- •Охарактеризувати предмет, завдання та основні методи психології вищої школи
- •2. Обґрунтувати навчально-професійну діяльність студента як провідну.
- •3. Пояснити суперечливості та кризи студентського віку
- •4. Розкрити адаптацію студента до навчання у вищій школі, та психологічні умови її ефективності
- •5. Пояснити зміст поняття творчості як умови самореалізації особистості у вищій школі
- •6. Пояснити психологічні особливості управління навчально-виховним процесом у закладах вищої освіти
- •7. Проаналізувати психологічні особливості студентської групи та її структуру
- •8. Проаналізувати психологічні бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів
- •9. Пояснити психологічний зміст і основні прояви професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» учасників освітнього процесу закладів вищої освіти
- •10. З’ясувати психологічні передумови успішності та неуспішності студентів у навчально-професійній діяльності
- •11. Андрагогіка як галузь педагогічної науки
- •Мета підготовки фахівця у вищій школі. Мета виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці
- •Українська етнопедагогіка як джерело розвитку педагогічної науки і практики
- •Поняття і завдання дидактики вищої школи
- •Сутність процесу навчання у вищій школі
- •Методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі
- •Формування (виховання, розвиток) фахівця
- •Виховальні відносини викладача і студентів у вищій школі, засоби їх забезпечення
- •Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі
- •Тьюторський підхід у діяльності викладача
- •21. Зміст навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •22.Методи навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •23. Програмоване навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •24.Організаційні форми навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •25. Лабораторний практикум і його роль в навчанні хімії у старшій і вищій школі.
- •26. Самостійна робота здобувачів освіти у навчанні хімії.
- •27. Засоби навчання хімії.
- •28. Контроль за засвоєнням хімічних знань у старшій і вищій школі.
- •29. Інноваційні технології навчання хімії.
- •30. Сучасні форми і методи оцінювання у старшій і вищій школі.
- •31. Будова атома. Будова матерії.
- •32. Будова молекул і хімічний зв’язок.
- •33. Симетрія молекул.
- •34. Кислоти і основи.
- •35. Окиснення і відновлення. Окисно-відновні потенціали.
- •36. Стереоізомерія.
- •37. Енергетика хімічних реакцій.
- •38. Механізми хімічних реакцій.
- •39. Фізико-хімічні методи дослідження речовин.
- •40. Будова атома Карбону.
- •41. Природа хімічних зв'язків.
- •42. Сучасні уявлення про взаємний вплив атомів у молекулі. Індукційний ефект.
- •Індуктивний (індукційний)ефект
- •43. Мезомерний ефект.
- •44. Ізомерія органічних сполук.
- •45. Кислотно-основні властивості органічних сполук
- •46. Ароматичність
- •47. Гетероциклічні ароматичні системи.
- •48. Основи теорії хімічних перетворень
- •49. Заміщення біля атому Карбону.
- •50. Електрофільне і нуклеофільне заміщення в ароматичному ряду.
- •Електрофільне заміщення в ароматичних сполуках проходить у три етапи.
- •51.Поняття хімічної номенклатури
- •52. Номенклатура неорганічних сполук.
- •53. Номенклатура iupac органічних сполук.
- •54. Сучасний хіміко-аналітичний контроль
- •55. Пробовідбір і пробопідготовка.
- •56. Концентрація і розподіл як стадії пробопідготовки.
- •57. Аналіз вод.
- •58. Аналіз повітря
- •59. Аналіз грунтів та донних відкладень.
- •60.Визначення екотоксикантів
- •61. Аналіз біологічних матеріалів.
- •62. Аналіз геологічних об'єктів.
- •63. Аналіз харчових і сільськогосподарських продуктів.
- •64.Відмінності якісного та кількісного аналізу органічних сполук від аналізу неорганічних речовин
- •65. Підготовка речовини до аналізу
- •66. Визначення фізичних констант
- •67. Елементний аналіз.
- •68.Ідентифікація органічних речовин
- •69. Якісний функціональний аналіз
- •70. Кількісний функціональний аналіз
- •71. Основи класичної теорії хімічної будови
- •72. Фундаментальні складові матеріальних об’єктів
- •73. Симетрія молекулярних систем
- •74. Поляризація молекул
- •75. Електричні та магнітні властивості атомів і малих молекул
- •76. Двохатомні молекули. Багатоатомні молекули
- •77. Будова і властивості твердих тіл
- •78. Математична модель хімічних перетворень
- •79. Молекулярна енергетика горіння
- •80. Каталіз та каталізатори. Вивчення впливу неорганічних каталізаторів та ферментів на перебіг хімічних реакцій.
- •81. Біогенний обмін речовин у біосфері
- •82. Жива речовина біосфери та її біогеохімічні функції
- •83.Газова функція живої речовини та біогенний кугооіг води
- •84. Концентраційна функція живої речовини
- •85. Окисно-відновна функція живої речовини
- •86. Значення хімічних елементів у житті живих організмів
- •87. Вплив геохімічного середовища на розвиток та хімічний склад рослин.
- •88. Біогеохімічне районування
- •89. Біологічний та біогеохімічний кругообіги елементів у біосфері
- •90. Ноосфера як етап розвитку біосфери
52. Номенклатура неорганічних сполук.
Для створення назв хімічних сполук існують єдині правила, які розроблені Комісією з номенклатури IUPAC.
Назви більшості елементів походять від латинських назв. Наприклад: Borum – Бор, Natrium – Натрій, Kalium – Калій, Magnium – Маґній, Chlorum – Хлор.
Елементи, що у вигляді простих речовин були відомі давно (залізо, срібло, золото, мідь, пізніше ртуть, азот, вуглець. Схвалили рішення Замість тривіальних термінів, таких як миш'як, кремній, сурма, вісмут, марганець, вживають міжнародні, латинські за походженням назви Арсен (As), Силіцій (Si), Стибій (Sb), Бісмут (Bi), Манґан (Mn). Паралельно можна використовувати і традиційні українські назви для таких елементів як Водень, Азот, Кисень, Сірка, Нікель тощо.
Назви простих речовин пишуть з малої літери.Якщо число структурних одиниць є невизначеним, то використовують префікси полi- та цикло-. Приклад: S8 – цикло-октосульфур, цикло-октосірка; Pn – цикло-полiфосфор.
Для твердих поліморфних модифікацій можна використовувати їх позначення грецькими літерами, а також використовувати назви за однією з ознак: кольором, кристалічним станом або кристалічною структурою.α-Fe – альфа-залізо; α-Sn – α-станум, α-олово, сірий станум; β-Sn – β-станум, β-олово, білий станум; γ-Sn – γ-станум, γ-олово, ромбічний (ромб) станум, крихкий станум; S8 – кристалічна сірка.
Номенклатура оксидів. Назви оксидів можна будувати за допомогою латинських та грецьких числових множників (множних префіксів):
Спочатку називають числовий множник атома металу чи неметалу, що утворює оксид, потім – систематичну назву цього атома в називному відмінку, далі називають числовий множник атома Оксисену і насамкінець додається слово "оксид".
Наприклад: N2O5 – динітроген пентаоксид; Al2O3 – діалюміній триоксид.
Якщо елемент утворює лише один оксид, то назва його може складатися лише з назви елемента та слова оксид: BaO – барій оксид; ZnO – цинк оксид.
Сполуки, що містять угрупування О22-, О2- та О3- називають відповідно: К2О2 – калій пероксид, КО2 – калій надпероксид, КО3 – калій озонід.
Сполуки оксигену з флуором (фтором): ОF2 –оксиген дифлуорид, О2F2 – диоксиген дифлуорид.
Номенклатура комплексних сполук будується за тими ж принципами, що й назви простих, але враховується їх хімічна природа:
– сполуки, що містять комплексні катіони - [Ag(NH3)2]Cl – діамінаргентум (І) хлорид, [Cu(NH3)4](OH)2 – тетраамінкупрум (ІІ) дигідроксид;
– сполуки, що містять комплексні аніони – Na[Al(OH)4] – натрій тетрагідроксоалюмінат, K3[Fe(CN)6] – калій гексаціаноферат (ІІІ), K4[Fe(CN)6] – калій гексаціаноферат (ІІ),
– нейтральні комплекси – [Ni(CO)4] – тетракарбонілнікол, [Cr(H2O)3F3] – трифлуоротриаквахром (ІІІ).
53. Номенклатура iupac органічних сполук.
Номенклатура органічних сполук ІЮПАК — система найменувань номенклатури органічних сполук: тривіальна, раціональна (радикальна), міжнародна (IUPAC).
Тривіальна номенклатура. Перші назви, які давали органічним сполукам, найчастіше відображали способи добування речовин (пірогалол — продукт піролізу галової кислоти), їх відмінні властивості або природне джерело, з якого сполуку вперше було виділено (мурашина кислота, лимонна кислота, тощо).
Раціональна (радикальна) номенклатура. Головний принцип цієї номенклатури полягає в тому, що будь який член будь якого ряду розглядається як похідне від родоначальника цього ряду. Наприклад, алкани розгалуженої будови розглядаються як похідні метану, в молекулі якого атоми Гідрогену заміщені на радикали. За основу назви вибирають центральний (метановий) атом Карбону, який має найбільше замісників. Найчастіше — це третинний або четвертинний атом Карбону; записують назви замісників (радикалів), сполучених з метановим Карбоном, починаючи з найменшого. Однакові радикали об'єднують префіксами (ди — 2, три — 3, тетра — 4); в кінці назви складного алкану додають слово метан. Для назв складних хімічних структур раціональна номенклатура не придатна.
Для аліфатичних сполук родовідним є головний ланцюг. До його назви додається відповідний суфікс, що характеризує головну групу і префікси з відповідними локантами, які показують наявність і місцеположення в головному ланцюгу інших функціональних груп. Типовою помилкою всіх початківців є твердження, що головний ланцюг – це завжди найдовший ланцюг атомів Карбону серед всіх можливих. Це зовсім не так. Визначення головного ланцюга підкоряється системі правил, яка унеможливлює багатоваріантність у його виборі. Саме через те, що сучасна номенклатура – це не просто зведення окремих правил, а система правил, вона зветься систематичною.
а) Максимальне число замісників основної групи.
б) Максимальне число подвійних і потрійних зв'язків, що розглядаються у сукупності.
В) максимальна довжина ланцюга;
Г) максималене число подвійних звязків;
Д) найменше значення локантів, що вказують на положення замісників основної групи;
Е) найменше значення локантів, що вказують на положення кратних звязків;
Є) найменше значення локантів, що вказують на положення подвійних звязків;
Ж) максималене число замісників,. Що позначаються префіксами;
З) замісник, що іде раніше у алфавітному порядку;
И) найменше значення локантів для усіх замісників уголовному ланцюгу, що позначається префіксом;