Німецька політологія XV-XIX ст. План

1. Гете

2. Імануїл Кант

3. Іоганн Фіхте

4. Фрідріх Шеллінг

5. Георг Гегель

6. Фрідріх Ніцше

1. Іоганн Вольфганг Гете

(1749-1832)

Німецький поет, мислитель, природодослідник. У підсумковому філософському творі – трагедії «Фауст» (1808-1832), насиченій науковою думкою свого часу, утілив пошуки сенсу життя, знаходячи його в діянні. Гете протиставляв матеріалістично-механічному природознавству Заходу творче вчення про природу. Окрім літературних творів, написав трилогію «Досвід про метаморфозу рослин» (1790), «Вчення про колір» (1810).

Вісімнадцятирічна «імперський радниця» Катаріна-Элізабета Тек-стор-Гете (майбутня прекрасна «фрау Айя») мучилася вже третій день, а дитина не хотіла з’являтися на світ. Нарешті він з’явився, «весь почорнілий» і без ознак життя. Годинник в будинку на франкфуртській Хиршграбен бив південь: 28 серпня 1749 року – «розташування сузір’їв мені сприяло: сонце, що стояло під знаком Діви, було в зеніті. Юпітер і Венера поглядали на нього доброзичливо, Меркурій – без огиди, Сатурн і Марс нічим себе не проявляли; лише повний Місяць був тим сильніше в своєму протистоянні, що настав його планетний час. Він-то і перешкоджав моєму народженню... ». Лікаря не було: роди прийняли повивальна бабця і бабуся. Довгий час вони розтирали вином ділянку серця новонародженого, поки, нарешті, мати, що знесилила, не почула радісний крик бабусі: «Элизабета, він живий!»

Так з’явився на світ майбутній великий поет і мислитель.

Рід Гете по батьківській лінії йшов з Тюрінгиї, по материнській – з Франконії, і далі з Гессена. Серед його предків були князі і селяни, ремісники і художники (зокрема знаменитий живописець і графік XVI століття Лукас Кранах), дворяни і члени муніципалітетів. Можна сміливо сказати, що належав всім прошаркам німецького народу. Для Гете все в світі було гідно пошани і в кінцевому рахунку рівновелике: Христос і Будда, Прометей і Магомет. Саме Гете належить ідея всесвітньої літератури як цілого розвитку, що має загальні закони. Гете не визнавав межі між державами, встановлюваної честолюбством і війнами, називав дійсною трагедією не «загибель вітчизни», а розорення селянського двору.

Він став не тільки сином свого народу і свого віку, але і громадянином світу в найвищому значенні цього слова, історичним посередником подальших століть.

Класики німецької філософії і політології, сучасники Гете Фіхте, Гегель, Шеллінг підкреслювали величезний вплив на них і їх філософію особи Гете.

Якби було поставлене завдання: назвати 10 або навіть 5 найбільших книг всіх часів і народів – то в їх числі обов’язково опинився б гетевський «Фауст», що об’єднав в собі високу поезію, класичну досконалість і якнайглибшу філософську думку. «Фауст» – вершина гуманістичної думки, велика драматична епопея про Людину, піднесеність і низовину його пристрастей, безупинні блукання у пошуках істини і сенсу життя, зльотах і падіннях, отриманні Свободи і Любові.

«Хто хоче вищого, повинен хотіти цілого, хто займається духом, повинен займатися природою, хто говорить про природу, той повинен брати дух як передумову або мовчазно припускати його».

«Людина як реальна істота поставлена в центр реального світу і наділена такими органами, що вона може пізнати і провести реальне і разом з ним – можливе. Вона, мабуть, є органом чуття природи. Не все однаковою мірою, проте всі рівномірно пізнають багато. Але лише в найвищих, найбільших людях природа усвідомлює саму себе, і вона відчуває і мислить те, що є і здійснюється всі часи»».

Про місце людини у Вселеній Гете говорить: «У неї гармонійне Єдине. Всяке творіння є лише тон, відтінок великої гармонії, яку потрібно вивчати також в цілому, інакше будь-яке одиничне буде мертвою буквою. Всі дії, які ми помічаємо в досвіді, якого б роду вони не були, постійно зв’язані, переплетені одна з одною. Ми намагаємося виразити це: випадковий, механічний, фізичний, хімічний, органічний, психічний, етичний, релігійний, геніальний. Це – Вічно-єдине, таке, що багатообразно розкривається. У природи – вона є все – немає таємниці, якої вона не відкрила б коли-небудь уважному спостерігачу». «Проте кожного можна вважати тільки одним органом, і потрібно з’єднати сукупне відчуття всіх цих окремих органів в одне єдине сприйняття і приписати його Богу».

У центрі гетевського розуміння природи стоять поняття: прафеномен, тип, метаморфоза і полярність.

Загальне існування людини він вважає підлеглим п’яти великим силам, які поетично, образно утілює в «орфічні первослова»: 1)демон особи, 2) ідея ентелехії, 3) тихе (доля) як сукупність фатальних життєвих обставин, 4) ерос як любов в сенсі вільної і радісної рішучості, 5) ананке як необхідність, що виходить з конкретних життєвих обставин, 6) ельпис як надія на майбутню свободу і саморозвиток.

Гете енергійно відстоював право розглядати і тлумачити світ по-своєму. Проте з його творів не витікає, що він вважає це тлумачення єдино допустимим. Згідно Гадамеру, в працях Гете живе «справжнє прагнення до метафізики»; на К. Ясперса справила велике враження «прекрасна невирішеність»; Рінтелен вважав Гете людиною, яка, не дивлячись на демонію і суперечність натури, зберегла «живий дух».