- •Анатомія і фізіологія дитячого організму
- •В ступ
- •Розділ і розвиток організму людини період ембріонального розвитку організму
- •Коротка характеристика різних видів тканин
- •Вікові зміни показників фізичного розвитку
- •Розділ іі морфологічний і функціональний розвиток відділів центральної нервової системи нервова система
- •Загальний план будови нервової системи. Нервова система людини складається з двох основних відділів: центрального і периферичного.
- •Головний мозок. Головний мозок міститься в порожнині черепа має масу біля 1350 г і поділяється на п’ять відділів: середній, проміжний, кінцевий.
- •Загальні закономірності морфологічного і функціонального розвитку
- •Ріст і розвиток спинного мозку
- •Ріст і розвиток довгастого мозку і моста
- •Ріст і розвиток мозочка
- •Ріст і розвиток середнього мозку
- •Ріст і розвиток проміжного мозку і базальних ядер
- •Розвиток кори великих півкуль головного мозку
- •Вища нервова діяльність людини і її особливості
- •Вища нервова діяльність дітей до 1 року
- •Вища нервова діяльність дітей у віці від 1 до 3 років
- •Вища нервова діяльність дітей дошкільного віку
- •Вища нервова діяльність дітей шкільного віку
- •Розділ ііі аналізатори структура і значення аналізаторів
- •Загальні властивості і закономірності діяльності рецепторних утворень
- •Зоровий аналізатор
- •Слуховой аналізатор
- •Нюховий аналізатор
- •Смаковий аналізатор
- •Шкірний аналізатор
- •Вестибулярний аналізатор
- •Руховий аналізатор
- •Розділ іvморфологічний і функціональний розвиток аналізаторів вікові особливості зорового аналізатора
- •Вікові особливості слухового аналізатора
- •Вікові особливості вестибулярного аналізатора
- •Вікові особливості смакового і нюхового аналізаторів
- •Вікові особливості шкірного аналізатора
- •Вікові особливості рухового аналізатора
- •Розділ vопорно-руховий апарат значення і будова опорно-рухового апарату
- •Будова кістяка
- •Кістяк голови включає мозковий і лицьовий череп.
- •Будова і властивості кістякових м’язів
- •Розділ vі вікові особливості опорно-рухового апарату вікові особливості кістяка
- •Вікові особливості кістякової мускулатури
- •Розділ vіі ендокринні залози структура і функції ендокринних залоз
- •Щитовидна залоза
- •Паращитовидні залози
- •Наднирники
- •Статеві залози
- •Вилочкова залоза
- •Підшлункова залоза
- •Розділ vііі вікові особливості структури і функції ендокринних залоз вікові особливості гіпофіза
- •Вікові особливості щитовидної залози
- •Вікові особливості наднирників
- •Вікові особливості статевих залоз
- •Вікові особливості паращитовидних залоз
- •Вікові особливості вилочкової залози й епіфіза
- •Вікові особливості підшлункової залози
- •Розділ іх кров
- •Значення крові
- •Склад і властивості плазми крові
- •Еритроцити
- •Лейкоцити
- •Тромбоцити
- •Імунні властивості крові
- •Руйнування й утворення кров’яних тілець
- •Розділ х вікові особливості системи крові вікові особливості кровотворення
- •Зміни з віком кількості і властивостей еритроцитів
- •Зміни з віком кількості і властивостей тромбоцитів
- •Зміни з віком кількості і властивостей лейкоцитів
- •Вікові особливості імунних реакцій і складу плазми
- •Розділ хі серцево-судинна система значення серцево-судинної системи в організмі
- •Основні особливості будови серцево-судинної системи
- •Цикл серцевих скорочень
- •Властивості серцевого м'язу
- •Зовнішні прояви діяльності серця
- •Систолічний і хвилинний об’єкти серця. Робота серця
- •Рух крові по судинах
- •Нервова і гуморальна регуляція діяльності серця
- •Нервова і гуморальна регуляція тонусу судин
- •Саморегуляція серцево-судинної системи
- •Вплив кори великих півкуль на діяльність серцево-судинної системи
- •Розділ хіі вікові особливості серцевосудинної системи особливості морфологічного розвитку серцево-судинної системи
- •Тривалість окремих фаз серцевого циклу (у сек.) у дітей різних вікових груп (по б. Л. Комарову)
- •Вікові особливості систолічного і хвилинного об`ємів серця
- •Вікові особливості руху крові по судинах
- •Вікові особливості регуляції діяльності серцево-судинної системи
- •Розділ хііі дихальна система значення дихання. Будова органів дихання
- •Зовнішнє дихання
- •Склад повітря (у %)
- •Перенесення газів кров’ю
- •Обмін газів у легенях і тканинах
- •Регуляція дихання
- •Залежність величини легочнол вентиляції від вмісту со2, у вдихуваному і альвеолярному повітрі (у %)
- •Рефлекторна регуляція дихання
- •Роль кори великих півкуль головного мозку в регуляції дихання
- •Розділ хіvвікові особливості структури і функції органів дихання морфологічний розвиток органів дихання
- •Вікові особливості зовнішнього дихання
- •Зміни зовнішнього дихання з віком
- •Зміна величини дихального об’єму легень з віком
- •Вікові особливості транспорту газів
- •Вікові особливості регуляції дихання
- •Розділ хv травлення значення травлення. Будова органів травлення
- •Методи вивчення функцій органів травлення
- •Функціональні особливості органів травлення
- •Травлення в кишечнику
- •Печінка, її будова і функції
- •Рухова функція шлунково-кишкового тракту
- •Розділ хvі вікові особливості травлення
- •Формування морфологічної структури органів травлення
- •Розвиток залоз травної системи
- •Вікові функціональні особливості травної системи
- •Розділ хvіі обмін речовин і енергії в організмі значення обміну речовин, його основні етапи
- •Ферменти
- •Обмін вуглеводів
- •Зв’язок і взаємозалежність обміну речовин в організмі
- •Обмін води і мінеральних речовин
- •Енергетичний обмін
- •Норми харчування
- •Нервова регуляція обміну речовин
- •Терморегуляція
- •Основні механізми терморегуляції
- •Розділ хvііі вікові особливості обміну речовин особливості обміну білків
- •Особливості обміну вуглеводів
- •Особливості обміну ліпідів
- •Особливості обміну мінеральних речовин
- •Вікові особливості обміну енергії
- •Вікові особливості терморегуляції
- •Розділ хіх виділення значення і будова видільної системи
- •Механізм сечоутворення
- •Регуляція функцій органів виділення
- •Розділ хх вікові особливості органів сечоутворення і сечовиділення вікові особливості структури нирок
- •Зміни з віком величини нирок
- •Вікові особливості функції нирок
- •Добова кількість мінеральних речовин, необхідна для грудних де.ЕД і дорослих (на 1 кг маси тіла)
- •Вікові особливості регуляції функції нирок
- •Розділ ххі будова і функції шкіри
- •Значення шкірного покрова, його функції
- •Будова шкіри людини
- •Деякі похідні шкіри
- •Вікові особливості шкіри
- •АнатомIя I фIзIологIя дитячого органIзму Навчальний посібник
- •01030, М. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85
- •01030, М. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85
Еритроцити
Розмір, кількість і форма еритроцитів. Еритроцити – червоні кров’яні тільця – несуть в організмі дихальну функцію. До її виконання добре пристосовані розмір, кількість і форма еритроцитів. Еритроцити людини – дрібні клітини, діаметр яких дорівнює 7,5 мкм. Кількість їх велика: усього в крові людини циркулює близько 25·1012 еритроцитів. Звичайно визначають число еритроцитів у 1 мм3 крові. Воно складає 5 000 000 у чоловіків і 4 500 000 у жінок. Загальна поверхня еритроцитів – 3200 м², що в 1500 разів перевищує поверхню людського тіла.
Еритроцит має форму двоввігнутого диску. Така форма еритроцита сприяє кращому насиченню його киснем, тому що будь-яка точка його відстоїть від поверхні не більше чим на 0,85 мкм.
Еритроцит вкритий білково-ліпідною мембраною. Остов еритроцита називають стромою, що складає 10% його обсягу. Особливістю еритроцитів є відсутність ендоплазматичної мережі, 71% еритроцита складає вода. Ядро в еритроцитах людини відсутнє. Ця виникла в процесі еволюції особливість його (у риб, амфібій, птахів еритроцити мають ядро) також спрямована на поліпшення дихальної функції: при відсутності ядра еритроцит може містити більшу кількість гемоглобіну, що переносить кисень. З відсутністю ядра зв’язана неможливість синтезу білка й інших речовин у зрілих еритроцитах. У крові (близько 1%) зустрічаються попередники зрілих еритроцитів – ретикулоцити. Вони відрізняються великим розміром і наявністю сітківково-ниткової субстанції, до складу якої входять рибонуклеїнова кислота, жири і деякі інші з’єднання. У ретикулоцитах можливий синтез гемоглобіну, білків і жирів.
Гемоглобін, його будова і властивості. Гемоглобін (Hb) – дихальний пігмент крові людини – складається з активної групи, що включає чотири молекули гема, і білкового носія – глобіну. До складу гема входить двовалентне залізо, чим і обумовлюється здатність гемоглобіну переносити кисень. Один грам гемоглобіну містить 3,2–3,3 мг заліза. Глобин складається з α- і β-поліпептидних ланцюгів, що включають по 141 амінокислоті. Молекули гемоглобіну дуже щільно упаковані в еритроциті, завдяки чому загальна кількість гемоглобіну в крові досить велика: 700–800 г. У 100 мл крові в чоловіків міститься близько 16% гемоглобіну, у жінок біля 14%. Встановлено, що в крові людини не всі молекули гемоглобіну ідентичні. Розрізняють гемоглобін А1, на частку якого приходиться до 90% від усього гемоглобіну крові, гемоглобін А2 (2–3%) і А3. Різні види гемоглобіну відрізняються послідовністю розташування амінокислот у глобині.
При впливі на гемоглобін різними реактивами глобін відщеплюється і утворюються різні похідні гема. Під впливом слабких мінеральних кислот чи лугів гем гемоглобіну перетворюється в гематин. При впливі на гем концентрованої оцтової кислоти в присутності NaCI утвориться кристалічна речовина, яка називається геміном. У зв’язку з тим, що кристали геміна мають характерну форму, визначення їх має дуже велике значення в практиці судової медицини для виявлення кров’яних плям на будь-якому предметі.
Надзвичайно важливою властивістю гемоглобіну, що визначає його значення в організмі, є здатність з’єднуватися з киснем. З’єднання гемоглобіну з киснем одержало назву оксигемоглобіну (НвО2). Одна молекула гемоглобіну може зв’язати 4 молекули кисню. Оксигемоглобін – з’єднання неміцне, що легко дисоціює на гемоглобін і кисень. Завдяки властивісті гемоглобіну легко з’єднуватися з киснем і також легко його віддавати здійснюється постачання тканин киснем. У капілярах легень утворюється оксигемоглобін, у капілярах тканин він дисоціює з утворенням знову гемоглобіну і кисню, що споживається клітинами. У постачанні клітин киснем полягає основне значення геомглобина, а разом з ним і еритроцитів.
Здатність гемоглобіну переходити в оксигемоглобін і навпаки має велике значення в підтримці сталості рН крові. Система гемоглобін – оксигемоглобін є буферною системою крові.
З’єднання гемоглобіну з окисом вуглецю (чадним газом) називають карбоксигемоглобином. На відміну від оксигемоглобіну, що легко дисоціює на гемоглобін і кисень, карбоксигемоглобин дуже слабо дисоціює. Завдяки цьому при наявності в повітрі чадного газу велика частина гемоглобіну зв’язується з ним, втрачаючи при цьому здатність до переносу кисню. Це веде до збудження тканинного дихання, що може викликати смерть.
При впливі на гемоглобін окислів азоту й інших окислювачів утворюється метгемоглобін, що, також як і карбоксигемоглобин, не може служити переносником кисню.
Резистентність еритроцитів. Еритроцити зберігають свою функцію тільки в ізотонічних розчинах. У гіпертонічних розчинах вода з еритроцитів виходить у плазму, що веде до зморщуванню їх і втрати ними їх функції. У гіпотонічних розчинах вода з плазми спрямовується в еритроцити, які при цьому набухають, лопаються, і гемоглобін виходить у плазму. Руйнування еритроцитів у гіпотонічних розчинах називають гемолізом, а гемолізовану кров за її характерний колір називають лаковою. Інтенсивність гемолізу залежить від резистентності еритроцитів. Резистентність еритроцитів визначається тією концентрацією розчину NaCI, при якій відбувається їх гемоліз. Найбільша концентрація розчину, при якій починається гемоліз, характеризує мінімальну резистентність. Концентрація розчину, при якій всі еритроцити виявляються зруйнованими, визначає максимальну резистентність. У здорових людей мінімальна резистентність визначається концентрацією повареної солі 0,30– 0,32%, максимальна–0,42–0,50%. Резистентність еритроцитів неоднакова при різних функціональних станах організму.
Реакція осідання еритроцитів – (РОЕ). Кров представляє собою стійку суспензію формених елементів. Ця властивість крові зв’язана з негативним зарядом еритроцитів, що заважає процесу їх склеювання – агрегації. Цей процес у крові, що рухається, дуже слабко виражений. Скупчення еритроцитів у виді монетних стовпчиків, які можна бачити у свіжій крові, є наслідок цього процесу.
Якщо кров, яку змішали з розчином, що попереджає її згортання, помістити в градуйований капіляр, то еритроцити, що піддаються агрегації, осідають на дно капіляра. Верхній шар крові, що позбавляється еритроцитів, стає прозорим. Висотою цього незабарвленого стовпчика плазми визначають реакцію осідання еритроцитів (РОЕ). Величина РОЕ в чоловіків дорівнює від 3 до 9 мм1ч, у жінок – від 7 до 12 мм1ч. У вагітних жінок РОЕ може збільшуватися до 50 мм1ч.
Процес агрегації різко підсилюється при зміні білкового складу плазми. Збільшення кількості глобулінів у крові при запальних захворюваннях супроводжується внаслідок адсорбції їх еритроцитами, зниженням електричного заряду останніх і зміною властивостей їх поверхні. Це підсилює процес агрегації еритроцитів, що супроводжується збільшенням РОЕ.