Вікові особливості паращитовидних залоз

Паращитовидні залози виявляються на 6-й тиждень ембріонального розвитку. Уже у зародка довжиною 0,9 см відзначається диференціювання клітинних елементів цих залоз, у результаті якої у зародка довжиною 16 см виділяються п’ять груп різних клітин. Вважають, що на цій стадії розвитку починається секреція паратгормона. Після народження дітей продовжується дозрівання паращитовидних залоз, що знаходить висвітлення в збільшенні з віком кількості виділюваного гормону. Найбільша активність паращитовидних залоз відзначається в перші 4-7 років життя.

Вікові особливості вилочкової залози й епіфіза

Вилочкова залоза починає формуватися на 6-й тиждень ембріонального розвитку. Її маса в немовляти дорівнює 10-14 г. Приріст маси в перші роки життя складає 4-5 г, у 6-10 років – 26 г. До 11-15 років її маса збільшується до 37-38 г, після чого вона починає зменшуватися й у 15-20 років стає рівною 21 г, у 20-25 років – 18-20 г, у 40 років – 15 г и в 75 років – 4-5 г. У ранньому дитячому віці в зобній залозі переважає кіркова речовина, кількість сполучної тканини невелика. У період статевого дозрівання в ній збільшується кількість сполучної тканини, а кіркова і мозкова речовина зменшується. У зрілому віці відзначається сильне розростання сполучної і жирової тканини і майже повна відсутність кіркової і мозкової речовини. У старечому віці зобна залоза являє собою однорідний сполучнотканиный тяж.

Епіфіз з’являється на 6-7-й тиждень внутрішньоутробного розвитку. Його маса при народженні складає 7 мг, а в дорослого – 100-200 мг. Збільшення розмірів епіфіза і його маси продовжується до 4–7 років, після чого він піддається зворотному розвитку – інволюції. Диференціювання клітинних елементів починається на першому році життя і продовжується протягом декількох років. В міру диференціювання клітинних елементів росте кількість виділюваного гормону.

Незважаючи на інволюцію епіфіза, аж до старечого віку зберігаються окремі діяльні клітини, для яких характерна секреторна активність.

Вікові особливості підшлункової залози

Ендокринна частина підшлункової залози починає формуватися на 5–6-й тиждень внутрішньоутробного розвитку, коли відбувається поділ її клітин на екзо- і ендокринні. При диференціюванні клітинних елементів спочатку виділяються -клітини (на 3-му місяці ембріонального розвитку), а потім стають видимимі -клітини. До кінця 5-го місяця в підшлунковій залозі плоду виявляються добре сформованими острівці Лангерганса. У дітей перших двох місяців життя відносне число їх більше, ніж у наступні періоди розвитку. Вони складають 6% від маси всієї залози. Наприкінці першого року життя на їх частку приходиться 1-0,8%, і таке співвідношення ендокринної і екзокринної частин підшлункової залози зберігається до 40-50 років. До старості процентний вміст острівцевої частини залози дещо збільшується (до 2-3%). З віком збільшуються розміри острівців від 50 мкм у період новонародженості до 100-200 мкм у віці від 10 до 50 років. Після 50 років розмір острівців знову зменшується.

Характерні вікові зміни спостерігаються у вмісті цинку, що входить до складу гормонів підшлункової залози. Гранули цинку в клітинах підшлункової залози з’являються вже на 6-й тиждень ембріонального розвитку. У перші місяці після народження відзначається максимальний вміст цинку, що зберігається протягом періоду зрілості. У старості кількість цинку в гормонах різко знижується, відбувається розростання сполучної тканини і відносне збільшення числа клітин, що синтезують глюкагон за рахунок зменшення числа клітин, секретуючих інсулін.

Цими змінами структури обумовлюються функціональні вікові особливості. У дітей перших шести місяців життя інсуліну виділяється в два рази більше, ніж у дорослих.

Після сорока років падає активність ендокринного апарату підшлункової залози і зменшується відповідно до цього кількість секретованого нею гормону.

Зменшення секреції інсуліну з одночасним відносним збільшенням у старості кількості глюкагона створює несприятливі умови для обміну вуглеводів і може послужити причиною розвитку цукрового діабету.