Розділ іvморфологічний і функціональний розвиток аналізаторів вікові особливості зорового аналізатора

Вікові особливості будови. У процесі розвитку зорового аналізатора відбуваються зміни розміру і структури всіх його відділів, розташування в них клітин, здійснюється мієлінізація нервових волокон. Остання починається ще у внутрішньоутробному періоді і закінчується до кінця першого року життя. З різних відділів зорового аналізатора раніш за все формуються верхні горбки. Уже на 4-му місяці ембріонального розвитку відбувається поділ цього відділу на сім клітинних шарів, характерних для чотиригорб’я дорослої людини. У процесі подальшого ембріонального і постнатального розвитку відбувається збільшення абсолютних розмірів верхніх горбків, диференціювання його клітинних елементів, що розташовуються менш компактно.

У бічному колінчатому тілі поділ на шари клітин з визначеною структурою відбувається на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Величина поверхні бічного колінчатого тіла в цей період складає 22,1% від величини його поверхні в дорослого. У новонародженого вона зростає до 46%, до 2 років стає рівною 73,9%, а до 7 років–95,3%.

У подушці зорового горба клітинні групи виділяються лише на 6-му місяці ембріонального розвитку. Наступний розвиток зорового горба, так само як і інших відділів зорового аналізатора, полягає в росту його обсягу, більш рідкому розташуванні в ньому клітинних елементів, у їх диференціюванні. До 7 років будова подушки зорового горба стає такою ж, як і в дорослого, але обсяг її продовжує збільшуватися і після 7 років. У зоровому центрі кори головного мозку поділ на шари відбувається на 6-му місяці ембріонального розвитку. Величина поверхні полів, фіогенетично більш старих, на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку складає 5% від величини її в дорослої людини, у немовляти – 23%, через 2 тижні після народження – 44,5%, а до 2 років – 86%.

Ріст полів, що з’явилися в процесі філогенезу пізніше, відбувається трохи повільніше. На 6-му місяці внутрішньоутробного розвитку їх поверхня складає 4,5% від величини її в дорослого, у 2 тижні життя–26,5%, у 7 років – 70,5%. Поряд з ростом поверхні кіркового відділу зорового аналізатора відбувається ріст і диференціювання його клітин, збільшення відстані і зв’язків між клітинами, до 7 років кірковий кінець зорового аналізатора набуває структури, характерної для мозку дорослої людини.

Таким чином, уже до моменту народження дітей зоровий аналізатор морфологічно підготовлений до діяльності. | Однак і після народження дітей відбувається удосконалювання структури відповідних нервових утворень. Усі відділи зорового аналізатора цілком формуються лише до 7 років. Ріст і удосконалювання зорового аналізатора після народження залежить від його функції. У сліпих не відзначається дифференцировки структур зорового аналізатора.

Вікові зміни функцій зорового аналізатора. При народженні дітей очне яблуко по абсолютній величині менше очного яблука дорослої людини. Його подовжній передньо-задній діаметр складає 17,3 мм, а поперечний – 16,7 мм, у дорослих відповідно 24,3 і 23,3 мм. У зв’язку з цим промені, що йдуть від віддалених предметів, сходяться в новонароджених за сітківкою, тобто вони володіють природної далекозорістю. Далекозорість немовлят складає 1–3 D, з віком зменшується ступінь далекозорості, відповідно збільшується число дітей з нормальним зором. Однак одночасно спостерігається збільшення числа дітей, що страждають короткозорістю.

Наявна в дітей далекозорість не заважає ясному баченню близьких предметів. Така велика пристосовність до ясного бачення предметів на різних відстанях пояснюється великою еластичністю кришталика. Його радіус кривизни може настільки зменшитися, що він приймає майже кулясту форму. Це забезпечує велику силу акомодації в дітей і мала відстань до ближньої точки ясного бачення. З віком сила акомодації зменшується і збільшується відстань до ближньої точки ясного бачення.

З великими акомодаційними можливостями пов’язана схильність у дітей до короткозорості. Дитина добре бачить предмет навіть при його дуже близькому наближенні до ока. Однак розглядання предметів на близькій відстані від ока можливе лише при дуже сильній напрузі акомодаційного м’язу, що завжди супроводжується посиленою конвергенцією. Якщо це повторюється часто, розвивається гіпертрофія відповідних м’язів, котрі, роблячи постійний тиск на очне яблуко, викликають унаслідок цього його уплощення і подовження передне-заднего діаметра. При такій зміні форми очного яблука промені від віддалених предметів починають сходитися перед сітківкою. Отже, неправильна посадка, читання лежачи й особливо погане освітлення – усе те, що змушує розглядати предмети на близькій відстані від ока, сприяють розвитку короткозорості.

З віком гострота зору міняється неоднаково в дітей з різною рефракцією, У дітей з нормальним зором гострота зору підвищується від 0,98 у 10–11 років до 1,15 у 14–15 років. У далекозорих гострота зору знижується в ті ж роки з 0,73 до 0,68, а в короткозорих – з 0,32 до 0,28.

Світлова чутливість ока в перші роки життя дуже низка. Якщо виразити її у відносних одиницях, то в 2–3 роки вона не перевищує 10. До 10 років зростає до 60, до 20 років досягає максимуму, стаючи рівної 120, а потім починається її зменшення, так що в 40 років світлова чутливість знову стає рівною 60.

Колірна чутливість ока дітей раннього віку вивчалася методом умовних рефлексів. Ці досліди показали, що уже з 3 місяців можна виробити рефлекс на деякі кольори (жовтий, зелений і червоний). З 6-го місяця життя удавалося виробити рефлекси на всі кольори. Було показано, що абсолютна колірна чутливість з віком зменшується, а здатність розрізняти кольору збільшується.

При дії на око електричним струмом у людини виникає відчуття спалаху світла – фосфен. Найменша інтенсивність подразнення, при якій з’являється таке відчуття, визначає електричну чутливість ока. Ритмічне подразнення по досягненні визначеної частоти перерв струму приводить до зникнення фосфена. Мінімальну частоту, при якій має місце це явище, називають критичною частотою мелькань. Досвіди показали, що в 6–7 років мелькання фосфена зникають при 20 коливаннях у секунду, у 12 років – при 30, у 16 – при 40, у 20 років – при 50, а потім критична частота знову зменшується, стаючи в 35 років рівною 30, після чого вона дуже незначно продовжує знижуватися. Дані визначення критичної частоти злиття свідчать про меншу лабільність нервових елементів сітківки ока у дітей: відчуття спалаху світла зникає в них при меншій частоті перерв струму.

Електрична чутливість ока найбільш низка у віці до 7 років. Вона досягає максимуму до 25–29 років, збільшуючись у 3 рази в порівнянні з величиною її в дошкільному віці. У 30 – 34 роки електрична чутливість починає зменшуватися й у 70–79 років стає майже такою ж, як у віці 5–7 років.

Поступове дозрівання периферичних і підкірково-кіркових механізмів зорового аналізатора супроводжується появою в дітей все нових і нових рефлекторних реакцій. Перші реакції новонародженої дитини носять характер орієнтованих рефлексів. До них відносяться зіничні рефлекси.

У новонароджених величина зіниці менше, ніж у дорослих. У дітей першого місяця життя діаметр зіниці складає 1,5 мм, до кінця першого року він збільшується до 2,5 мм, у дітей 3– 6 років діаметр зіниці досягає величини в середньому 2,9 мм, що характерно для дорослих. У 6–7-місячного плоду відзначається повільна реакція звуження зіниці на світло, швидкість якого при наступному розвитку поступово зростає. Величина реакції зіниці на світло міняється з віком. У перший місяць життя дітей вона складає 0,9 мм, у друге півріччя життя – 1,2 мм, а у віці від 2,5 до 6 років дорівнює 1,5 мм і тільки в дітей старшого шкільного віку стає такою ж, як і в дорослих,–1,9 мм.

Орієнтованим рефлексом є також реакція повороту ока і голови на світлове подразнення. У новонароджених вона виявляється в ступенькоподібному спостереженні очей за світним предметом, а на 2-му місяці життя розвивається реакція зосередження, що виражається в зупинці погляду на предметі і припиненні в цей момент усіх рухових і голосових реакцій, у 3–5 місяців з’являється здатність фіксувати предмет поглядом у полі зору.

Захисний слізний рефлекс з’являється не відразу після народження. Перші 5 місяців дитина плаче без сліз. Час появи перших сліз коливається від 1 до 5 місяців. Оскільки слізні залози цілком функціонально розвинуті до моменту народження, відсутність зліз пояснюють недорозвиненням відповідних нервових центрів.

До захисних реакцій немовлят відноситься також рефлекс закривання повік при дії сильних світлових подразників.

У 1,5–2 місяці життя у дітей з’являється рефлекс миготіння при швидкому наближенні предмета до ока.

У перші два тижні після народження в дітей некоординовані рухи очей: праве і ліве око можуть рухатися в протилежному напрямку. Лише з 2–5 тижнів зникають некоординовані рухи очних яблук. У цей період стає можливою конвергенція, причому спочатку розвивається здатність конвергувати у горизонтальному напрямку, потім – у вертикальному. Більш пізніше поява конвергенції у вертикальному напрямку пов’язана з нестійким у перші місяці життя утриманням голівки.

У перший місяць життя в дітей некоординовані також рухи повік і очних яблук. У цей період можна бачити, що одна повіка в дитини відкрита, а інша опущена чи очне яблуко рухається в одному напрямку, а віко – в іншому. До 2-го місяця рухи стають координованими.

Зорові умовні рефлекси можна виробляти уже в недоношених дітей. Однак, чим менше вік дитини, тим більше потрібно число сполучень умовного і безумовного подразників для вироблення умовного рефлексу.

Вироблення умовного рефлексу з перших днів життя дитини свідчить про те, що в цей період в аналізі світлових подразників уже бере участь кора головного мозку.