Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

роною критичного переосмислення «остаточних питань». Разом із тим перед­бачається істотна зміна самої людини як суб'єкта віри.

Філософія і релігія відрізняються за соціальним статусом у культурі. Релі­гія виступає як певний соціальний інститут, який регулює стосунки між; людьми, постійно відтворюючись у культурі. Філософія як справа свободи вибору кожної окремої особистості, ставить під сумнів і здійснює критичний аналіз розумом «остаточні питання буття», не має ніякої соціальної захище­ності. У різні історичні епохи відношення суспільства до філософії будувалося за принципом: «Користь від філософії сумнівна, а шкода — незаперечна».

У багатьох відношеннях релігія відіграє позитивну роль, адже її основна роль полягає в тому, щоб допомогти людині подолати історично мінливі, відносні ас­пекти її буття і досягти абсолютного, вічного в єднанні з ідеальною істотою — Богом. У духовно-моральному аспекті релігія відіграє роль катарсису, тобто очищення людини від негативних явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інс­титутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському буттю, допо­магає перебороти життєві труднощі і йти шляхом постійного вдосконалення.

Головна функція релігії як духовно-практичного відношення до світу — нор­мативна: задати зразки, норми відношення до світу, до Бога, до людини. Фі­лософія ж вбачає своє завдання в системі людських знань, у формуванні єдиної картини світу. «Я визнаю філософію як пізнання Універсуму, і необхідно розу­міти під цим цілісну систему розумової діяльності, в якій регулярно проводиться наближення до абсолютного знання», — говорив іспанський філософ X. Орте-га-і-Гассет. Філософське узагальнення має значно більший обсяг, ніж релі­гійний досвід, його завдання — зведення всього суттєвого до думки, яка зні­має суперечність між знаннями і предметом. Філософія — це така діяльність, такий роздум над будь-якими проблемами (природними, моральними, естетичними, соціальними тощо), коли вони розглядаються під кутом зору остаточної мети історії світу. Остаточний сенс світу (остаточний сенс історії) є частиною люд- • ського покликання, яке полягає в тому, щоб відбутися як людина, стати Людиною.

Самовизначення філософії в культурі

„Життя людини розгортається в трьох основних формах її активності: діяльності, поведінки і спілкування. Вони забезпечують відтворення і розвиток всіх компонентів людського світу: штучно створеного людиною предметного середовища — культури, складної системи людських відношень, соціальних інститутів і духовного життя суспільства.

29

Історія філософії

Передумовою цього відтворення і розвитку є існування програм пове­дінки, спілкування і діяльності, які у своїй сукупності утворюють історично нагромаджений соціальний досвід. Ці програми репрезентовані зразками, знаннями, навичками, соціальними цілями і цінностями, ідеалами і нормами діяльності тощо. Вони і складають «тіло» культури, котра їх зберігає, передає, а також генерує як результат людської творчості.

Культурна компонента філософії — це діяльність щодо створення загальних ідеальних зразків (парадигм) предметної діяльності, норм і принципів людського співжиття та спілкування. Сама філософія є специфічним відгалуженням культури, яке виросло з її більш давніх коренів (міфології, релігії, мистецтва тощо). Завдяки культурі здійснюється виділення ідеального як сфери морально-духовного. Ідеальні за формою результати і види діяльності історично оди­ничні, конкретні, оскільки вони створюються неповторними особистостями. З'являються такі результати в контексті життя певних країн, націй у специ­фічні історичні епохи. Але за своїм змістом ідеальні, духовно-моральні на­дбання культури можуть бути внутрішньою потребою будь-якого індивіда і народу, які їх осмислили, освоїли, використали, перетворили для подальших предметних дій або для морального збагачення, естетичної насолоди. Безцін­ність культури полягає і в тому, що вона містить немовби спресований, вільний від спроб і помилок досвід людства. У духовній єдності з філософією культура забез­печує для цивілізації темпи, динаміку перетворень, створює можливості узгоджу­вати і пов'язувати в загальнолюдське ціле розвиток індивідів, поколінь, народів.

Культура виступає в множині феноменів, які, незважаючи на їхню дина­мічність і відносну самостійність, організовані в цілісну систему, їх системо­утворюючим фактором виступає філософія. Вона вилучає культурні смисли з соціально-історичного контексту, історичної конкретики і перетворює в чисті логічні конструкції — поняття, з яких можливо конструювати можливі ідеальні світи. Обґрунтування думки про різні варіанти ціннісних, соціальних, культурних смислів можливо здійснити в першу чергу з позицій філософії, яка перетворює їх на світоглядні універсали. У своїй взаємодії вони задають цілісний узагальнений образ людського світу.

Світоглядні універсали — це категорії, які акумулюють історично нагро­маджений соціальний досвід і в системі яких людина певної культури оцінює, осмислює і переживає світ, зводить в цілісність всі явища дійсності, котрі по­трапляють у сферу її досвіду. Культура передається з покоління в покоління як множина естафет, і є формою соціальної спадковості, яка зберігає для май­бутнього наш соціальний досвід. У цьому плані культура виступає як система різноманітних традицій, зразків поведінки, норм і результатів діяльності, постійне відтворення яких робить людину людиною, яка володіє мовою, сві­домістю, мистецтвом, наукою, релігією, моральною свідомістю тощо.

Завдання філософії полягає в тому, щоб вирішити проблему обгрунтування цінностей. Вона покликана пояснити, чому потрібно віддати перевагу одним цінностям перед іншими, задаючи тим самим людині чіткі критерії вибору. Адже перед людиною постійно виникають запитання: що є основою куль-

ЗО