Кругообіг капіталу

У перекладі з фр. «фінанси» – це кошти (рос. – денежные средства). Однак грошові відносини перетворюються у фінансові, коли рух грошей придбаває відому самостійність: у результаті виробництва товарів і їх реалізації формуються грошові доходи (фінансові ресурси) підприємства, які використовуються далі. Фінанси виконують дві функції: відновлювальну та контрольну. Відновлювальна полягає у забезпеченні грошовими ресурсами кругообігу основного та оборотного капіталу в процесі комерційної діяльності підприємства на основі формування та використання грошових доходів і накопичень. Контрольна функція фінансів передбачає фінансовий контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які внесені його засновниками (учасниками), або суми реінвестованого чистого прибутку, нагромаджені протягом строку існування підприємства, а також дарчий капітал. На момент утворення підприємства його початковий капітал втілений у активах, інвестованих засновниками (учасниками), і оцінюється вартістю майна підприємства. У процесі господарської діяльності у підприємства виникає заборгованість (зобов’язання). Власний капітал підприємства є частиною в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Власний капітал включає засоби власників або учасників у вигляді статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу та вилученого капіталу.

При організації підприємства формується статутний капітал. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) у капітал підприємства [6].

Згідно ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» [1] вкладами учасників і засновників до статутного фонду товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у т.ч. на інтелектуальну власність), кошти, у т.ч. в іноземній валюті.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу.

Між поняттями «статутний фонд» і «статутний капітал» немає різниці, на що вказує лист Держкомпідприємництва № 1022 від 20.02.2004 р.

Цивільний кодекс України cт.115 від 16.01.2003 р. № 435-IV (витяг)

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, воно підлягає незалежній експертній перевірці.

Господарське товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду (ст. 16, 38 Закону про господарські товариства [1]). Статутний фонд акціонерного товариства не може бути меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного товариства зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше 15% статутного фонду і строком не менше двох років.

У товаристві з обмеженою відповідальністю, товаристві з додатковою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше від суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства (ст. 52 [1]).

Пайовий капітал – це сума добровільно розміщених пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитного союзу тощо для здійснення господарсько-фінансової діяльності [6].

Додатковий капітал – це капітал, який створюється внаслідок:

• отримання емісійного доходу від розміщення акцій;

• надходження внесків засновників та учасників у розмірах, які перевищують частку кожного в оголошеному статутному капіталі;

• дооцінки активів підприємства;

• безоплатного отримання необоротних активів;

• утворення курсових різниць при отриманні внесків до статутного капіталу від нерезидентів у іноземній валюті;

• надходження засобів на поповнення необоротних активів.

Резервний капітал – це сума відрахувань із нерозподіленого прибутку відповідно до засновницьких документів і чинного законодавства [6]. Наприклад, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства) зобов’язані щороку відраховувати до резервного капіталу не менше 5% чистого прибутку, причому розмір резервного капіталу має бути не нижче 15% статутного (складеного) капіталу [1]. Фінансово-кредитні організації також зобов’язані нараховувати резерви. Для інших підприємств створення резервів добровільне.

Рішення про напрямки використання резервного капіталу приймається власниками підприємства. Таким використанням може бути:

1. покриття непередбачених витрат у випадку, коли недостатньо прибутку;

2. погашення боргів при ліквідації товариства;

3. збільшення статутного капіталу;

4. виплата дивідендів.

Неоплачений капітал – це сума заборгованості засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства.

Вилучений капітал – це вартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників.

Залучений капітал складається з фінансових кредитів (позик), облігаційних позик, кредиторської заборгованості у вигляді відстрочок платежів, кредиторської заборгованості із заробітної плати, податків тощо.