Політологія стародавньої греції і стародавнього риму План

1. Грецький поліс і його вплив на становлення політики.

2. Відомі грецькі політологи: Лікург, Солон, Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель.

3. Римська політологія.

1. Греків справедливо вважають народом, який заклав фундамент сучасної цивілізації. Якої б області знань і людської культури ми не торкнулися, біля її витоків стоїть ім’я грецького засновника. Батьком медицини ми називаємо видатного грецького лікаря Гіппократа, батьком історії – Геродота, батьком географії – Ератосфена, батьком астрономії – Птоломея, ботаніки – Теофраста, математики – Евкліда. Батьками драми називають драматургів Есхіла і Софокла. Батьком комедії – Аристофана. А Гомера – батьком усіх поетів і письменників.

Але найбільший внесок греки зробили у філософію. Піфагор запропонував саме слово «філософія», що в перекладі з грецької означає «любов до мудрості». Видатні філософи Сократ, Платон і Арістотель перетворили філософію на науку. Але, окрім них, відомі імена десятків грецьких філософів. Одні з них розробили філософські системи, інші залишили після себе філософські школи, треті створювали і затверджували філософію всім своїм життям: вчинками, справами і словами. Вони увійшли до історії і сталі відомі своїми історичними анекдотами, крилатими фразами, парадоксами, хитромудрими й логічними завданнями, афоризмами або філософськими термінами.

П’ять із семи чудес стародавнього світу створені руками греків. Це статуя Зевса роботи Фідія, Колос Родосський, мавзолей в Галікарнасі, храм Артеміди в Ефесі та Олександрійський маяк. Але все це було створено не руками мільйонів рабів, що вмирали під батогом наглядача, як це було під час споруд пірамід або садів Семіраміди, а, перш за все, генієм відомих художників, скульпторів та архітекторів. Нарешті, стародавні греки подарували світу Олімпійські ігри.

Греків ще називали еллінами, на честь імені їх легендарного прародителя Елліна, а Грецію – Елладою. Без перебільшення можна сказати, що саме стародавні греки заклали фундамент і побудували саму будівлю сучасної цивілізації.

Грецька політика та філософія була продуктом життя полісу. Усі без виключення політики і філософи мешкали в містах-державах. Грецький поліс був політичним утворенням. Усередині своїх стін було достатньо простору для філософських суперечок та інтенсивної інтелектуальної діяльності. Поліс створив суспільний простір для політичних взаємодій і дискусій, тим самим зробив можливою нову форму політичної практики, в якій брали участь вільні і рівні громадяни. Все це забезпечувало умови для розвитку більш-менш постійних академічних інститутів, як Платонівської Академії і Арістотельського Ліцею. Вони володіли значною академічною свободою.

Грецьке місто-держава (греч. polis) багато в чому відрізнялося від сучасних держав. Зокрема, поліс був малим суспільством, як за чисельністю населення, так і за територією.

У V ст. до н. е. (час найвищого розвитку) Афінський поліс налічував близько 300 тисяч мешканців. З них, близько 100 тисяч були рабами. Якщо виключити жінок і дітей, то виходить приблизно 40 тисяч вільних афінських громадян чоловічої статі.

У Афінах були 3 групи жителів: власне афіняни, вільні чужоземці і раби. Афінське громадянство переходило у спадок, тому чужоземці не мали змоги керувати ним, навіть, якщо народилися в Афінах. Наприклад, відомий філософ Греції Арістотель так і не став громадянином Афін, хоча для міста та всієї Греції зробив надзвичайно багато. Він мешкав у в передмісті Афін, де навчав учнів, писав свої найбільші праці. Таким чином, тільки вільні громадяни володіли політичними правами.

Зовнішня політика грецьких полісів (міст-держав) визначалася інтересами боротьби за розширення території, за придбання рабів, за ринки. Звідси виходило: 1) прагнення до гегемонії; 2) до забезпечення зовнішньої безпеки держави; 3) пошуки союзників; 4) утворення військових угрупувань; 5)колоніальна експансія. Політика грецьких полісів підіймалася до ідеї захисту національної незалежності. Так було, наприклад, в роки персидських війн, коли іноземне нашестя загрожувало самостійності Еллади. Найбільш вражаючим був подвиг 300 спартанців на чолі з царем Леонідом.

Політична діяльність античних полісів виражалася у жвавих переговорах, укладенні оборонних і наступальних союзних договорів тощо. Таким чином, поступово створювалися організація, методи і засоби грецької політології.

2. У всій повноті політична діяльність держав класичної Греції виявляється в період, що прийшов за греко-персидськими війнами, коли два найбільші військово-політичні союзи -Афінський і Пелопоннеський – боролися за переваги в еллінському світі. Надалі не менш активна політична діяльність розгорається з виступом на грецьку політичну арену нової сили – Македонського царства, яке втілювало в собі об’єднувальні тенденції Певних кіл Греції в поєднанні з колоніальною експансією на сході. Одним з перших відомих грецьких філософів і мудреців був скіф Анахарсис.

Анахарсис походив з царського роду. Його батьком був скіфський цар Гнур, а матір’ю – гречанка, тому Анахарсис добре знав грецьку мову.

Анахарсис прибув до Афін зі своїм другом Токсарисом, щоб стати учнем знаменитого законодавця і мудреця Солона. Прийшовши в дім до Солона, Анахарсис наказав рабу передати своєму господарю, що до нього прийшов Анахарсис зі Скіфії, який хоче бути йому другом. Солон наказав рабу відповісти чужоземцю, що друзів потрібно заводити у себе на батьківщині. Відповідь Анахарсиса була такою: оскільки Солон зараз знаходиться на батьківщині, то чом б йому не завести собі друга.

Здивований винахідливістю іноземця зі Скіфії, Солон запросив гостя до себе, а, коли познайомився з ним, високо оцінив його розум і став йому кращим другом.

Слава Анахарсиса як філософа була такою великою, що його зараховували до семи мудреців. Йому приписували винахід гончарного пристрою та якоря. Збереглися також деякі його вислови. Одне з найвідоміших про вино: Анахарсис говорив, що виноградна лоза приносить три кетяги: кетяг насолоди, кетяг сп’яніння і кетяг огиди. На питання, як не стати п’яницею, він відповів: – Мати перед очима п’яницю у всьому його неподобстві.

Солон розумів, що найбільше Афінам шкодять внутрішні розбрати, які виникають між бідними і багатими. Він видав закони, які забороняли скуповувати землі бідняків і продавати співгромадян у рабство за борги. Завдяки цим законам в місті затвердився порядок. Їх записали на дерев’яних таблицях і встановили на головній площі Афін. Це були перші писані закони в Греції. За них Солона зарахували до семи відомих грецьких мудреців. Його ім’я стало загальним. Так стали називати будь-якого державного діяча, який ввів у своїй країні мудрі закони або просто розумно правив своїм народом.

Солон примусив афінян присягнутися, що вони десять років не змінюватимуть його закони, а сам, щоб ніхто не міг умовити його відмінити їх, відправився подорожувати.

Розповідають про те, коли Солон став головою міста, то, не маючи сил переконати городян в своїй правоті простими словами, він починав читати їм вірші, які закликають до єдності і, скорені красою і силою віршів, афіняни погоджувалися з ним.

Наймогутнішими серед грецьких міст були Афіни. Розташовані недалеко від моря, вони контролювали майже всю морську торгівлю. Завдяки багатству і силі їм вдалося підпорядкувати собі багато грецьких міст. Афіни прославилися розкішшю, спорудою великих храмів, вигнанням царів і встановленням демократії – влади народного зібрання. Саме Афіни вважаються батьківщиною цього слова і поняття. З грецької «демос» – «народ», «кратія» – «управляти», звідси «демократія» – «влада народу». У Афінах жили видатні художники, скульптори, філософи і політичні діячі. Афіни вважалися уособленням Стародавньої Греції, її духовним і політичним центром. Здавалося, ніяке місто не зможе змагатися з ними. Але таким містом стала Спарта, що піднеслася завдяки законам Лікурга.

У давнину Спарту роздирали внутрішні усобиці і смута. Сварилися царі, які претендували на трон, громадяни, які підтримували царську владу, із прихильниками народного зібрання та демократії. Одних царів народ ненавидів за жорстокість, над іншими сміявся за їх поступливість і слабкість.

Лікург був молодшим сином спартанського царя, якого вбили під час хвилювань. Трон після смерті батька зайняв старший брат Лікурга. Він незабаром помер, залишивши після себе сина-немовля. Син і Лікург обидва мали права на трон. Всі думали, що Лікург скористається віком прямого спадкоємця, стане царем і почнеться нова війна. Але він, навпаки, врятував немовля від смерті, оголосив його законним правителем, а сам відправився подорожувати.

Лікург відвідав багато країн. На відміну від філософів, його цікавили не науки, а закони. Повернувшись додому, він привіз до Спарти три безцінні речі: розумний державний устрій, мудрі закони і поеми Гомера.

Щоб уникнути свавілля царів і незадоволеність громадян, Лікург поставив на чолі міста одразу двох царів. Влада їм належала тільки під час війн і тоді, коли Спарті загрожувала небезпека. Головною справою царів було не доводити свою родовитість і права на трон, а вміло командувати військом і мужньо битися в бою.

У мирний час містом управляла рада з трьохсот старійшин. Їх обирали довічно з людей похилого віку. Обиралася й інша рада строком на один рік із дорослих чоловіків. Це виключало зловживання владою. Щоб народ не відчував себе усуненим від управління державою, Лікург зберіг і народне зібрання. Але, знаючи, що афінське народне зібрання часто нагадує різноголосий базар, де кожен, навіть нерозумний городянин обговорює справи і вимагає ухвалення своїх пропозицій, Лікург заборонив висловлювати на зібраннях свої думки. На зібраннях мали можливість або приймати, або відкидати пропозиції царів і рад.

Самими незвичайними з нововведень були закони Лікурга. Він вважав, що безлад і смута породжуються нерівністю, розкішшю, багатством і бідністю, гордістю і заздрістю, тому наказав розділити всі землі порівну, порівну ділити і доходи від цих земель, виділяючи кожному спартанцю таку кількість продуктів, щоб він міг жити, не голодуючи і не маючи потреб.

Лікург заборонив золоті і срібні гроші, замінив їх залізними. Гроші були таких розмірів, що навіть небагатій людині доводилося возити свій «гаманець» на возі. Такі гроші люди перестали красти один у одного, перестали накопичувати їх і брати хабарі. Ці гроші було неможливо використовувати як метал, для того, щоб зробити з них якусь річ, оскільки під час виготовлення їх опускали в оцет, і вони ставали крихкими.

Щоб ніхто не виділявся серед інших, щоб не було заздрощів, Лікург наказав спартанцям їсти разом однакову їжу за спільним столом. Діти теж виховувались разом. З семи років вони жили окремо від дорослих, спали на жорстких ліжках з очерету, який самі зламували голіруч, без ножа. Годували мало, весь день змушували займатися фізичними вправами, тренуватися в умінні володіти мечем і списом. У них виховували волю, терпіння, витривалість. Збереглася розповідь про спартанського хлопчика, який заховав від старших у себе під плащем лисеняти. Лисеня розпороло йому кігтями живіт, але хлопчик не вимовив і слова, щоб не видати себе.

Вислів «спартанське виховання», «спартанські умови» увійшло до мов інших народів, який вживають і сьогодні. Стало загальним і саме слово «спартанець» – так називають невибагливу, треновану людину, яка вміє твердо і терпляче переносити тяготи.

Лікург був, напевно, єдиною людиною, якій за допомогою законів вдалося перемогти заздрість.

Поеми Гомера, привезені Лікургом, теж відіграли велику роль в житті Спарти: вони прославили дух спартанців. Власні розбрати здалися їм негідними героїчних подвигів предків.

Порядок і єдність зміцнили Спарту. Вона стала непереможною в боях і битвах. Афінам довелося рахуватися з нею.

Зістарівшись, Лікург оголосив, що їде в Дельфи, щоб запитати думку оракула про спартанські закони. Він зібрав співгромадян і змусив їх присягнутися, що до його повернення вони не змінять жодного закону. Спартанці дали йому клятву.

Дельфійській оракул відповів Лікургу, що до тих пір, поки його закони залишаться непорушними, Спарта буде щасливою і могутньою. Тоді Лікург заморив себе голодом і помер, а своє тіло наказав спалити, щоб ніколи не повернутися до Спарти, а спартанці, під страхом порушення клятви, ніколи не змінювали його законів.

Закони Лікурга залишалися незмінними протягом п’яти століть. Незмінним залишався і дух спартанців.

Спарта залишалася сильним містом Стародавньої Греції. Коли Афіни досягли вершини своєї могутності і почалася війна між ними і Спартою, спартанці перемогли Афіни і змусили афінян під звуки бойових спартанських флейт зруйнувати стіни, які оточували Афіни. Спарта підпорядкувала собі майже всі грецькі міста.

Але панування над іншими й згубило Спарту. Завоювавши багату здобич, спартанці порушили закони Лікурга. До їх міста повернулися гроші – золото і срібло. Коли спартанці познайомилися з чужими звичаями, свої їм здалися дуже примітивними. Молодь закинула тренування, багато хто глузував з минулих подвигів своїх батьків і дідів. Зник героїчний дух, військо ставало слабким. Пізніше її, як і всю Грецію, завоювали римляни.

Ім’я Лікурга залишилося в історії як символ мудрого та суворого законодавця. Воно стало загальним. Залишилися в нашій мові і вирази «Лікургові закони», «лаконізм», «спартанське виховання» і «спартанський дух». Проте в історії Греції були не тільки Лікурги, а переважали справжні політичні деспоти. Згідно вірувань греків: чим більше чоловік зробив лиходійств за своє життя, тим більше покарання очікує його після смерті. Особливою повинна бути доля тиранів: за створені біди їх не приймає до себе потойбічний світ. Якісь дикі істоти з вогненним обличчям здирають з тиранів шкіру і тягнуть їх по гострому камінню, щоб скинути в Тартар.

Але праведники мають дістатися до кінцевого пункту, де промені світла сполучають небо і землю. Тут висить сяюче веретено Ананки. Необхідності – першооснова всього Всесвіту. Його обертають три дочки Ананки – Богині Долі мойри: Лахесис (та, що дає долю) оспівує минуле, Клото (та, що пряде) – сьогодення, Атропос (Невідворотна) – майбутнє. Вони керують долею людей як за життя, так і після смерті, дарують їм долю, яку заздалегідь приготували.