Систематичний курс філософії

не абстрактна істота поза світом; людина — це світ людини, держава і сус­пільство, — вважає він. Цей конкретний, реальний світ людини породжує релігійне самовідчуження людини, породжує релігію. Таке теоретичне об­ґрунтування Марксом атеїзму. Однак, атеїзм — лише передумова дійсного гуманізму, оскільки через критику релігії потрібно йти далі, до аналізу реального положення реальної людини. Відмова від релігії — лише перший крок «реального гуманізму», за яким повинні слідувати інші. Потрібно не обмежуватися лише теоретичним атеїзмом і теоретичним гуманізмом, а йти далі, до здійснення революційного перевороту суспільства. Адже релігія як «опіум для народу» є своєрідними ліками від гніту дійсності. Безсердечність експлуататорської дійсності, яку компенсує релігія своєю ілюзорністю щастя (бо вона — «дух бездушних порядків»), потрібно за­мінити іншими, дійсно людськими суспільними стосунками, основою яких має бути не приватна, а суспільна власність. Заклик Маркса до револю­ційних дій призводить до розробки їхніх теоретичних основ. Із завершен­ням критики релігії в Маркса завершується філософія як духовно-теоре­тичне явище. Вона трансформується в теоретичне обгрунтування полі­тичної діяльності.

_______________________________________________________________________________

Вільнодумство — важлива традиція культури України, де філософська та творча думка прирівнювалася до єресі і всіляко переслідувалася. Ідеями вільнодумства пронизані твори Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, Г. Кониського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та багатьох інших видатних представників україн­ської культури XIX ст.

XX століття стало епохою політичного впливу вільнодумства в країнах За­ходу (менше — в східних країнах), але разом із тим часом тяжких випробу­вань для нього. У соціалістичних країнах, де за прикладом СРСР насаджувався державний атеїзм, ця традиція була серйозно скомпрометована. Вільна думка несумісна з антигуманним режимом примусу. Насадження офіційного вільно­думства особливо протипоказане для демократичного суспільства.

Вільнодумство виявляється в різних формах. Найбільш архаїчна та наївна — богоборчість — осудження богів за попущення злу, невлаштованість у світі, байдужість до страждань людей. Певне ставлення до вільнодумства має релі­гійний індиферентизм — байдуже відношення до релігії. Індиферентизм скоріше породжений не свободою, а бідністю мислення, соціальною пасивністю.

Із появою концепції пантеїзму вільнодумство здобуває філософську ґрун­товність. Ця концепція стала особливо впливова в епоху Відродження (М. Ку-занський, Д. Бруно). Б. Спіноза ототожнював Бога з матерією та стверджував, що вона є причиною самої себе і не вимагає доказу в творенні. Пантеїстичні погляди властиві українським мислителям епохи Просвітництва (Ф. Прокопо-вич, Г. Сковорода, Г. Кониський), а також багатьом видатним природодослідни­кам (Е. Геккель, М. Планк, А. Ейнштейн та ін.). Нині до пантеїзму схиляються богошукачі, які не приймають традиційні віровчення.

450