- •Охарактеризувати предмет, завдання та основні методи психології вищої школи
- •2. Обґрунтувати навчально-професійну діяльність студента як провідну.
- •3. Пояснити суперечливості та кризи студентського віку
- •4. Розкрити адаптацію студента до навчання у вищій школі, та психологічні умови її ефективності
- •5. Пояснити зміст поняття творчості як умови самореалізації особистості у вищій школі
- •6. Пояснити психологічні особливості управління навчально-виховним процесом у закладах вищої освіти
- •7. Проаналізувати психологічні особливості студентської групи та її структуру
- •8. Проаналізувати психологічні бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів
- •9. Пояснити психологічний зміст і основні прояви професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» учасників освітнього процесу закладів вищої освіти
- •10. З’ясувати психологічні передумови успішності та неуспішності студентів у навчально-професійній діяльності
- •11. Андрагогіка як галузь педагогічної науки
- •Мета підготовки фахівця у вищій школі. Мета виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці
- •Українська етнопедагогіка як джерело розвитку педагогічної науки і практики
- •Поняття і завдання дидактики вищої школи
- •Сутність процесу навчання у вищій школі
- •Методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі
- •Формування (виховання, розвиток) фахівця
- •Виховальні відносини викладача і студентів у вищій школі, засоби їх забезпечення
- •Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі
- •Тьюторський підхід у діяльності викладача
- •21. Зміст навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •22.Методи навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •23. Програмоване навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •24.Організаційні форми навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •25. Лабораторний практикум і його роль в навчанні хімії у старшій і вищій школі.
- •26. Самостійна робота здобувачів освіти у навчанні хімії.
- •27. Засоби навчання хімії.
- •28. Контроль за засвоєнням хімічних знань у старшій і вищій школі.
- •29. Інноваційні технології навчання хімії.
- •30. Сучасні форми і методи оцінювання у старшій і вищій школі.
- •31. Будова атома. Будова матерії.
- •32. Будова молекул і хімічний зв’язок.
- •33. Симетрія молекул.
- •34. Кислоти і основи.
- •35. Окиснення і відновлення. Окисно-відновні потенціали.
- •36. Стереоізомерія.
- •37. Енергетика хімічних реакцій.
- •38. Механізми хімічних реакцій.
- •39. Фізико-хімічні методи дослідження речовин.
- •40. Будова атома Карбону.
- •41. Природа хімічних зв'язків.
- •42. Сучасні уявлення про взаємний вплив атомів у молекулі. Індукційний ефект.
- •Індуктивний (індукційний)ефект
- •43. Мезомерний ефект.
- •44. Ізомерія органічних сполук.
- •45. Кислотно-основні властивості органічних сполук
- •46. Ароматичність
- •47. Гетероциклічні ароматичні системи.
- •48. Основи теорії хімічних перетворень
- •49. Заміщення біля атому Карбону.
- •50. Електрофільне і нуклеофільне заміщення в ароматичному ряду.
- •Електрофільне заміщення в ароматичних сполуках проходить у три етапи.
- •51.Поняття хімічної номенклатури
- •52. Номенклатура неорганічних сполук.
- •53. Номенклатура iupac органічних сполук.
- •54. Сучасний хіміко-аналітичний контроль
- •55. Пробовідбір і пробопідготовка.
- •56. Концентрація і розподіл як стадії пробопідготовки.
- •57. Аналіз вод.
- •58. Аналіз повітря
- •59. Аналіз грунтів та донних відкладень.
- •60.Визначення екотоксикантів
- •61. Аналіз біологічних матеріалів.
- •62. Аналіз геологічних об'єктів.
- •63. Аналіз харчових і сільськогосподарських продуктів.
- •64.Відмінності якісного та кількісного аналізу органічних сполук від аналізу неорганічних речовин
- •65. Підготовка речовини до аналізу
- •66. Визначення фізичних констант
- •67. Елементний аналіз.
- •68.Ідентифікація органічних речовин
- •69. Якісний функціональний аналіз
- •70. Кількісний функціональний аналіз
- •71. Основи класичної теорії хімічної будови
- •72. Фундаментальні складові матеріальних об’єктів
- •73. Симетрія молекулярних систем
- •74. Поляризація молекул
- •75. Електричні та магнітні властивості атомів і малих молекул
- •76. Двохатомні молекули. Багатоатомні молекули
- •77. Будова і властивості твердих тіл
- •78. Математична модель хімічних перетворень
- •79. Молекулярна енергетика горіння
- •80. Каталіз та каталізатори. Вивчення впливу неорганічних каталізаторів та ферментів на перебіг хімічних реакцій.
- •81. Біогенний обмін речовин у біосфері
- •82. Жива речовина біосфери та її біогеохімічні функції
- •83.Газова функція живої речовини та біогенний кугооіг води
- •84. Концентраційна функція живої речовини
- •85. Окисно-відновна функція живої речовини
- •86. Значення хімічних елементів у житті живих організмів
- •87. Вплив геохімічного середовища на розвиток та хімічний склад рослин.
- •88. Біогеохімічне районування
- •89. Біологічний та біогеохімічний кругообіги елементів у біосфері
- •90. Ноосфера як етап розвитку біосфери
68.Ідентифікація органічних речовин
Ідентифікацію невідомих речовин проводять у певній послідовності.
Попереднє дослідження. Вивчення речовини починають із зовнішнього огляду. При цьому фіксують агрегатний стан, форму кристалів або аморфність для твердих речовин, консистенцію рідких (рухома, в'язка, масляниста і т.д.), забарвлення, запах. Відзначають, наскільки зберігається забарвлення при перекристалізації або при перегонці речовини.
Вивчення забарвлення і запаху дозволяє зробити висновок про можливу наявність деяких класів або навіть індивідуальних речовин. Забарвленими є хінони, деякі -дикетони, азо-, нітрозо-, нітропохідні, полігалогенопохідні, сполуки з великим числом спряжених зв'язків. Багато органічних сполук володіють специфічним запахом, за яким можна визначити, до якого класу вони відносяться (ефіри, феноли, нітросполуки, аміни й ін.).
Для віднесення речовини до того або іншого класу визначають її розчинність у ряді розчинників. Це також дозволяє підібрати розчинник для перекристалізації твердої речовини. В пробірку вносять краплю рідкої або близько 0,01 г твердої досліджуваної речовини і по краплях 0,2 мл розчинника. Після додавання кожної краплі пробірку струшують. Якщо сполука повністю розчинилася, її реєструють як розчинну. Якщо речовина погано розчиняється або зовсім не розчиняється при кімнатній температурі, суміш нагрівають до кипіння. При поганій розчинності в розчинах кислот і лугів твердий залишок фільтрують, а фільтрат нейтралізують. Це помутніння вказує на кислі або основні властивості речовини.
Необхідну інформацію дає також прожарювання. Для цього на кришку тигля поміщають 0,1 мл рідкої або на кінчик шпателя 0,01 г твердої речовини і вносять кришку або шпатель у верхню або бічну частину безбарвного полум'я пальника, поступово пересуваючи їх в більш гарячу частину. Якщо речовина горить майже блакитним полум'ям, то в ньому присутні кисневмісні функціональні групи. Жовте полум'я, яке світиться (коптить), характерне для речовин, багатих вуглецем (ароматичні і ацетиленові вуглеводні). Відзначають також, повністю згорає речовина чи ні. В останньому випадку речовина може бути сіллю органічної кислоти (карбонової, сульфо- і т.д.). Забарвлення полум'я може вказати також на природу катіона.
Після очищення речовини за допомогою хроматографії переконуються в її індивідуальності. При хроматографуванні невідомої речовини потрібно використовувати декілька систем елюентів. У цьому випадку наявність тільки однієї основної плями з великим ступенем вірогідності свідчить про наявність у пробі єдиної органічної речовини.
Відкриття функціональних груп. Визначивши приблизно клас аналізованої речовини за наслідками дослідження фізичних властивостей і розчинності, проводять якісні реакції на передбачувані функціональні групиНаприклад, встановлено, що рідка, безбарвна речовина не містить азоту, сірки і галогенів, добре розчиняється у воді, має нейтральну реакцію. Така речовина може бути спиртом, альдегідом або кетоном, тому для уточнення проводять якісні реакції на спиртову, альдегідну і кетонну групи. Ідентифікація конкретних сполук. Після встановлення класу досліджуваної сполуки, можна оцінити число атомів у ній і зіставити константи даної сполуки з константами окремих членів ряду, узятими з довідкової літератури. Виписують з них ті, які найбільш близько підходять до властивостей досліджуваної речовини. Для остаточного встановлення, яка з вибраних речовин відповідає аналізованій, останню перетворюють у характерні для цього класу похідні.