Розділ хііі дихальна система значення дихання. Будова органів дихання
Значення дихання, його основні етапи. Дихання забезпечує безупинне постачання всіх органів і тканин тіла киснем і видалення з організму вуглекислого газу, що постійно утворюється в процесі обміну речовин.
Органи дихання мають захисну функцію. Повітроносні шляхи вистилає слизова оболонка, що містить велику кількість окремих клітин і залоз, що виділяють слиз, що зволожує поверхню повітроносних шляхів. Цей слиз володіє і бактерицидними властивостями – у ньому міститься лізоцим – речовина, що знижує здатність бактерій до розмноження чи убиває їх.
На поверхню слизової виходять із кровоносних судин лейкоцити, що теж виконують захисну функцію. Здійснюючи фагоцитоз, вони гинуть, і тому в слизу, що виділяється з носа, міститься багато загиблих лейкоцитів. До слизу, що покриває повітроносні шляхи, прилипають частки пилу, що містяться в атмосферному повітрі. Затримці сторонніх часток сприяють і волоски, що знаходяться біля зовнішнього краю носових отворів.
Більшість клітин слизової оболонки вкриті численними рухливими війками. Вони постійно хвилеподібно коливаються, причому в зовнішньому напрямку швидше, ніж у внутрішньому. Це забезпечує проштовхування слизу і різних механічних часток назовні.
Повітроносні шляхи носової порожнини мають велику мережу капілярів, завдяки чому повітря зігрівається теплом, що віддається кров’ю. Таким чином, у легені попадає зігріте і чисте повітря, звільнене від бактерій і сторонніх механічних часток.
У процесі дихання розрізняють декілька етапів: 1) обмін газів між органами дихання і зовнішнім середовищем; 2) обмін газів у легенях (між альвеолярним повітрям і кров’ю легеневих капілярів);
3) перенос газів кров’ю; 4) обмін газів у тканинах (між тканинами і артеріальною кров’ю, що притікає по них); 5) клітинне дихання (споживання клітинами кисню і виділення вуглекислоти).
Етап дихання, що полягає в обміні газів між зовнішнім середовищем і органами дихання, одержав назву зовнішнього дихання. Крім зовнішнього дихання, розрізняють і внутрішнє дихання – обмін газів між тканинами і кров’ю.
Загальний план будови органів дихання. Органи дихання людини представлені повітроносними шляхами, по яких проходить вдихуване і видихуване повітря, і легенями, де відбувається обмін газів.
Дихальні шляхи починаються носовою порожниною, що відділена від ротової порожнини попереду твердим, а позаду м’яким піднебінням. Носова порожнина має кістковий і хрящовий кістяк і суцільною пертинкою поділяється на праву і ліву частини. Носові раковини розділяють носову порожнину на ряд вузьких носових щілин, по яких проходить вдихуване і видихуване повітря.
З носової порожнини повітря проходить у носоглотку, звідки воно переходить у носову частину глотки, а потім у гортань.
Гортань розташовується попереду гортанної частини глотки на рівні IV-VI шийних хребців і утворена хрящами: щитовидним, двома черпаловидними і перснюватий. До верхнього краю щитовидного хряща прикріплюється надгорляник, що закриває вхід у гортань під час ковтання і тим перешкоджає потраплянню в неї їжі. Від щитовидного хряща до черпаловидного (попереду назад) йдуть дві голосові зв’язки. Простір між ними називають голосовою щілиною.
Рис. 88. Гортань, трахея і великі бронхи попереду (1) і позаду (2).
На рівні VI–VII шийних хребців гортань переходить у трахею, що має середню довжину 12 см. Трахея поділяється на два бронхи, що входять у праву і ліву легені. Трахея і бронхи складаються з хрящових півкілець, не замкнутих на задньій поверхні. Хрящові півкільця додають пружність дихальним шляхам і роблять їх незпадаючимися і тим самим легко прохідними для повітря.
У правій і лівій легені бронхи деревоподібно розгалужуються на більш дрібні бронхи, що входять у легеневі часточки й утворюють ще більш дрібні дихальні розгалуження – бронхіоли. Дрібні дихальні бронхіоли діаметром близько 0,5 мм розгалужуються на альвеолярні ходи, що закінчуються альвеолярними мішечками. Альвеолярні ходи і мішечки на стінках мають випинання у вигляді пухирців, що називають альвеолами. Діаметр альвеол дорівнює 0,2–0,3 мм, а їх кількість досягає 300-400 млн., завдяки чому створюється велика дихальна поверхня легень. Вона досягає 100-120 м2.
Альвеоли складаються з дуже тонкого плоского епітелію, що зовні оточений мережею дрібних, теж тонкостінних, кровоносних судин, що полегшує обмін газів.
Розташування легень у грудній порожнині. Для розуміння механізму вдиху і видиху важливо добре представити положення легень у грудній порожнині. Легені розташовуються в герметично закритій грудній порожнині. Задня стінка грудної порожнини утворена грудним відділом хребта і рухливо приєднаними до хребців ребрами. З боків вона утворена ребрами, попереду – ребрами і грудиною. Між ребрами розташовуються міжреберні м’язи (зовнішні і внутрішні). Знизу грудна порожнина відокремлюється від черевної діафрагмою, куполоподібно вигнутою в грудну порожнину.
У людини дві легені – права і ліва. Права легеня складається з трьох часток, ліва – із двох. Звужену верхню частину легень називають верхівкою. Розрізняють ворота легені – поглиблення на їх внутрішній поверхні, через яке проходять бронхи, кровоносні судини (легенева артерія і дві легеневі вени), лімфатичні судини і нерви. Сукупність цих утворень зветься коренем легені.
Легені покриті оболонкою – плеврою, що складається з двох листків: внутрішнього (вісцерального) і зовнішнього (парієтального). Внутрішній листок плеври вкриває легені і є їх зовнішньою оболонкою, яка по кореню легко переходить у зовнішній листок плеври, що вистилає стінки грудної порожнини (є її внутрішньою оболонкою). Таким чином, між внутрішнім і зовнішнім листками плеври утворюється герметично замкнений дрібний капілярний простір, що називають плевральною порожниною. У ній знаходиться невелика кількість (1–2 мл) плевральної рідини, що змочує листки плеври і полегшує їх ковзання відносно один одного.
Однією з основних причин зміни повітря в легенях є зміна об’єму грудної і плевральної порожнин. Легені пасивно рухаються за зміною їх об’єму.