Систематичний курс філософії

Про це свідчить вся історія людства. Із давніх часів розрізнялися Східна і Західна цивілізації. Дослідження показують, що із самого початку специфіка цивілізації була пов'язана з особливостями трудової діяльності людей, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші фактори. Системи рисового зрошення, що вимагали управління постачанням водою з одного цент­ру, багато в чому стимулювали розвиток азіатського способу виробництва, для якого характерні були єдиноначальність і «суспільний» характер робіт, ієрархія соціальних привілеїв, а в духовній сфері орієнтація на підкорення особистої самосвідомості світовому абсолюту — Богу (Небу, Сонцю та його наміснику на землі — імператору, фараону, раджі). Отже, специфіку суспільного життя визна­чали технологічні та соціально-економічні способи засвоєння матеріальних ціннос­тей: організація зрошення, збір урожаю, управлінські ієрархічні структури тощо.

Формування людини як слухняної та доброчинної наклало відбиток на всю життєдіяльність суспільства східних країн, на саму культуру та способи її засво­єння. Таке специфічне людське начало стало б тут досить істотним. Для Західної цивілізації характерним є прискорений розвиток техніки та технологій, швидка зміна предметного світу і соціальних зв'язків людей, оскільки в її культурі доміну­ють наукова раціональність, що виступає як особлива самодостатня цінність.

«На відміну від східного несприйняття світу, — писав К. Ясперс, — і пов'я­заної з цим можливості «ніщо» як дійсного буття західна людина сприймає світ як фактичну дійсність у часі. Лише у світі, а не поза світом вона здобуває впевненість у собі. Самобуття і раціональність стають для неї джерелом, з якого вона безпомилково пізнає світ і намагається панувати над ним».

Нині Захід — це синонім поняття «розвинені країни». Відповідно до цієї ознаки деякі вчені почали відносити Японію до заходу, що є зовсім неправо­мірним. Незважаючи на спільний із західними країнами технологічний базис, Японія залишається країною східної цивілізації, навіть за способом засвоєння загальнолюдських цінностей.

Східний і Західний типи цивілізацій взаємодіють між собою. Результатом цієї взаємодії є виникнення різних «гібридних» суспільств, які засвоїли на осно­ві своєї культури нову культуру. Через це сьогодні перед українським суспільст­вом гостро постали проблеми: чи можемо ми сприймати зразки сучасного захід­ного досвіду як певний ідеал, або ж ці зразки повинні бути критично осмислені; яким є шлях входження України до світової цивілізації — західний чи традицій­ний (східнослов'янський); якими є шляхи розвитку світової цивілізації в наш час.

Культура України давно, ще з часів Київської Русі, увійшла в культуру Заходу. Це, передусім, стосується християнства, просвітництва, соціального утопізму, раціоналізму тощо. Але насамперед ми увійшли в західну культуру завдяки своїй духовній самобутності, ірраціонально-кордоцентричним (душевним) рисам суспільної свідомості, яка проявилася в творчості П. Могили, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. Під час реформування України слід ураховувати її історичні корені, які виникали у взаємозв'язках зі схід-нотюркськими народами. Це допоможе краще зрозуміти співвідношення дер­жавності та ринку, «природної спільності» та громадянського суспільства, колективної й індивідуальної свідомості.

366