Історія філософії

ний дух Гегеля, матерія у всіх матеріалістів). На місце дійсних законів став­ляться абсолютні сутності. Позитивне значення цієї стадії полягає в переході до дійсної науки, до ідеального, позитивного знання. Метафізичний стан харак­теризується підвищеною увагою до сутності, до абстрактних понять, які сприймаються як реальність. Це період революційних криз, критики існую­чого, «анархії думок». Людина, захоплена абстрактною ідеєю, ладна віддати життя за її втілення.

На позитивній стадії знання базується на спостережених фактах, точній оцінці реальності. Саме тут здійснюється «позитивний синтез» різних пози­цій, «синтез анархії». Звідси О. Конт формулює основний висновок позитивізму: вчений має обмежуватися лише описом власних відчуттів. Закони, поняття, які формулюються на основі відчуттів, — лише зручний спосіб їх описання. Вони взагалі не стосуються об'єктивного світу, а якщо і стосуються, то ми ніколи не зможемо цього перевірити.

________________________________________________________

Істинний позитивний дух, підкреслює О. Конт, полягає в заміні вивчення першопричин явищ вивченням їх законів, або в заміні слова «чому» словом «як». Ми здатні зрозуміти, як відбуваються явища, але не чому вони відбу­ваються. Позитивізм — це реальність розвитку філософської думки, він прагне посилити акцент на досягненнях науки, зв'язку філософії та кон­кретних наук. Слабкою стороною позитивізму у всіх його формах є під­міна власне предмета та методу філософії конкретно-науковим предметом і методом. Починаючи з Конта, позитивізм заперечує попередній розвиток філософії та прагне ототожнити філософію й науку.

До «першого» позитивізму належить також філософія Джона Стюарта Мілля (1806-1873 pp.) (Англія) та Герберта Спенсера (1820-1903 pp.) (США). Завдання філософії «перші» позитивісти вбачали в систематизації й узагальненні спеціально-наукового знання.

_________________________________________________________

7.2.Емпіріокритицизм

У другій половині XIX cm. формується «другий» позитивізм або емпіріокри­тицизм. Друге покоління називають махістами або емпіріокритиками. Зна­чення поняття «емпіріокритицизм» — філософія критичного досвіду. Видатний представник емпіріокритицизму — Ернст Мах (1836-1916 pp.), австрійський фізик і філософ. Він вважав, що в основі всіх явищ лежать факти чуттєвого світу, відчуття. Вони об'єднані між собою найрізноманітнішим чином, а з ними

128

Розділ 7 • Модифікація позитивізму

пов'язані настрої, почуття, вияви волі. Повсякчасні та сталі відчуття закарбо­вуються в пам'яті та виражаються засобами мови.

Перший комплекс відчуттів, або тіла — це кольори, тони тощо, які функ­ціонально пов'язані між собою просторовими та часовими характеристиками.

Другий комплекс, або «Я» — настрої, почуття, спогади, пов'язані з особли­вим, живим тілом. Не тіла викликають відчуття, а комплекси різних елемен­тів, комплекси відчуттів утворюють тіла. Відчуття або «елементи» Мах вважає нейтральними, вони не належать ні до фізичної (об'єктивної), ні до психічної (суб'єктивної) сфери. Ці елементи мають забезпечити безперервний перехід від фізичного до психічного в межах єдиного знання. Поняття сили, маси, простору, часу, причинності тощо Мах вважав визначеннями комплексів відчуттів та їх функціональних зв'язків, які відповідають певним органам, сформованим відповідно до біологічних потреб. Пізнання людини підкоряється принципу «економії мислення». Мета науки — «чистий опис» фактів чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.

______________________________________________________________

Швейцарський філософ Ріхард Авенаріус (1843-1896 pp.), послідов­ник емпіріокритицизму, розробив учення про «принципову координацію» («без суб'єкта немає об'єкта і без об'єкта немає суб'єкта»), згідно з яким заперечується об'єктивна реальність, що існує поза межами нашої сві­домості. Тобто всі явища, які вивчаються (об'єкти), існують не інакше як в координації з суб'єктом. Для людини немає сенсу визнавати існування поряд із суб'єктом незалежного від нього об'єкта. Якщо ви розмежовуєте об'єкт і суб'єкт, то неминуче виникає проблемне питання про саму можливість пізнання об'єкта, тобто суб'єкт пізнає сам себе і тим самим — своє оточення.

_____________________________________________________________