Розділ 7 • Філософія символічного світу

Провідне значення у функціонуванні будь-якої традиції має діалектика устале­ного та мінливого в ній. Відбувається безперевний процес зміни традицій, відми­рання консервативних і виникнення прогресивних, що відповідають потребам та інтересам суспільства. У сфері діяльності, міжособових відносин культура робить істотний вплив на поведінку та мислення людей, регулює їхні вчинки, обумовлює вибір певних матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.

Виховна функція культури не лише пристосовує людину до певного природ­ного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, вона виступає універсаль­ним фактором саморозвитку індивіда, суспільства. Кожного конкретного інди­віда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культур­ної творчості. Остання полягає, в першу чергу, в невпинному розвитку духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні найза-повітніших мрій і бажань, постановку перед собою і досягнення певних життє­вих цілей, програм. Через це кожний новий етап у культурному поступові можна справедливо вважати новим кроком у напряму розширення горизонтів людської свободи.

Аксіологічна (оціночна) функція, яка є виразом якісного стану культури. Як система цінностей, культура формує в людині певні ціннісні орієнтири та потреби. Сприймаючи певну річ або явище, людина дає їм позитивну або негативну оцінку. Відповідно до ставлення людини до культури часто судять про рівень духовності, інтелігентності особи. У динамічному процесі функціо­нування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду, політичних, правових, моральних, естетичних, релігійних по­глядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки, культур­ні смаки, формується багатогранний духовний світ людини.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, вольових тощо. Світогляд забезпечує органічну єдність еле­ментів свідомості (знання) через сприйняття та розуміння світу в соціокультур-ному вимірі. Звичайно, і світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історич­ному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й, нарешті, в науко­вому пізнанні, тобто в тих формах суспільної (духовної) свідомості, що становлять зміст культури. Основним напрямом культурного впливу на людину є форму­вання через філософію світогляду, завдяки якому вона включається до різних сфер соціокультурної регуляції.

7.2.5.Kультура в контексті гуманізму

Культура є процесом розвитку сутнісних сил людини та їх практич­ного вияву в усіх сферах, виступаючи разом із тим системою матеріальних

433

Систематичний курс філософії

і духовних цінностей. Із точки зору діяльнішого підходу культура розгляда­ється як певний вимір і специфічна форма життя людського суспільства. Вона виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в по­будові всього людського світу, перш ніж її принципи і закони почина­ють використовуватися членами суспільства. Генетичні корені культури сягають фундаментальних основ суспільно-людського ладу життя, а її вла­стивості при­родним, об'єктивним чином складаються в соціальній органі­зації раніше, ніж стають свідомими точками опори, правилами й нормами поведінки і твор­чості людей. Тим самим культурна форма як така одвічно є сутнісною визна­ченістю людини, способом людського буття, який реалізується в багатогранності культурного існування індивідів і людських спільнот.

Культура є похідною від людської діяльності в тому загальному сенсі, в якому діяльність творить людський світ. Власне, культура (подібно до мови, суспільної організації укладу життя та інших суспільних форм взагалі) не ви­робляється у вигляді безпосереднього продукту певної діяльності, її створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, циклічний і повторювальний харак­тер якої (історія людства) врешті-решт утворює низку стійких регуляторів людського буття. У культурі ці регулятори набувають сутнісного, внутріш­нього характеру, тобто властивостей домінанти людського в людині. Якщо людина є «світ людини», то культура утворює «світ людського буття», тобто ту сукупність умов і детермінацій, за допомогою яких людина виявляє себе в пов­ноті своїх здібностей, в істинній мірі свого буття. Культура — це не просто одна зі специфічних сфер життя суспільства, вона розглядається як культурна реальність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе.

Основне розуміння сутності культури досягається через призму діяльності людини, суспільства, народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною, її виникнення обумовлено постійним пошуком людиною сенсу свого життя та діяльності. Не існує ані суспільства, ані соціальної гру­пи, ані людини без культури чи поза нею. У культурі розкривається духов­ний світ людини, її сутність: здібності, світогляд, потреби, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь-яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередника­ми. Разом із тим вона робить свій внесок у культуру суспільства, оскільки результати її трудової діяльності мають культурне значення. За створеними в той чи інший час цінностями можна судити про рівень культури певної епохи.

У широкому розумінні культура — це процес і наслідок людської діяльності, тобто культура виступає як міра людського в природі, а також у самій людині. Включення до сфери культури всіх видів людської діяльності в усіх формах їх прояву визначає її феномен як творчу діяльність людей, сукупність мате­ріальних і духовних цінностей, вироблених у процесі історії, а також взаємо­відносини, що склалися в процесі розподілу культурних надбань.

434