Систематичний курс філософії

Судження — це зв'язок між поняттями. Умовивід є висновком нового знання. Простий приклад: усі метали — провідники. Мідь — метал. Мідь — провідник. У складних випадках умовивід передбачає чітку фіксацію правил виводу нового знання. Умовивід передбачає доказ, у процесі якого правомірність появи нової думки обґрунтовується за допомогою інших думок. У логіці, мате­матиці, філософії розроблені різні способи доказів. Усі три форми раціо­нального пізнання в їх єдності утворюють певну цілісність, її як форму здіб­ності людини називають розумом, а як дещо процесуальне — мисленням. Аналізуючи розум і мислення згідно з філософською традицією, виділяють їх рівні та ступені розвитку — розсудок і розум, де розум — вищий ступінь логічного пізнання, завдяки якому долаються недоліки розсудкового мис­лення. Розсудок менш гнучкий, менш теоретичний.

Чуттєве та раціональне пізнання взаємопов'язані і взаємообумовлені. Психіка людини являє собою складне системне утворення з багатоманітними лан­ками взаємовизначення. Наприклад, зміст відчуття визначається не лише зовнішнім подразником, але й станом мислення, пам'яті, уявлення. Чуттєве та раціональне «пронизують» одне одного. Наприклад, нас цікавить психіч­ний образ «цього яблука» — червоного, круглого й солодкого. Маємо три поняття: поняття кольору, геометричної фігури та смаку. Загальний психіч­ний образ яблука є перехрещенням різних понять і їхніх чуттєвих показників. У точці перетину чуттєва та раціональна форми пізнання утворюють певне ціле. Сприйняття яблука не дає поняття яблука. Лише разом, в узгодженості один із одним, поняття та сприйняття яблука дають адекватний психічний образ «цього яблука». Психічні утворення, які виступають синтезом чуттєвого та раціонального, мають цілісність і відповідну інтегральну якість. Наприклад, мелодія, що сприймається як ціле, зовсім не обов'язково повинна структу-руватися суб'єктом на чуттєву та раціональну складові.

2.4. Типи пізнання

Орієнтація гносеології на досягнення адекватного знання ставить проб­лему його типологізації. Типологію знання можна розрізняти за досвідом, на якому воно засноване. Тип тісно пов'язаний з особливостями суб'єкта, який пізнає. Так, істини віри за християнським ученням відкриваються пізнанню лише «соборно», в єдності людини з живим організмом церкви. Має сенс розмежовувати «пасивне» знання читача художнього твору або студента, який записує лекцію, від знання авторського, знання творця — чи то вченого, художника або релігійного проповідника.

Наукові знання. Зазвичай, житейські знання зводяться до констатації фактів і їх описання. Наукові знання передбачають пояснення фактів, їх

262

Розділ 2 • Гносеологія

осмислення. Вони дають відповіді на питання не лише як, але й чому процес протікає саме таким чином. Наукове знання не терпить бездоказовості: те чи інше твердження стає науковим лише тоді, коли воно обґрунтоване. Наукове — це насамперед пояснювальне знання. Сутність наукового знання полягає в розумінні дійсності в її минулому, теперішньому та майбутньому, в досто­вірному узагальненні фактів, в тому, що за випадковим воно знаходить необ­хідне, закономірне, за одиничним — загальне, і на цій основі здійснює перед­бачення різних явищ. Процес наукового пізнання за своєю сутністю має творчий характер. Пізнавальний процес містить інтуїцію, здогад, видумку, здо­ровий глузд.

У науковому пізнанні реальність втілюється у форму абстрактних понять і категорій, загальних принципів і законів, формули та знаки (наприклад, хі­міч­ні), у діаграми, схеми, криві, графіки тощо. Але життя, людська доля набагато складніша всіх наших наукових уявлень, тому в людини завжди існує потреба виходу за межі доказового знання та заглиблення в царство таєм­ничого, чут­тєво інтуїтивного, яке «схоплюється» в якихось «розмитих», але дуже важли­вих символічних образах, тонких асоціаціях, передчуттях тощо.

Практичне знання тісно пов'язане з науковим знанням. Відмінність між ними полягає в цільовій установці. Головна фігура наукового пізнання — вчений, практичного — інженер або менеджер. Мета вченого — відкриття закономірностей, загальних принципів, інженера — створення нової речі, приладу, промислової технології тощо. Практика полягає в оволодінні ре­чами, у пануванні над природою. Перетворюючи світ, практика перетворює і людину, вона пов'язана із соціальністю.

Художнє пізнання має певну специфіку, сутність якої полягає у цілісному відображенні світу й особливій позиції людини у світі. Художній твір бу­дується на образі, а не на понятті. Сприйняття художнього образу перед­бачає розширення людського досвіду, який охоплює і сферу минулого, і сфе­ру сучасного, і сферу майбутнього. Життєвий досвід у його художній формі не лише збагачує людину баченням іншого життя, пізнанням раніше неві­домого, але й сприйняттям складних почуттів, світу душевних переживань, моральних та інших проблем тощо. Цей досвід — пізнавальний, емоційний та етичний — створює зв'язок поколінь у загальному потоці всесвітньої історії.

Наукове пізнання прагне до максимальної точності, виключає суб'єкти­візм і зберігає лише об'єктивне. Художній твір неповторний, а результати наукових досліджень загальні. Наука — продукт спільного історичного роз­витку в його абстрактному підсумку.

У мистецтві допускається художній вимисел, те, чого саме в такому ви­гляді немає, не було і, можливо, не буде насправді. Світ, який твориться уяв­ленням, не повторює дійсного світу. Проте художній вимисел допустимий лише щодо одиничної форми виразу загального, але не власне загального: художня правда не допускає ніякого свавілля, суб'єктивізму. Намагання виразити загальне поза органічною єдністю з особливим (типовим) і одинич-

263