7.3.2.Структура і функції релігії

Головною ознакою кожної з релігій є віра в надприродні сили та Істоти та поклоніння їм. Підкреслюючи особливу значимість віри для релігії, її послі­довників називають віруючими. Під надприродним філософія розуміє щось потойбічне, позаземне, що непідвладне природним законам, не осягається почуттями та свідомістю — трансцендентне. «Християнство, писав М.О. Бер­дяєв, — зовсім не є онтологізмом у грецькому смислі слова. Християнство є персоналізмом. Особистість повстає проти світопорядку, проти буття, як цар­ства загального, і в повстанні вона з'єднується з Богом як особистістю, а зовсім не з всеєдністю, не з абстрактним буттям. Бог на боці особистості, а не світо­порядку і всеєдності». Що і визначає сутність трансцендентності релігії.

Найважливіша риса релігії — віра, вона авторитарна та категорична. Віра вимагає від релігійної людини обов'язкового прийняття за істину того надпри­родного, що є проблемним для мислителів. Релігія владно повеліває без сумніву та критики прийняти догми і канони саме своєї конфесії (сповідування), які оголошуються остаточними святинями.

На відмінну від цінностей культури релігійні святині наділяються началом сакральним, містичним, божественним. І тому будь-який сумнів відносно догм і канонів (як і текстів священних книг, творів отців церкви) заборо­няється, вважається єретичним, тяжким гріхом.

Єдність віри в надприродне та поклоніння йому відрізняє релігію від інших, схожих, також соціальних за своєю природою, релігієподібних феноменів, псевдорелігій. До них належить віра в долю, гороскопи, прикмети та воро­жіння, сліпа відданість певній ідеї; рабське служіння моді; культ речей; фана­тичне поклоніння кумирам естради, кіно та спорту; екзальтоване поклоніння видатним особистостям тощо. Псевдорелігія не має того морального й очи­щувального значення, як справжня релігія.

445

Систематичний курс філософії

У структурі релігії виділяються чотири основні елементи: вірування, культ, релігійний досвід, релігійні організації (церква).

Вірування є специфічними для кожної конфесії, водночас подібні за ос­нов­ним змістом. Вони складають духовне ядро конфесії, а все інше — не більше, ніж «опредметнення» вірувань. Релігійні вірування своїми вито­ками мають міфологічні уявлення. Для більшості релігій характерне бага­тобожжя (полі­теїзм). Для розвинених релігій властиве визнання єдиного Бога (монотеїзм). Зосередженням вірувань виступає ідея Бога (чи Богів), яка відповідним чином закріплюється в традиційних настановах — догматах і канонах.

Вірування у своїх загальних положеннях (уявленнях про божественний світо-порядок, місце і призначення людини в ньому, повчання і заповіді) складають для віруючих своєрідну філософію буденної свідомості. Вони також включають у себе тлумачення священних книг, виконання церковних обов'язків тощо.

Культ — це «опредметнення» вірувань у практиці богопоклоніння. Без нього немає жодної релігії. До культу входять різні, освячені канонами пев­ної конфе­сії форми шанування Бога та інших святинь — жертвування, паломництво, молитви, обряди, церемонії, призначенні для колективних та індивідуальних богослужінь.

Релігійні зв'язки та відношення на перше місце ставлять культові, сакральні зв'язки віруючого з Богом та іншими надприродними силами. У достовірності цього зв'язку віруючого переконує релігійний досвід — чут­тєві сприйняття («присутність Бога», явлення Богоматері, святих, фено­ме­ни «чудес» тощо), які отримуються через молитви, обряди, інколи спо­відання. Релігійний досвід досить рідко здобувається безпосередньо і осо­бисто, а частіше запозичується із свідоцтв єдиновірців, проповідей тощо.

Другий ряд релігійних контактів віруючого — це зв'язки та стосунки поза-культові, цілком земні та соціальні. Віросповідні мотиви спрямовують його повсякденні вчинки. Відповідно до віри її прибічник не лише виконує релі­гійні обряди, бере участь у колективних церемоніях тощо, але й турбується про свою общину, виконує її доручення, залучає рідних і близьких до своєї віри, бере участь у місіонерстві.

_____________________________________________________________________________________

Істотний внесок у формування нового відношення філософії та релігії зробили французькі просвітителі, з яких починається епоха європейської безрелігійності й атеїзму як спроба вирішення конфлікту віри та розуму. Зокрема, Вольтер у своїх працях критикує релігійну інтерпретацію люд­ської історії, викладену в Біблії, і називає її абсурдною, зібранням байок, які ображають розум.

Він стверджував, що для розуміння історії непотрібно нічого, крім праці, здорового глузду та звичайного розуму. У «Кандіді» Вольтер пише, що в Бога свої задуми, які невідомі людині, і тому вона не повинна покладатися на Бога, а має «вирощувати свій сад». Французькі просвітителі у своїх працях роз­робили, а в суспільстві розповсюдили прозаїчну релігію праці та грошей,

446