3. Франсуа-Марі-Шарль Фур’є

(1772-1937)

Французький соціолог, соціаліст-утопіст. Піддав критиці лад сучасної «цивілізації» і розробив проект плану майбутнього суспільства- «гармонії», в якому повинні розвернутися всі людські здібності. Основні твори: «Теорія всесвітньої єдності» (1822) «Новий господарський соцієтарний світ» (1829).

Фур’є народився 7 квітня 1772 року в великому місті Східної Франції – Безансоні, в сім’ї торговця колоніальними товарами. Шарль був четвертою і останньою дитиною, єдиним сином поважного сімейства. Пан Шарль Фур’є-старший, людина поважна в середовищі купців, вів оптову торгівлю сукном. Про ступінь його впливу говорить той факт, що 1776 року його обрали комерційним суддею міста. Фур’є-батько був малоосвіченим, але достатньо розумний від природи і піклувався не тільки про наживу, але й про добру репутації торгового дому, в чому і досяг успіху.

Мати Шарля, вроджена Марі Мюге, належала до багатющого сімейства Бeзансона. Добродійна пані Фур’є була економна і дбайлива, допомагала чоловіку в його комерційних справах і займалася вихованням дітей.

На уроках катехізису хлопчику вселяли, що брехати грішно, а вдома для магазину навчали «ремеслу брехні або мистецтву продажу». У сім років Шарль присягнувся вічній ненависті до торгівлі» і залишився вірний цій клятві до кінця свого життя. Правда, обставини склалися так, що йому досить довго доводилося стояти за прилавком або сидіти за конторкою, підраховувати витрати і прибутки. Але не було у всій Франції людини, яка б так ненавиділа це заняття і так прагнула скинути його...

Шарлю було дев’ять років, коли помер його батько. Після смерті Фур’є-старшого залишилося 200 тисяч ліврів. З цього Шарлю у спадок дісталися дві п’ятих, тобто 80 тисяч ліврів. До повноліття Шарля його грошима повинна була розпоряджатися мати. Економна і обачлива пані Фур’є вимагала звіту від дітей навіть в дрібних витратах.

Коли Шарлю виповнилося 10 років, його віддали в безансонський єзуїтський коледж, де він був кращим учнем, незмінно одержував під час переходу класу в клас нагороди. Особливо захоплювався географією. Багата фантазія переносила хлопчика в різні країни. Гроші, що діставалися йому від батьків, йшли на придбання географічних атласів і карт.

Після закінчення коледжу Фур’є, всупереч волі матері, яка бачила сина комерсантом, намагався поступити в інженерне училище. На жаль, в училище приймали тільки дворянських дітей...

Фур’є працює в руанському, а згодом в ліонському торгівельних домах. Він знайомиться з містами і країнами, де доводилося бувати в ролі агента. У вільний час читає книги.

Подорожі ще більше посилили потяг до знань. Зайнятий службою вдень, він вечорами і вночі, забуваючи про все, захоплювався Платоном, Сократом, Лейбніцем і Руссо.

На засоби, які він отримав у спадок від батька, Фур’є набуває «самостійності» – (відкриває в Ліоні торгівлю колоніальними товарами).

В кінці XVIII століття Ліон був найбільшим, після Парижа, торговим і промисловим містом.

Революція 1789 року боляче ударила по інтересах процвітаючої буржуазії. Особливо утиск відчула вона в якобінський період диктатури. Занепад торгівлі, суворі закони про «максимум», що забороняли спекуляцію, примусова безпроцентна позика у багатих комерсантів – все це налаштовувало імущі кола міста проти Конвенту. 29 травня 1793 року жирондисти Ліона підняли заколот. Влада якобінців була повалена. Бурхливі події захопили і Фур’є. Молодого купця мобілізували в армію бунтівників.

Для розгрому контрреволюції Конвент направив до Ліона своїх діячів: Кутоїа, Колло д’ербуа, Фуше та інших". Бунтівники не змогли довго чинити опір – місто капітулювало.

Фур’є заарештували, але йому вдалося уникнути покарання, і він вирішив повернутися до себе на батьківщину, в Безансон. Тут на нього чекав другий арешт. Після звільнення Фур’є призвали на військову службу, де він набув репутацію зрадженого, чесного і сміливого захисника революційної Франції. Недавній торговець розробив план переходу військ через Рейн і Альпи, за що одержав подяку від генерала Карно. Можливо, Фур’є чекала б стрімка кар’єра військового, але в 1796 році за станом здоров’я його звільнили зі служби.

І знов йому довелося зайнятися торгівельною справою. Він одержав посаду прикажчика в Марселі. Пожадливість купців не знала меж. Особливо шокувало Фур’є рішення його господаря скинути в море 60 000 пудів рису, які він згноїв у вичікуванні підвищення цін.

Фур’є почав роздумувати про причини існуючого зла, шляхи порятунку людства. Він виявився свідком того, як на трон політичного панування зійшла нова суспільна сила – буржуазія. Молодий мислитель робить висновок про те, що буржуазний лад, прославлений філософами і економістами, знаходиться у волаючій суперечності з метою людського існування. Він замислюється про долю світу і розробляє ідею «всесвітньої єдності». До тридцяти років приходить рішення стати соціальним реформатором.

Це рішення Фур’є пов’язує з двома чинниками свого життя: потоплення рису в Марселі і обідом в паризькому ресторані, де йому подали яблуко, яке коштувало майже в сто разів дорожче, ніж в Нормандії. Обидва випадки остаточно запевнили його в недосконалості «індустріального механізму» буржуазного ладу. На схилі років він стверджував, що йому, як і Ньютону, вдалося завдяки яблуку відкрити ідею про «асоціацію». «В світі були чотири відомі яблука: два згубних – яблука Єви і Париса, через що виникла Троянська війна; два благотворних – Ньютона і моє».

Справа, зрозуміло, не в яблуці, хоча воно і могло «осяяти» мислителя. Весь соціально-економічний устрій капіталізму, що владно вторгався у всі куточки Франції, устрій, який не визнавав нічого, окрім багатства, руйнував все заради грошей, не міг не обурювати людину, яка з дитинства не приймала ні зла, ні обману, ані ганебної спекуляції. Сам того не помічаючи, він йшов до соціального реформаторства.

Його перший проект соціальних перетворень вмістився в... 56 рядків «Ліонської газети».

Познайомившись в грудні 1803 року з його статтею «Всесвітня Гармонія», читачі, люди спроможні і розсудливі, дійшли висновку: пан Фур’є не від світу сього. Він міркував про якусь математичну теорію, про долі всіх планет та їх мешканці, про всесвітню Гармонію, коли настане загальне щастя, а на всій земній кулі буде одна тільки нація, у якої буде тільки одна адміністрація...

Нерозуміння і глузування з приводу «Всесвітньої гармонії», навпаки, викликали у автора бажання оповістити світ про своє відкриття. Але він зрозумів, що потрібно привести свої погляди в порядок, систематизувати їх. І для цього писати не коротенькі статті, а ґрунтовні книги і брошури. Фур’є приступив до роботи. У 1807 році з’являється брошура, що батожить торговців, «Про торгове шарлатанство», за нею – «Теорія чотирьох рухів і загальних доль».

Фур’є вважав, що суспільство в своєму історичному розвитку проходить ряд ступенів: первісного раю, дикості, варварства і цивілізації. Оскільки, на думку Фур’є, цивілізація недалеко пішла від варварства він розробив структуру організації майбутнього суспільства – гармонійний лад, який відповідає історичній необхідності. Цей лад ґрунтується на принципі «тяжіння до пристрасті» – природної людської схильності до певного виду праці. За Гармонією, найвищою соціальною формою, на думку Фур’є, наступає занепад, а весь людський історичний цикл займає близько 80 тисяч років.

Фур’є виходить з того, що людині властиві «144 зла цивілізованого суспільства», які включають обман і зраду дружині. Крім того, на думку Фур’є, людство наділене 12 основними «пристрастями», що вимагають свого задоволення: пристрасті п’яти відчуттів, пристрасті дружби, любові, сім’ї і честолюбства, «таємні» пристрасті до різноманітності і складна пристрасть, що сполучає фізичні і розумові задоволення. У ідеальному випадку тринадцята пристрасть до гармонії об’єднує всі інші. Темперамент кожного індивіда визначається різними комбінаціями з пануючих пристрастей, а в цивілізованому суспільстві пристрасті пригнічуються і спотворюються недосконалими суспільними інститутами, несуть нещастя собі та іншим.

Фур’є пропонував створити общини, фаланги, що є формою соціальної організації при якій пристрасті кожного отримають повний розвиток і задоволення. Фаланги, що складаються з 1610 чоловік різного темпераменту, ґрунтуються на принципі привабливості праці. Кожен працює для отримання власного задоволення: любитель троянд вирощує троянди, а діти, які одержують задоволення від гри із землею діють як сміттярі. Люди працюють групами, званими серіями: вони здійснюють дванадцять різних робіт щодня, щоб задовольнити пристрасть до різноманітності, а також дев’ять разів їдять. Внаслідок цього вся соціальна діяльність і робота ґрунтуються на природній привабливості і схильності, не вимагаючи жодної політичної організації – суспільство функціонує спонтанно. Винагорода за працю розподіляється відповідно до внеску кожного, таланту і вкладень, але відмінності між багатими і бідними не мають значення, оскільки всі живуть спільно. Діти також виховуються тими, хто володіє пристрастю до виховання.

Характеризуючи свою роботу, Фур’є пише, що відшкодовуване їм «відкриття саме по собі більш важливе, ніж всі наукові роботи, зроблені з тих пір, як існує рід людський, суперечка повинна відтепер займати людей періоду цивілізації: це – суперечка з метою упевнитися, чи дійсно я відкрив теорію чотирьох рухів; бо у разі підтвердження слід кинути у вогонь всі політичні, моральні та економічні теорії і готуватися до найдивовижнішої, найщасливішої події, яка може мати місце на цій земній кулі і на всіх планетах, – до раптового переходу від соціального хаосу до всесвітньої гармонії».

Суспільство зустріло нову книгу з найповнішою байдужістю. Щодня Фур’є заходив до книжкових магазинів. «Теорію» не купували. Мислитель був пригнічений невдачею. Але життя продовжувалося.

У 1811 році Фур’є в черговий раз змінив роботу. Його призначили експертом з приймання сукна на ліонські військові склади департаменту Рони. Йшов другий рік війни. У її ході до складу Французької імперії була включена Голландія, а згодом і все узбережжя Північного моря.

«Світова імперія» Наполеона закінчилася в квітні 1814 року. Фур’є був розгніваний поразкою Наполеона, оскільки вважав, що той, володіючи видатними здібностями, повинен був зробити крок до здійснення універсальної гармонії, на щастя народу, тобто до того, про що мріяв сам Фур’є.

Завдяки заступництву далекого, але впливового родича, відомого математика, фізика, військового і політичного діяча графа Жана-Батиста-Жозефа Фур’є Шарль одержав посаду завідуючого бюро статистики префектури Рони. Нова робота відірвала Фур’є від прилавка.

У ці роки мислитель закінчує «Новий любовний світ» (опублікований лише в 1967 році). З моральних міркувань учні ретельно приховуватимуть рукопис, хоча окремі розділи вийдуть як самостійні статті. Фур’є описує сексуальну організацію фаланг, засновану на пристрасному вабленні, вільній любові і множинності любовних зв’язків. Соціальна згуртованість у фалангах повинна бути, на думку Фур’є, дуже сильною, оскільки кожен пов’язаний зі своїми колегами по роботі в різних серіях і з сексуальними партнерами. Фур’є передбачав всесвітню федерацію общин.

Фур’є знов довелося заробляти собі на життя службою в конторах Парижа і Ліона. Правда, в 1828 році йому на якийсь час вдалося звільнитися від образливої праці завдяки матеріальній підтримці друзів і послідовників. Це допомогло закінчити книгу «Новий господарський і соціальний світ» – його кращий твір, який видала на свої засоби одна із спроможних учениць. Книга увібрала в себе весь двадцятип’ятирічний досвід літературної роботи автора, його багатющі життєві спостереження. Погляди на майбутнє суспільства Фур’є висловлював популярніше, ніж раніше, в очищеному від містики вигляді.

Поступово навколо нього згрупувався гурток послідовників. Його організатором з’явився провінційний чиновник Жюст Мюїрон, освічена, розумна, енергійна людина. Він був вражений новизною і сміливістю виведень Фур’є.

У 1820 році Мюїрон представив Фур’є безансонському суспільству. Серед гарячих прихильників таланту філософа опинилася Кларісса Вігуре. Ця жінка, яка володіла літературним талантом, багато зробила для розповсюдження ідей мислителя. У її домі познайомився з фур’єризмом і Віктор Консидеран, майбутній депутат парламенту.

У 1832 році однодумці спробували створити експериментальну фалангу і розпочали збір грошей на підписку, але отримали невдачу. Тоді вони узялися видавати журнал «Промислова реформа». Але і він проіснував не більше року.

Не дивлячись на негаразди і розбіжності, які були, Фур’є продовжував напружено працювати, педантично виконуючи щоденну норму. У той період він написав книгу «Помилкова індустрія» і низку статей, в яких розглядається широкий спектр соціальних та економічних проблем. І хоча здоров’я Фур’є погіршало, він як і раніше був сповненим творчої енергії.

Смерть відібрала Фур’є у життя тихо, непомітно для суспільства. 10 жовтня 1837 року зранку в його скромне житло зайшла консьєржка і знайшла виснаженого мислителя бездиханним і прикрила йому очі. Небагато друзів і учні проводили в останню дорогу – на Монмартрське кладовищі. На свіжій могилі залишилося лежати простенька плита з написом: «Тут покояться останки Фур’є. Серія розподіляє гармонії, тяжіння пропорційно долям».

Фур’є свято вірив, що знайдеться велика людина, яка втілить в життя його систему, і по черзі звертався до всіх видатних людей і мільйонерів Європи, до багатьох коронованих персон. Наївність його була така велика, що він навіть друкував оголошення в газетах, що від 12 до 13 годин чекає в своїй квартирі тих, хто побажає віддати свої засоби на створення фаланги. Але чекав він багато років марно.

Таку людину він не знайшов, але у нього з’явилися учні. Ідеї Фур’є були підняті на щит багатьма французькими студентами під час хвилювань 1968 року, тому що він захищав індивідуальний розвиток особи.

У житті Фур’є був доброю, але дивною людиною. Приємний і дотепний співбесідник, він умів дивувати і смішити, залишаючись при цьому незмінно серйозним. Будучи завжди і у всьому точним і акуратним, він любив все вимірювати і обчислювати. Постійно захоплений якимись думками, відрізнявся крайньою неуважністю. Обличчя його звичайно виражало задумливість. Це було обличчя мислителя і мрійника.

Фур’є ніколи не був одружений. Коментуючи цю обставину, одні біографи стверджують, що він провів бурхливу молодість, інші, що, навпаки, він все життя сторонився жінок. Сам Фур’є якось признався друзям, що він не одружувався, тому що ніколи не зміг би зробити жінку по-справжньому щасливою. Важко сказати, що він мав на увазі, коли казав таке.

Його кімната була завжди повна горщиків з квітами, різноманітними цибулинами або зернятками. Навіть у середині зими у нього розцвітали прекрасні квіти.

За планом Фур’є, для досягнення загальної людської гармонії необхідно скрізь формувати асоціації, об’єднання людей для спільної трудової діяльності – фаланги. Вони повинні бути «привабливі», створити умови для самореалізації кожного індивіда і поступового затвердження «царства Боже» на землі.

Роберт Оуен (1771-1858) не тільки мріяв, а й прагнув заснувати таке «царство» в Англії, а згодом і в США. Він виходив з того, що людський характер є результатом взаємодії природної організації індивіда і навколишнього середовища. Змінивши останнє, можна зробити людину щасливою. Іншими словами, існуюче капіталістичне суспільство треба мирно реформувати в нове, яке відповідало б людським вимогам. На думку мислителя, саме вихованням людських характерів визначається образ суспільства.

Для повного щастя людей потрібно здійснити «найповнішу реальність» у виробництві і споживанні, в духовній сфері їх буття. Саме в асоціаціях, через відсутність приватної власності, можливий гармонійний розвиток фізичних, розумових, моральних здібностей людини.