Розділ хv травлення значення травлення. Будова органів травлення

Значення травлення. Травлення забезпечує організм речовинами, що є джерелом енергії і будівельним матеріалом, необхідним для відновлення клітин тканин і органів.

Травленням називають процеси механічної і хімічної обробки їжі, що послідовно здійснюються в різних відділах травного тракту, і всмоктування поживних речовин у кров і лімфу. У результаті механічної діяльності органів травлення відбуваються роздрібнення, перемішуванням і розчинення поживних речовин. Хімічні зміни їжі полягають у ферментативному розпаді білків, жирів і вуглеводів до кінцевих продуктів, надходження яких у кров і лімфу забезпечують процеси всмоктування.

Будова органів травлення. Система органів травлення представлена травним каналом і рядом залоз, розташованих за його межами (печінка, підшлункова залоза і великі слинні залози).

На всьому протязі стінки травного каналу мають загальний план будови і складаються з чотирьох основних частин: слтзової оболонки, підслизової основи, м’язової і зовнішньої оболонок. Сама внутрішня оболонка – слизова. Її залози виділяють слиз, необхідний для зволоження травного каналу, поверхня цієї оболонки гладка тільки на губах і щоках, а в інших відділах вона утвориює поглиблення, складки і ворсинки. Підслизова основа складається з пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини. З нею зв’язане утворення складок і рухливість слтзової оболонки. У ній розташовуються великі кровоносні і лімфатичні судини, підслизове нервове сплетення (Мейснера), а в деяких відділах – залози.

М’язова оболонка складається з двох розділених сполучною тканью шарів: зовнішнього (з подовжнім розташуванням м’язових волокон) і внутрішнього (з кільцевим розташуванням волокон). Скорочення м’язових волокон забезпечує перемішування і роздрібнення їжі.

Передній і задній відділи травного каналу в основному складаються з посмугованої мускулатури, а середній – з гладкої. У сполучній тканині цього шару розташовані судини і міжм’язеве нервове сплетення (Ауербаха).

Зовнішня оболонка має свої особливості будови в кожнім відділі і представлена різною сполучною тканиною. У ній також розташовуються судини і нервові елементи.

Травний канал починається ротовою порожниною, потім йдуть глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишки. Його довжина в людини складає 8-10 м, процес травлення в ньому може тривати біля двох діб.

Ротова порожнина обмежена зверху піднебінням, з боків щоками, знизу – щелепно-під’язичним м’язом, а попереду – губами. Розрізняють пристінок рота (простір між губами і щоками з однієї сторони і зубами і яснами – з іншої) і власне ротову порожнину, що майже цілком заповнює язик. У ротову порожнину відкриваються три пары слинних залоз (привушні, підщелепні і під’язичні), тут же розміщаються зуби.

Слинні залози по будови буваютьальвеолярні й альвеолярно-трубчасті. Вони складаються із секреторної частини і шляхів, що виводять. По характеру секрету розрізняють три типи залоз: серозні, що виділяють рідкий багатий ферментами секрет, слизові, що виділяють густий, грузлий, багатий муцином секрет, і змішані. До серозних залоз відносяться привушні і дрібні залози, що лежать на бічній поверхні язика. До слизуватого відносяться також дрібні залози, розташовані на корені язика і м’якому і твердому піднебінні. До змішаного відносяться піднижньощелепна і під’язична залози, тому що вони містять і серозні і слизові клітини.

Рис. 99 Загальний план будови травної трубки: І – слизова оболонка; ІІ – подслизистая основа; ІІІ – м’язова оболонка; IV – зовнішня оболонка; 1-епітелій; 2-м’язова пластинка слтзової оболонки; 3 – власна пластинка слтзової оболонки; 4 – нервове сплетення Мейснера; 5-нервове сплетення. Ауербаха.

Рис.100. Схема будови слинних залоз: А – часточка підщелепної залози; Б – часточка під’язикової залози; В – часточка привушної залози; 1 – вивідна протока; 2 – білковий кінцевий відділ; 3 – слизовий кінцевий відділ; 4 – змішаний (білково-слизовий) кінцевий відділ; В – міоепітеліальні клітини.

З уби. У дорослої людини 32 зуба, у кожній половині щелепи розрізняють 2 різці, 1 ікло, 2 малих корінних і 3 великих корінних. Зуби захоплюють і подрібнюють їжу, сприяють чистоті язика.

У зубі розрізняють коронку, шийку і корінь. Зуб складається з м’якої внутрішньої частини -пульпи і твердої зовнішньої частини, у яку входять емаль, дентин і цемент. Емаль покриває коронку зуба зверху. Дентин розташований під емаллю й утворює велику частину коронки, шийки і кореня зуба. Цемент покриває шийку і корінь зуба, він товщає до верхівки кореня. Пульпа складається зі сполучної тканини і заповнює внутрішню частину коронки і кореня зуба і має велике значення в його живленні. У порожнину зуба проходять судини і нерви.

Глотка складається з трьох відділів: носоглотки, ротоглотки і гортанної частини. Травна частина глотки (ротоглотка) на рівні 6-го шийного хребця переходить у стравохід.

Стравохід – еластична м’язова трубка довжиною близько 25 см; може розширюватися при проходженні по ньому їжі. У верхній частині він складається з посмугованих м’язів, а в нижній – із гладких.

Шлунок – сама широка частина травного каналу. Він розташований ліворуч від середньої лінії на рівні від 10-го грудного до 1-го поперекового хребця. У ньому розрізняють отвори; вхідний – кардіальний і вихідний –воротаревий. Передню і задню частини шлунка називають, відповідно, великою і малою кривизною. У шлунку розрізняють звід, тіло і воротареву частину. У місці переходу стравоходу в шлунок знаходиться кардіальний сфінктер, що пропускає їжу в початкову, найвищу частину шлунка – звід. За ним йде тіло шлунка (воно складає ⁴/₅ усієї його величини), що переходить у воротареву частину (на її частку приходиться ¹/₅ шлунка).

Форма й обсяг шлунка мінливі, у середньому його місткість складає 3 л. Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слтзової, м’язової і серозної. Особливо розвинена в ньому м’язева (середня) оболонка, що, у свою чергу, складається з трьох шарів гладких м’язових волокон: зовнішнього – подовжнього, внутрішнього – косого і розташованого між ними – кругового. Останній сильно розвинений у місці переходу тіла у воротареву частину, де утворює передворотаревий сфінктер, що регулює перехід їжі з тіла шлунка в його воротареву частину. Остання з’єднана з тонкою кишкою воротаревим сфінктером. Скорочення м’язових волокон шлунка забезпечує перемішування і просування їжі.

Рис. 101 Будова зуба: І – коронка; ІІ – шейка; ІІІ – корінь; 1– емаль; 2 – дентин; 3 – ясна; 4 – пульпа зуба; 5 – альвеолярна кіста; 6 – цемент; 7 – кровоносна судина; 8 – верхівковий отвір зубного каналу.

Рис. 102 Шлунок (внутрішня поверхня його задньої стінки).

Рис. 103. Будова тонкої кишки: А-ділянка тонкої кишки; Б -будова війок.

Слизова оболонка має складчасту будову, кількість і розміри складок змінюються при русі шлунка (скороченні його м’язів). В особливі поглиблення в слизовій оболонці шлунка відкриваються його залози (по 2-3 у кожну ямку). У залозах розрізняють головні й обкладочні клітини. Головні клітини продукують шлунковий сік, що містить ферменти, а обкладочні – соляну кислоту. На дні тіла шлунка розташовані додаткові клітини, що виділяють слиз. У пілоричній частині шлунка залози складаються тільки з головних і додаткових клітин, тому виділюваний ними сік не містить соляної кислоти.

Тонкі кишки починаються короткою (25-30 см) дванадцятипалою кишкою, потім випливають порожня і здухвинна кишки. Їх загальна довжина 5-6 м, велика частина з них приходиться на порожню і менша – на здухвинну.

Стінка тонкої кишки складається зі слтзової, підслизової, м’язової і серозної оболонок. Поверхня тонкої кишки велика, тому що її слизова оболонка має велику кількість складок, поглиблень (крипт) і війок, що відіграють велику роль у процесах перетравлення й усмоктування. Особливо багато війок у дванадцятипалій кишці (22-40 на 1 мм²), менше їх – у здухвинній (18-31 на 1 мм²). Ворсинки утворені усіма шарами слизової оболонки. Поверхня кожної ворсинки вкрита одношаровим циліндричним каймистим епітелієм. За допомогою електронної мікроскопії виявлено, що облямівка утворена великим числом (1500-3000 на кожній клітині) цитоплазматичних відростків – мікровійок. Усередині ворсинки проходять кровоносні і лімфатичні судини і нерви.

На всьому протязі тонкої кишки розташовані трубчасті залози – ліберкюнові. На початку дванадцятипалої кишки знаходяться більш складні залози – альвеолярно-трубчасті, чи брунерові. Брунерові і либеркюнові залози виділяють кишковий сік. У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози і жовчного міхура.

Товста кишка складається зі сліпої кишки (з відростком – апендиксом), ободової і прямої. В ободовій розрізняють висхідну, поперечну, низхідну і сигмовидную ободову кишки. Середня довжина товстої кишки 1,3 м. Ободова кишка переходить у пряму, що складається з посмугованої мускулатури, яка утворює внутрішній сфінктер навколо анального отвору. Посмугована мускулатура промежини утворює зовнішній сфінктер анального отвору.