4.1.4. Оцінка основних засобів

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів регулюються Законом про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні [2].

Документ П(С)БО 7 «Основні засоби» вказує на необхідність оцінки основних засобів на дату балансу (така оцінка потрібна для того, щоб можна було прийняти рішення про проведення переоцінки і у випадку зменшення корисності основних засобів). При цьому у результаті переоцінки виникає переоцінена вартість. На рис. надано перелік існуючих різновидів вартості основних засобів.

Перелік різновидів вартості основних засобів

Натуральна оцінка (у штуках основних засобів, обсягах виробничої потужності окремих засобів, розмірах виробничих площ тощо) необхідна для розрахунку виробничих потужностей дільниць, цехів, підприємства в цілому, а також галузей промисловості; для складання балансу обладнання; урахування технологічної структури обладнання та його технічного стану. Для такої оцінки ведеться паспортизація основних засобів. Окремим об’єктам основних засобів (обліковим одиницям) присвоюється інвентарний номер.

Інвентарний номер закріплюється за об’єктом основних засобів на весь час його знаходження на даному підприємстві. Інвентарні номери об’єктів основних засобів, що вибули, не присвоюються іншим об’єктам основних засобів, які надійшли на підприємство, протягом періоду, який забезпечує виключення ідентифікації нових об’єктів з тими, що вибули (наприклад, протягом строків зберігання документів).

Орендовані об’єкти основних засобів можуть залишатися з інвентарним номером орендодавця згідно з [14, п. 8].

Для визначення обсягу основних засобів, динаміки та структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу використовують вартісну (грошову) оцінку.

Практичні задачі викликають використання різних видів оцінки.

Первісна вартість ідентифікує вартість на момент введення в експлуатацію або придбання основних засобів. «Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів» [7, п. 4].

Згідно з [7, п. 8] первісна вартість об’єктів основних засобів включає:

• суми, що сплачують постачальникам активів і підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням прав на об’єкт основних засобів;

• суми ввізного мита;

• витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

• витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

• інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Фінансові витрати (витрати на сплату процентів за користування кредитом) не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати» [12]).

Отже, щодо процентів, сплачених за користування фінансовим або товарним кредитом [26], якщо основні засоби придбавалися на умовах такого кредиту, то до 1.01.2007 року витрати на сплату процентів однозначно не включалися до первісної вартості основних засобів згідно з [7, п. 8]. Із вказаної дати набрало чинності П(С)БО 31 «Фінансові витрати» [12] і тому у [7, п. 8] внесено зміни, за якими підприємства самостійно визначали, чи включати фінансові витрати, пов’язані з придбанням основних засобів до поточних витрат, чи їх капіталізувати, тобто включати до вартості таких активів, коли йдеться про придбання «кваліфікаційних активів». Під кваліфікаційним активом розуміється актив, підготовка якого до використання за призначенням потребує суттєвого часу (лист МФУ від 1.06.2006 р. №31-34000-10-5/11601 рекомендував суттєвим вважати час, який складає більше трьох місяців). Кваліфікаційними активами можуть визнаватися основні засоби, наприклад, у разі ведення капітального будівництва, й запаси, наприклад, запаси у галузі виробництва тощо. З 1.01.2011 р. згідно з Наказом МФУ від 24.09.2010 р. № 1085 у підприємств, які займаються створенням (виготовленням) кваліфікаційних активів не буде права вибору варіанта обліку процентів по позиках. Наказ № 1085 ввів єдиний метод обліку підприємствами фінансових витрат, пов’язаних зі створенням таких активів, – їх капіталізацію, тобто включення суми процентів до первісної вартості кваліфікаційного активу. Цей метод не використовують тільки суб’єкти малого підприємництва, іноземні суб’єкти господарської діяльності та юридичні особи, які не здійснюють підприємницьку діяльність (крім бюджетних установ). Останні враховують фінансові витрати спрощено, без їх капіталізації, відносячи їх до витрат поточного періоду при нарахуванні. Не капіталізують фінансові витрати всі суб’єкти господарювання, якщо немає зв'язку таких витрат зі створенням кваліфікаційних активів.

Для виробничого устаткування первісна вартість (Ф_перв) включає оптову ціну придбання (Ц_пр), витрати на транспортування (В_тр) і будівельно-монтажні роботи (В_бмр), тобто:

Для будівельних об’єктів первісною вартістю служить кошторисна вартість будівництва.

Для забезпечення однозначної вартісної оцінки основних засобів, які були введені в експлуатацію в різні роки, їх періодично переоцінюють. Вартість основних засобів після їх переоцінки буде відновною (переоціненою) вартістю. Вона відображає вартість відтворення засобів за сучасних умов виробництва (у цінах року переоцінки). Структурно цю вартість формують такі самі складові, що і первісну вартість. Відновна вартість може бути підрахована наступним чином:

де: – первісна вартість об’єкта основних засобів, у грошових одиницях;– середньорічні темпи зростання продуктивності суспільної праці в галузі, де виробляються основні засоби, або середньорічні темпи інфляції (%); t – період часу від моменту введення в дію основних засобів до моменту їх переоцінки (чи від моменту попередньої переоцінки до даної, при цьому замість первісної вартості буде попередня відновна вартість), у роках.

Таким чином, «…Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю» згідно [7, п. 7] або за відновною вартістю.

Залишкова вартість основних засобів характеризує реально існуючу їх вартість, яка ще залишилася, тобто, ще не перенесена на собівартість продукції (робіт, послуг), що виготовляється. Визначення залишкової вартості не приводиться в законодавстві. Її розраховують на певну дату як різницю між первісною (переоціненою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу (амортизаційних відрахувань) основних засобів згідно [7, п. 16] за формулою:

,

де: Ф_перв– первісна вартість основних засобів на певну дату через період експлуатації засобів T_e (тобто при t = T_e); Ф_{зноз [t = Te]} – сума накопиченого зносу за період t = T_e.

Документом П(С)БО 7 «Основні засоби визначається, що «…До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу» (див. [6, п. 16]). У цьому випадку залишкова вартість називається балансовою вартістю (Ф_бал).

У П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість» визначено: «балансова вартість активу – вартість активу, за якою він включається до підсумку балансу» [13, п. 4].

У Податковому кодексі зазначено: «балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів – сума залишкової вартості таких активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації» [5, ст. 14, п. 14.1.9].

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) за [7, п. 4]:

де – строк корисного використання основних засобів, років.

Справедлива вартість () – сума, за якою може бути здійснений обмін активу чи оплата зобов’язання в результаті операції між поінформованими зацікавленими і незалежними сторонами [10]. Відносно справедливої вартості роз’яснень немає, однак в додатку до П(С)БО19 «Об’єднання підприємств» [10] наведено порядок визначення справедливої вартості.