Розділ 1 • Онтологія

цію, відкриту лише для споглядаючого її суб'єкта, і протилежну матеріаль­ному світу. Філософ вважав: душа мислить, а тіло лише живе.

Французькі матеріалісти XVIII ст. (Ж. Ламетрі, П. Гольбах), спираючись на досягнення передової (для того часу) фізіології та медицини, обгрунту­вали положення про те, що свідомість є особливою функцією мозку, від­мінною від інших його функцій тим, що завдяки їй людина здатна отри­мувати знання про природу та саму себе.

У німецькій класичній філософії були представлені різні рівні організа­ції свідомості, її активність, історизм, діалектика чуттєвого та раціонального, індивідуального і соціального. І. Кант у вченні про трансцендентальну апер-цепцію розкрив залежність чуттєвого сприйняття та змісту свідомості інди­відуального суб'єкта від незалежних від нього форм і структур пізнання. Г.В.Ф. Гегель впритул підійшов до проблеми соціально-історичної при­роди свідомості й утвердив принцип історизму в її розумінні. Він виходив із того, що свідомість особистості (суб'єктивний дух), пов'язана з об'єк­том, визначається історичними умовами суспільного життя.

_______________________________________________________________

Причина вчинків людей — у їхніх потребах. Мета — це відображена у свідомості потреба. Але вона не кінцева, а похідна причина вчинків. У ви­никненні потреб, прагнень і бажань визначальну роль відіграє зовнішній світ. Він обумовлює поведінку людей не лише безпосередньо, але й опосе­редковано через складний взаємозв'язок минулих учинків, думок, почуттів (і не лише своїх, але й інших людей).

Людина існує не лише сама в собі, але й для себе, це виявляється у звер­ненні на саму себе: вона усвідомлює себе через те, що робить, думає, відчу­ває. Вона усвідомлює себе як особистість, своє Я, що виокремлює людину від усього, що її оточує. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своїх дій, по­чуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів свого положення в суспільстві.

Пізнаючи себе, людина ніколи не залишається такою, якою вона була ра­ніше. Самосвідомість виникла як відповідь на вимоги суспільних умов життя, які з самого початку вимагали від кожної людини вміння оцінити свої вчинки, слова та думки з позицій певних соціальних норм. Життя навчило людину само­контролю та саморегулюванню, завдяки яким вона бере на себе повну відпові­дальність за наслідки своєї діяльності (рис. 1).

Самосвідомість тісно пов'язана з феноменом рефлексії, немовби розши­рюючи її смислове поле. Рефлексія — роздум особистості про саму себе, коли вона вдивляється в потаємні глибини свого внутрішнього духовного життя. Не рефлексуючи, людина не може усвідомити того, що відбувається в її душі, в її внутрішньому духовному світі. Рефлексія занурює нас у глибину нашої самості. Рівні рефлексії можуть бути різними — від елементарного самоусві­домлення до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральним змістом. Осмислюючи свій внутрішній світ, людина може критично оцінити

243