Розділ 3 • Соціум

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Суспільство, соціологія, суспільний договір, міжлюдські відносини, суспільні цінності та ідеали, соціальний детермінізм, сфери життєдіяль­ності суспільства, соціально-класова структура, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, соціальні інститути, соціальний клас, соціальна диференціація, ідеальний тип, соціальна дія.

Контрольні запитання і завдання

1. Що вивчає філософія суспільства?

2. Чим відрізняються методологічні підходи у вивченні суспільства в класичній і некласичній філософії?

3. У чому полягає специфіка соціального пізнання та його основні методо­логічні засади?

4. Які джерела та рушійні сили суспільного процесу?

5. Розкрийте сутність соціальної структури суспільства.

6. Яка основна мета суспільного розвитку?

7. Чим відрізняється соціальна стратифікація від формаційного підходу?

8. Що таке соціальна мобільність?

9. Яке місце соціальних інститутів суспільства в житті людини? 10. Розкрийте сутність основних сфер життєдіяльності суспільства.

Першоджерела

1. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

2. Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. — М., 1992.

3. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. — М., 1992.

4. Франк С. Духовные основы общества. — М., 1992.

5. Фромм 3. Иметь или быть? — М., 1986.

Рекомендована література

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. — К., 1996.

2. Жекін Г.В. Соціальна філософія історії. — К., 1996.

3. Кемеров В. Введение в социальную философию. — М., 2000.

4. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. — М., 1998.

5. Очерки социальной философии. — СПб., 1998.

297

СИСТЕМАТИЧНИЙ КУРС ФІЛОСОФІЇ

Розділ 4 .

Антропологія

1. Характеристика природи людини.

2. Світ існування людини.

3. Модуси самовизначення людини.

4. Типологія людини.

298

Розділ 4 • Антропологія

«Більшість людей готова терпіти безліч страждань через прив'язаність до жит­тя, оскільки в ньому самому міститься певне блаженство і природна втіха».

Арістотель

4.1.Характеристика природи людини

Проблема людини — одна з основних, якщо не центральна, у всій сві­товій філософії. Що таке людина? У чому полягає її природа? Ці питання вивчає філософська антропологія. Вона є фундаментальним ученням про гума­ністичну спрямованість життєдіяльності людини і людства. Якими б абстракт­ними, природничо-науковими або практичними питаннями не був зайнятий людський розум, всі його міркування (поза своєю зовнішньою метою) завжди супроводжуються прихованою думкою про їх зв'язок із самою людиною, її внут­рішньою сутністю або її потребами. Якщо вилучити з усього розмаїття люд­ської діяльності її орієнтований на саму людину стрижень, то зникає і мета будь-якої діяльності, її імпульсивні стимули.

Людство завжди прагнуло до побудови цілісного філософського образу людини. Філософський підхід до людини передбачає вияви її сутності, розкриття різних конкретно-історичних форм її буття та активності. Філософія виявляє місце людини у світі та її відношення до світу, аналізує питання про те, чим людина може стати, використовуючи свої можливості, яке в ній співвідно­шення біологічного та соціального, що таке людина як особистість, у чому сут­ність соціально-психологічних типів особистості та їх структура тощо.

Нині, коли людина усвідомлює себе творцем, коли вона набула відчуття величі за свої попередні, сучасні і майбутні досягнення, потрібно врахову­вати онтологічні основи її буття. Тому вирішення проблеми людини вимагає різних підходів до її виміру.

Біологічне є виразом анатомофізіологічних, генетичних явищ, а також нерво-вомозкових, електрохімічних і деяких інших процесів людського організму.

Психічне — це внутрішній духовно-душевний світ людини, свідомі та несві­домі процеси, воля, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Представники філософії життя вбачають специфіку людини у феномені життя, яке або занадто зближується з органічним, біологічним (у Ф. Ніцше і A. Бeprсoнa), або витлумачується в культурно-історичному сенсі (В, Діль-тей). У філософії життя на перший план висуваються позарозумові здіб­ності людини: почуття (Гаман, Якобі), воля (Шопенгауер, Ніцше), інтуїція (Бергсон). Іноді свідомості протиставляється несвідоме як глибинне

299

жерело людської поведінки. 3. Фрейд (і фрейдизм) підносять несвідоме над свідомістю. Джерела релігії, культури, мистецтва, всього людського він вбачає в несвідомому, щодо якого людина не усвідомлює себе.

Жоден аспект окремо не розкриває феномена людини в її цілісності Якщо людина — розумна істота, то чим у разі випадку є мислення: підкоряється воно лише біологічним закономірностям чи тільки соціальним? Однозначної відповіді бути не може, оскільки людське мислення — складноорганізований біопсихосоціальний феномен, матеріальний субстрат якого підлягає біологіч­ному виміру, але його зміст, конкретна наповненість — це переплетення пси­хічного і соціального.

Біологічне і соціальне існують в людині в єдності. Проте вона в прямому значенні цього слова істота соціальна. Ідея людини передбачає іншу людину, тобто інших людей. Ізоляція, відсутність спілкування зводить людину до тваринного існування.

Соціальна людина — це втілений дух і одухотворена тілесність. Вона — духовно-матеріальна істота, яка володіє розумом. І в той же час людина — суб'єкт праці, соціальних відносин і спілкування. Це не означає заперечення біологічного начала в людині, яке має також універсальний характер.

Причини біологічного характеру визначають індивідуально-неповторні особливості людей: набір генів, успадкований від батьків, є унікальним. Він містить інформацію, яка передбачає існування властивих лише певній людині ознак: особливості темпераменту, характеру, риси обличчя, статура тощо. Однак, людина не просто біологічний вид, а передусім суб'єкт суспільних від­носин. Ще Арістотель визначав людину як «політичну тварину», тим самим під­креслюючи в ній два начала: біологічне та соціальне. Від моменту народжен­ня людина включається в природний зв'язок явищ і підкоряється природній необхідності, а своїм особистісним рівнем вона звернена до соціального буття, до суспільства, до історії і культури.

___________________________________________________________

Л.Фойєрбах у Німеччині, М. Чернишевський у Росії розробляли антропологічний принцип у філософії, тим самим ставлячи людину в центр філософських досліджень. Вона розглядається передусім як чуттєво-тілесна істота, на основі якої вибудовується «храм розуму».

У марксизмі визначальним у розумінні людини є трудова діяльність. Завдяки праці вона постійно змінює умови свого існування, перетворю­ючи їх відповідно до своїх потреб, які перманентно розвиваються, ство­рює світ матеріальної та духовної культури, яка твориться людиною тією ж мірою, якою сама людина формується культурою. У низці теоретичних постулатів К. Маркс абсолютизує суспільне буття, яке визначає свідо­мість особистості. Звідси постулат: суспільство детермінує властивості особистості.

300