52. Номенклатура неорганічних сполук.

Для створення назв хімічних сполук  існують єдині правила, які розроблені Комісією з номенклатури IUPAC.

Назви більшості елементів походять від латинських назв. Наприклад: Borum – Бор, Natrium – Натрій, Kalium – Калій, Magnium – Маґній, Chlorum – Хлор.

Елементи, що у вигляді простих речовин були відомі давно (залізо, срібло, золото, мідь, пізніше ртуть, азот, вуглець. Схвалили рішення Замість тривіальних термінів, таких як миш'як, кремній, сурма, вісмут, марганець, вживають міжнародні, латинські за походженням назви Арсен (As), Силіцій (Si), Стибій (Sb), Бісмут (Bi), Манґан (Mn). Паралельно можна використовувати і традиційні українські назви для таких елементів як Водень, Азот, Кисень, Сірка, Нікель тощо.

Назви простих речовин пишуть з малої літери.Якщо число структурних одиниць є невизначеним, то використовують префікси полi- та цикло-. Приклад: S₈ – цикло-октосульфур, цикло-октосірка; P_n – цикло-полiфосфор.

Для твердих поліморфних модифікацій можна використовувати їх позначення грецькими літерами, а також використовувати назви за однією з ознак: кольором, кристалічним станом або кристалічною структурою.α-Fe – альфа-залізо; α-Sn – α-станум, α-олово, сірий станум; β-Sn –  β-станум, β-олово, білий станум; γ-Sn – γ-станум, γ-олово, ромбічний (ромб) станум, крихкий станум; S₈ – кристалічна сірка.

Номенклатура оксидів. Назви оксидів можна будувати за допомогою латинських та грецьких числових множників (множних префіксів):

Спочатку називають числовий множник атома металу чи неметалу, що утворює оксид, потім – систематичну назву цього атома в називному відмінку, далі називають числовий множник атома Оксисену і насамкінець додається слово "оксид".

Наприклад: N₂O₅ – динітроген пентаоксид; Al₂O₃ – діалюміній триоксид.

Якщо елемент утворює лише один оксид, то назва його може складатися лише з назви елемента та слова оксид: BaO – барій оксид; ZnO – цинк оксид.

Сполуки, що містять угрупування О₂^2-, О₂^- та О₃^- називають відповідно: К₂О₂ – калій пероксид, КО₂ – калій надпероксид, КО₃ – калій озонід.

Сполуки оксигену з флуором (фтором): ОF₂ –оксиген дифлуорид, О₂F₂ – диоксиген дифлуорид.

Номенклатура комплексних сполук будується за тими ж принципами, що й назви простих, але враховується їх хімічна природа:

– сполуки, що містять комплексні катіони - [Ag(NH₃)₂]Cl – діамінаргентум (І) хлорид, [Cu(NH₃)₄](OH)₂ – тетраамінкупрум (ІІ) дигідроксид;

– сполуки, що містять комплексні аніони – Na[Al(OH)₄] – натрій тетрагідроксоалюмінат, K₃[Fe(CN)₆] – калій гексаціаноферат (ІІІ), K₄[Fe(CN)₆] – калій гексаціаноферат (ІІ), 

– нейтральні комплекси – [Ni(CO)₄] – тетракарбонілнікол, [Cr(H₂O)₃F₃] – трифлуоротриаквахром (ІІІ).

53. Номенклатура iupac органічних сполук.

Номенклатура органічних сполук ІЮПАК — система найменувань номенклатури органічних сполук: тривіальна, раціональна (радикальна), міжнародна (IUPAC).

Тривіальна номенклатура. Перші назви, які давали органічним сполукам, найчастіше відображали способи добування речовин (пірогалол — продукт піролізу галової кислоти), їх відмінні властивості або природне джерело, з якого сполуку вперше було виділено (мурашина кислота, лимонна кислота, тощо).

Раціональна (радикальна) номенклатура. Головний принцип цієї номенклатури полягає в тому, що будь який член будь якого ряду розглядається як похідне від родоначальника цього ряду. Наприклад, алкани розгалуженої будови розглядаються як похідні метану, в молекулі якого атоми Гідрогену заміщені на радикали. За основу назви вибирають центральний (метановий) атом Карбону, який має найбільше замісників. Найчастіше — це третинний або четвертинний атом Карбону; записують назви замісників (радикалів), сполучених з метановим Карбоном, починаючи з найменшого. Однакові радикали об'єднують префіксами (ди — 2, три — 3, тетра — 4); в кінці назви складного алкану додають слово метан. Для назв складних хімічних структур раціональна номенклатура не придатна.

Для аліфатичних сполук родовідним є головний ланцюг. До його назви додається відповідний суфікс, що характеризує головну групу і префікси з відповідними локантами, які показують наявність і місцеположення в головному ланцюгу інших функціональних груп. Типовою помилкою всіх початківців є твердження, що головний ланцюг – це завжди найдовший ланцюг атомів Карбону серед всіх можливих. Це зовсім не так. Визначення головного ланцюга підкоряється системі правил, яка унеможливлює багатоваріантність у його виборі. Саме через те, що сучасна номенклатура – це не просто зведення окремих правил, а система правил, вона зветься систематичною.

а) Максимальне число замісників основної групи.

б) Максимальне число подвійних і потрійних зв'язків, що розглядаються у сукупності.

В) максимальна довжина ланцюга;

Г) максималене число подвійних звязків;

Д) найменше значення локантів, що вказують на положення замісників основної групи;

Е) найменше значення локантів, що вказують на положення кратних звязків;

Є) найменше значення локантів, що вказують на положення подвійних звязків;

Ж) максималене число замісників,. Що позначаються префіксами;

З) замісник, що іде раніше у алфавітному порядку;

И) найменше значення локантів для усіх замісників уголовному ланцюгу, що позначається префіксом;