Філософією». Переклав на латинський логічні твори Арістотеля і Порфирія, твори Евкліда, Нікомаха. Боецій вважається посередником між стародавнім світом і середньовіччям, «останнім римлянином і першим схоластом».

Аніций Манлій Торкват Северин Боецій народився в Римі, приблизно, у 480 році. Незадовго до цього, в 476 році, відбулося падіння, а точніше, скасування Західної Римської імперії, яка давно вже знесиліла. У самій же Італії тоді мало що змінилося. Продовжували діяти римське право, сенат і магістрати, зберігали свої багатства, звичаї і вплив стародавні аристократичні роди. Саме з такого знатного сенаторського роду походив Боецій.

Його предки Аніції, відомі в Римі з республіканських часів, після Діоклетіана висувалися в число найзнаменитіших прізвищ і з цих пір незмінно знаходилися на вищих ступенях ієрархії влади: серед них було багато консулів, два імператори і навіть один папа. Християнство Аніції прийняли ще в IV столітті. За часів німецького найманця Одоакре, який позбавив Ромула влади, вони зберегли свій вплив, про що свідчить той факт, що в 487 році батько Боеція, Флавій Манлій, був консулом.

Боецій позбувся батька ще в дитинстві, його виховував Квінтім Аврелій Симмах, консул, потім голова сенату і префект міста Риму – одним з найосвіченіших, якщо судити за відгуках сучасників, один з благородних людей тієї епохи.

У сім’ї сенатора Симмaxa Боецій мав гідне виховання, а надалі за його сприяння і чудову освіту. Дочка Симмаха, Pyстиціана стала потім його дружиною і народила йому двох синів, Боеція та Симмаха. Про дружину, а також про дітей філософ з вдячністю відгукується в своїй книзі-сповіді «Розрада Філософією», де про Рустиціану він пише, що вона своєю скромністю, цнотливістю у всьому подібна до свого батька, а сам Симмах характеризується як людина, діяння якої служать «прикрасою людського роду».

493 рік, коли Боецій був ще підлітком, ознаменувався завоюванням Італії остготами, утворенням своєрідної готсько-римської держави, в межах якої два чужі народи, дві різних культури, дві різнорідні системи права і дві ворожі релігії (римське католицтво і готське аріанство) повинні були декілька десятиліть існувати разом, але, згідно основній політичній установці короля Теодоріха, відповідно до відомого стоїчного принципу єдності без змішання.

Доля Боеція була пов’язана з цими історичними подіями. Висхідний етап розвитку держави Теодоріха став періодом безперервного, зростаючого і майже неймовірного для однієї смертної людини успіху у всіх сферах життя: в науці, мистецтві, філософії, політиці, у сфері матеріального благополуччя, в житті особистому і сімейному. З настанням другого, кризового етапу, Боецій опинився в самому центрі готсько-римського конфлікту і це скінчилося для нього швидкою і трагічною загибеллю.

Про перший період його життя ми знаємо дуже небагато, крім того, всі ці відомості – припущення. Джерелами відомостей служать нам окремі автобіографічні вказівки, що містяться в працях Боеція, особливо в такому, як «Розрада Філософією»; повідомлення його сучасників і співвітчизників Кассиодора та Еннодія; свідоцтва деяких інших авторів, що жили приблизно в той же час або трохи пізніше.

Флавій Магній Аврелій Кассиодор, сенатор і консул, довгі роки був начальником королівської канцелярії і з великим мистецтвом вів від імені Теодоріха державне листування.

У зібраннях, складених Кассиодором королівських послань і актів, об’єднаних з власними примітками автора, міститься декілька листів, адресованих Боецію або листів, в яких про нього згадується.

Одне з ранніх відноситься, як вважають, до останніх років V століття, коли Боецію не було ще і двадцяти. У цьому посланні Теодоріх через свого секретаря Кассиодора звертається до Боеція з проханням підібрати на свій смак доброго кіфареда для того, щоб послати його до двору дружнього короля франків Хлодвіга. А через десять років в іншому посланні Теодоріх просить його зробити для бургундського короля Гундобальда водяний годинник (клепсидру), кажучи при цьому, що виконати подібне прохання Боецію не складе труднощів, оскільки – сказано в посланні – «нам відомо, що мистецтва, якими звичайно займаються нетямущі, ти пив з самого джерела наук. Адже ти увійшов до шкіл афінян, знаходячись далеко від них. Ти передав нащадкам Ромула все краще, що дарували світу спадкоємці Кекропса. Завдяки твоїм перекладам музиканта Піфагора та астронома Птоломея читають на мові італійців; арифметик Никомах і геометр Евклід сприймаються на авзонійському діалекті; теолог Платон і логік Арістотель міркують між собою на мові Квіріна. Та і механіку Архімеда ти повернув сіцилійцям в латинському обличчі... Всіх їх ти зробив зрозумілими за допомогою відповідних слів, понятими – за допомогою точної мови, так що при нагоді, якби вони могли порівняти свої творіння з твоїм, то, можливо, віддали перевагу б твоєму».

З цього листа виявляється, що до своїх тридцяти років Боецій придбав популярність як людина різносторонньо освічена, така, що оволоділа грецькими науками і філософією, що збагатила латинську культуру своїми багатообразними перекладами грецьких класиків. Він постає і як хороший механік, якому нічого не варто створити годинник, гідний короля бургундів.

Разом з тим, в жодних джерелах не міститься відомостей про те, де Боецій здобув освіту. Швидше за все, Боецій здобув освіту в Італії – в самому Римі або в столиці королівства – Равенне. Як представник вищої римської знаті і до того ж вихованець освіченого Симмаха Боецій повинен був пройти курс навчання, звичайно, в кращих латинських школах, спочатку граматичної, потім риторичної. Крім цього, він міг в приватно, як це давно вже було прийнято в середовищі багатих римлян, навчатися філософії і математичним наукам у найманих грецьких вчителів під спостереженням того ж Симмаха.

Але головним джерелом знань для Боеція послужила все-таки домашня бібліотека, про яку він з тугою згадує в першій книзі своєї «Розради». Про склад цієї бібліотеки можна якоюсь мірою судити по тих авторах, яких він цитує або використовує в своїх творах: це філософи Платон, Арістотель, Цицерон, Сенека, Порфирій, Фемістій, Вікторин, Августин, можливо, Плотін, Ямвліх, Прокл і Амоній Гермій; математики Евклід, Птоломей, Никомах і не виключено, що також інші; поети Гомер, Софокл, Еврипід, Катулл, Вергілій, Овідій, Стацкий, Лукіан, Ювенал та інші.

Боецій дуже рано приступив до систематичної літературної і науково-філософської діяльності і незабаром мав визнання і славу вченого. Він був відомий і як поет, а згодом як теолог. У одному фрагменті хроніки, що відноситься до 20-х років VI століття і належить, ймовірно, перу того ж Кассиодора, ми читаємо, що Боецій «написав книгу про Святу Трійцю, а також декілька глав про догматизм і книгу проти Несторія. Склав він і Буколічну поему. Але в справі логічного мистецтва, тобто в тому, що відноситься до діалектики, і в математичних науках він був такий сильний, що був рівний або навіть перевершував стародавніх авторів».

Сучасник Боеція, один з найбільших в античному світі латинських граматиків Прісциан, що жив при візантійському дворі, писав: «Боецій досяг загального визнання і вершин всіх наук, маючи на увазі, напевно, і саму граматику»

Таким чином, ще за життя Боецій прославився як універсальний вчений, що проявив себе у всіх, так званих, вільних або «благородних», науках, тобто як в словесних – граматиці, риториці і діалектиці, так і в математичних – арифметиці, геометрії, астрономії і музиці. Але слава дійсного філософа і видатної історичної особистості знайшла його тільки після смерті.

Так чи інакше, про діяльність Боеція з 510 по 522 рік можна тільки допускати гіпотези. Зрозуміло одне: він і тоді продовжував займатися науками і філософією, і деякі з його творів логічного циклу, що збереглися, поза сумнівом, відносяться саме до цього часу. В цей же період, внаслідок христологічних суперечок, що поновилися в 512 році в Римі, Боецій вперше заглибився в богословську проблематику, в результаті чого були написані в 519–523 роках теологічні трактати, про які згадував Кассиодор.

У 522 році відбувається новий зліт політичної кар’єри Боеція. Теодоріх призначає його на вищий в королівстві адміністративний пост «магістра всіх служб», тобто фактично на пост першого міністра. У тому ж році обидва його юних сина призначаються консулами, і щасливий батько в урочистій обстановці виголошує подячну промову королю. Народ тріумфуванням вітає своїх улюбленців на вулицях Равенни.

На новій посаді Боецій, який одночасно виконує почесні обов’язки принцепса сенату і працює, як мовиться, не через страх, а на совість. За його власними словами, в своїй державній діяльності він керується тільки однією бажанням – допомогти благородним громадянам і захистити їх, чого б це йому не коштувало, від нечестивих і зловмисних. Він підтримує тих, хто розоряються від податей і грабувань провінціалів, рятує від голодної смерті Кампанську провінцію, допомагає сенатору Павлину і здійснює інші подібні ж благодіяння.

Проте, володіючи прямодушністю і щиросердям справжнього філософа, Боецій навряд чи вписувався в інтриги й політичні хитрощі равенського двору. Його борьба за справедливість, звичайно, повинна була неодмінно і дуже скоро обернутися проти нього самого.

Так воно і трапилося. У 523 році (датування бургундського хроніста другої половини VI століття Марія, з Аванша), тобто всього через рік-півтора після свого призначення на вищий пост, Боеція було звинувачено в причетності до змови.

Все почалося з доносу на впливового сенатора та екс-консула Альбіна, що входив, напевно, до кола Боеція. Королівський головний інформатор двору Кипріан доповів Теодоріху про таємне листування Альбіна з візантійським імператором Юстіном, сам факт і, мабуть, зміст якого могли за тодішніх обставинах розглядатися як тяжкі злочини: державна зрада і «образа величності».

Після доносу відбувся суд «священного консисторія», який проходив у присутності короля і всього сенату в місті Вероні – другої резиденції Теодоріха.

Боецій виступив на захист Альбіна і заявив про підробленість листів. Боецій хотів узяти Альбіна на поруки. У відповідь Кипріан звинуватив у змові також і Боеція. Той був заарештований і відправлений до в’язниці в містечко Кальвенціано, де знаходився в ув’язненні аж до своєї страти.

Суд над філософом було інсценовано. Його звинувачували, по-перше, в тому, що, бажаючи врятувати сенат, він перешкодив представленню «документів, які свідчили б про образу величності сенатом»; по-друге, в тому, що він виражав надію повернути Риму втрачену свободу; по-третє – в святотатстві, в якомусь оскверненні святинь або зловживанні магією. Мотивування всіх цих «злочинів» зв’язувалося з філософськими заняттями Боеція.

Суд над Боецієм відбувався за його відсутністю. Всі три свідки (Василь, Опіліон і Гауденцій) були людьми Кипріана. Захисників у Боеція на суді не було, за винятком одного Симмаха. Сенат зрадив свого заступника і, можливо, сам відповідно до прийнятої процедури ухвалив йому смертний вирок. Симмаху не вибачили його поведінки. Незабаром його теж заарештували і стратили, він увійшов до історії як мученик за правду.

Страта Боеція відбулася в 524-м (згідно Марію з Аванша) або в 526 році, як схильні вважати деякі сучасні дослідники, що відносять і дату його арешту на пізніший термін (осінь 525 року). Анонім Валуа розповідає, що страті передували важкі тортури. Сама загибель Боеція залишила глибокий слід в пам’яті та його сучасників, і нащадків.

Велику роль в розповсюдженні і підтримці слави Боеція як християнського мученика зіграло те, що він був автором теологічних трактатів і те, що, будучи заточеним у в’язниці і опинившись перед лицем неминучої жорстокої смерті, він знайшов в собі мужність і святе натхнення написати кращу свою книгу – «Розрада Філософією», яка прославляє Бога і людську гідність – ту, яку через великий проміжок часу відомий історик XVIII століття Едуард Гіббон справедливо назвав «золотою книгою».

Прах Боеція, за переказами, спочатку покоївся поряд зі старою церквою Святого Павла, а в 721 році, за наказом лангобардського короля Ліутпранда, був перенесений до собору Чельдоро в Павії, де його присутність зафіксував і Данте в своїй «Божественній комедії» («Рай»).

У творі «Розрада Філософією» Боецій описує перебування у в’язниці і стан відчаю через несправедливість того, що відбувається. У цій ситуації його і відвідує якась пані, в якій він впізнає Філософію. В ході тривалої бесіди Філософія зцілює Боеція від страждань, переконує в тому, що все, що відбувається має вищий сенс. Зцілюючи Боеція, Філософія звертається до його віри в Бога і в небесну батьківщину. Вона доводить, що світом править універсальне божественне провидіння, в підпорядкуванні якому найбільше благо для людини. Боецій готується зустріти смерть із стоїчною байдужістю.

Для Боеція як філософа, перш за все, важливою є суворість доказів і їх логічна обґрунтованість, в пошуку яких він звертається до спадщини Аристотеля. Недаремно саме Боецій сформулював відомий «логічний квадрат», який існує в логіці до наших днів. Завдяки цій логічній спрямованості його творчості став передвісником середньо вікової схоластики.

Образ Боеція відображений в середньовічних книжкових мініатюрах і на одному з порталів Шартрського собору. Зображався він як учень і як вікарій Філософії. Вічним пам’ятником Боецію служать його твори.