8.5. Філософія освіти в трансформаціях соціально-культурного буття

Життя людини та суспільства залежить не лише від волі та цілеспря­мованих дій людей, які перебувають при владі, але й від законів історії, з яки­ми ці дії співвідносяться. Якими б перспективними та продуманими не були плани перетворення соціуму, вони приречені на невдачу, якщо суперечать базисним особливостям епохи. Водночас найбільш дивні і навіть парадоксальні смислові конструкти несподівано проникають у реальність, оскільки є резо­нансними вектору історичного процесу. Основу цих «дивних» смислових конструктів становить не підвладне остаточним раціональним вимірам ірра-

484

Розділ 8 • Філософія освіти

ціональне, що постійно актуалізує енергію людського пізнання, динаміка якого визначає рівень духовного життя, в тому числі й освіти. Остання є «вищою муд­рістю» (Платон), яка розкриває причини та начала людського буття. І. Кант вважав, що мудрість, яка розглядається теоретично, є пізнанням вищого блага, а якщо практично — відповідність волі «вищому благу». Мудрість співмірна з пізнанням, але не просто з пізнанням, а з пізнанням вищого блага. Разом із тим мудрість є спрямованістю волі у відповідності з «вищим благом». Як категорія «практичного розуму», мудрість є необхідною складовою процесу освіти.

Питання полягає в тому, яка роль «освітянської мудрості» в характерис­тиці часу, де утворюється «смисловий горизонт» науки та культури — основ­них атрибутів прогресу цивілізації. Фіксація нових темпоральних координат дозволить не лише визначити істинний стан суспільства і людини в потоці життя, але й поставить ті головні репери, всередині яких буде здійснено по­дальший цивілізаційний рух. Важливим є те, що кожна епоха має свою «смислову начинку», властиву лише їй одній, певний «базовий зміст», спільний для найрізноманітніших соціокультурних концепцій певного часу, «світо­глядна парадигма», виражена як науково, так і художньо, — те, що «пророс­таючи в освіту, літературу, мистецтво, політику, формує і моральний вектор епохи, і конкретну історичну подійність. У будь-якому випадку, надає їй пев­ного формату». Кожне зі світоглядних утворень конкретизується насамперед в освіті, від якої залежить розуміння смислів епохи.

_______________________________________________________

Нині наше суспільство переживає хоча і складний, але достатньо цікавий період. Завершилося не лише чергове століття, певний історичний часовий термін, а позаду — дві великі «смислові» епохи, розуміння сутності яких ставить завдання визначити пріоритети подальшого розвитку освіти. Це, умовно кажучи, епоха «наївного позитивізму» і епоха «міфологічної свідомості». Причому обидві епохи принципово відрізняються одна від одної.

«Наївний позитивізм» вважає, що світ наповнений істинністю: в ньому є наявним світський або релігійний смисл; творчість, виражена науково або художньо, є пошуком цього смислу; розум як всеосяжна категорія є про­світленим; буття, історія, людина — приєднані до розумного; вирішення проблем людини можливе за рахунок освіти і виховання. Наївність такого позитивізму виражається вірою в послідовний лінійний прогрес, в механічне прирощування не лише техніки, але й культури, вірою в перетворюючу силу науки та просвітницький раціоналізм, редуковану поступово до праг­матизму протестантських конфесій. Комплекс ідей «наївного позитивізму» створив «гіпертрофовану техносферу сучасної цивілізації, а в гуманітарній свідомості — «естетику споживання» індустріального суспільства».

Епоха «міфологічної свідомості» має повністю протилежний характер. Тут світ не містить ніякої істини, і смисл приноситься в нього наукою та мистецтвом; творчість уже не є пізнанням цього смислу, а суто особис-

485