5. Дослідження секрету передміхурової залози. Отримання, мікроскопічне дослідження, морфологія елементів. Діагностичне значення досліджень

Для дослідження секрет передміхурової залози збирають у пробірку після її масажу. Крім того, можна досліджувати першу порцію сечі, що виділяється після масажу залози.

Визначають такі фізичні властивості, як кількість (у нормі 0,5-4 мл), реакцію (у нормі рН 6-6,4).

Мікроскопічне дослідження проводять в нативних і забарвлених за Романовським препаратах.

Морфологія елементів передміхурової залози.

Ліпоїдні тільця (лецитинові зерна) – це дрібні безбарвні матові зерна, в нормі в еякуляті містяться в значній кількості. У разі запалення передміхурової залози (простатит) кількість ліпоїдних тілець зменшується, іноді аж до повного зникнення.

Кристали Бетхера – безбарвні, подовженої форми, забарвлюються розчином Люголя в синій колір, подібні до кристалів Шарко-Лейдена. Кристали Бетхера є продуктами кристалізації сперміну – секрету передміхурової залози. Що сильніше виражена гіпоспермія, то швидше і в більшій кількості утворюються кристали Бетхера, особливо характерна їх поява в разі простатиту.

Амілоїдні тільця (конкременти) – овальної або округлої фор­ми, пошаровані, центральна частина дрібнозерниста, жовтого кольору. Виявляються в разі застою сперми (аденома або гіпертрофія передміхурової залози), а також іноді в разі запалення передміхурової залози.

Епітелій передміхурової залози – дрібні, безбарвні або білуваті клітини, подовженої форми або круглі з великими круглими або овальними ядрами, у цитоплазмі – поодинокі краплі жиру (жирова дистрофія).

Слиз. У нормі в еякуляті відсутній. У разі простатиту спостерігається велика кількість густого липкого слизу, що огортає сперматозоїди та утруднює їхню рухливість, що призводить до зниження запліднювальної здатності сперми.

У разі пухлин передміхурової залози в її секреті виявляють.

6. Дослідження виділень зі статевих органів на трихомонади, гонококи, діагностичне значення дослідження

Дослідження виділень на трихомоніаз

Найчастішою причиною хронічних запальних процесів в статевих органах (кольпіту, цервіциту, уретриту) є трихомонадна інфекція.

Трихомонада - джгутиковий найпростіший - це одноклітинний паразит, дуже рухливий, грушеподібної або овальної форми, більший ніж лейкоцит за розмірами; один кінець загострений і має чотири джгутики. Пересувається за допомогою ундулюючої мембрани. У жінок трихомонади паразитують у піхві, сечівнику, сечовому міхурі та прямій кишці; у чоловіків їх виявляють найчастіше у виділеннях з сечівника, пе­редміхурової залози та сім'яних пухирців.

Особливості взяття матеріалу. Трихомонади патогенні і є збудниками кольпіту, цервіциту, уретриту тощо. Захворювання починається з появи великої кількості пінявих або гнійних виділень, сильного подразнення слизових оболонок і свербежу статевих органів. У чоловіків часто виділяються окремі гнійні краплини. У жінок (у разі підозри на трихомонадний кольпіт) досліджують виділення з піхви, сечівника та сечу, у чоловіків (у разі підозри на трихомонадний уретрит) – виділення з сечівника, сечу.

Диференціація трихомонад. Виділення наносять на підігріте предметне скло в краплину ізотонічного розчину та негайно досліджують. У нативному препараті з виділень статевих органів або із сечового осаду трихомонади розпізнають за рухами.

Трихомонади можна виявити і в забарвлених препаратах: нативні препарати з виділень рекомендують забарвлювати метиленовим синім або за методом Романовського-Гімзи. В забарвлених препаратах трихомонади відрізняються від інших клітин веретеноподібною формою; вони мають блакитну піняву цитоплазму та ексцентрично розташоване невелике темно-фіолетове ядро. Джгутики та ундулююча мембрана забарвлені в інтенсивно червоний колір.

Дослідження виділень при гонореї.

Гонорея передається від людини до людини переважно статевим шляхом, інкубаційний період 2-3 дні. Збудником гонореї є гонокок, який вперше відкрив і описав в 1879 р. Нейссер. Особливість гонокока полягає в тому, що він паразитує переважно на слизових оболонках, вистелених циліндричним епітелієм.

У чоловіків захворювання починається гостро. Уражається сечівник, а пізніше – передміхурова залоза та сім'яні пухирці. У жінок навпаки початок захворювання прихований; основне розміщення гонореї – слизова оболонка сечівника та шийки матки, крім того в патологічний процес втягується піхва й пряма кишка.

Особливості взяття матеріалу. У чоловіків для дослідження на гонорею беруть виділення з сечівника (першу краплину) вранці до першого сечовипускання. Узяту краплину розподіляють на предметному склі. Матеріалом може бути секрет передміхурової залози, а також сеча.

У разі підозри на гонококову інфекцію в жінок досліджують виділення з шийки матки та сечівника. Досліджувати вміст піхви недоцільно через велику кількість банальної бактеріальної флори. Крім мазків рекомендується досліджувати на гонококи й вранішню сечу.

Диференціація гонококів. Для диференціації гонококів фарбування мазків узятих з сечівника, шийки матки, препарати осаду сечі тощо проводять за допомогою таких уніфікованих методів: метиленовим синім, бриліантовим синім і за Грамом.

Гонококи мають форму видозмінених коків, розташовані попарно, як зерна кави (диплококи). В гострому періоді хвороби гонококи перебувають всередині цитоплазми лейкоцита (внутрішньоклітинне розміщення). Для гонококів характерне розташування всередині лейкоцитів у вигляді "бджолиного рою", але можуть бути і поза лейкоцитами (у разі хронічній гонореї). Ще одна особливість гонококів: фагоцитовані гонококи не гинуть, а продовжують розмножуватися в лейкоцитах. Поділ гонококів відбувається поперемінно у перпендикулярних площинах.

Метиленовим синім гонококи забарвлюються в темно-синій колір, різко окреслені, бобоподібної форми диплококи, розміщені внутрішньоклітинно (всередині лейкоцита) і позаклітинно (у слизу та на епітеліальних клітинах). Ядра клітинних елементів (лейкоцитів і епітеліальних клітин) синього кольору, а цитоплазма – голуба (різної інтенсивності аж до безбарвної). Бактеріальні флора забарвлена у відтінки синього різної інтенсивності.

У разі забарвлення за Грамом гонококи мають оранжево-червоний колір і є грамнегативними. Критерієм правильного забарвлення за Грамом є вигляд лейкоцитів, ядра яких в центрі забарвлюються у фіолетовий колір, а по периферії – в оранжево-червоний. Отже, ідентифікація гонококів проводиться на основі: 1) їх морфологічних властивостей (парні коки, що мають форму кавових зерен, розмножуються поділом у різних площинах, ланцюжків не утворюють); 2) розміщення (внутрішньоклітинне розміщення всередині лейкоцита); 3) відношення до забарвлення за Грамом (є грамнегативними).

Контрольні питання:

1. Які особливості взяття матеріалу на дослідження виділень з піхви на ступінь чистоти?

2. Які клітинні елементи та бактеріальна флора входять до складу виділень з піхви в здорової жінки репродуктивного періоду?

3. Яка морфологія клітинних елементів і бактеріальної флори виділень з піхви?

4. Які критерії оцінки різних ступенів чистоти піхви?

5. Яке діагностичне значення визначення ступенів чистоти піхви?

6. Які особливості взяття матеріалу на дослідження виділень зі статевих органів для виявлення трихомонад і гонококів?

7. Які уніфіковані методи забарвлення мазків для диференціації трихомонад і гонококів?

8. Які морфологічні особливості трихомонад і гонококів?

9. Як проводити диференціацію трихомонад:

10. Як проводити диференціацію гонококів:

11. Як отримати еякулят? Яке діагностичне значення дослідження еякуляту?

12. Що включає фізичне дослідження еякуляту?

13. Яке діагностичне значення визначення фізичних властивостей еякуляту?

14. Які клітинні елементи входять до складу еякуляту?

15. Яка морфологія клітинних елементів еякуляту?

16. Яке діагностичне значення мікроскопічного дослідження еякуляту?

Література:

1. Абрамов М.Г. Гематологический атлас. – М.: Медицина, 1979.

2. Базарнова М.А.Руководство по клинической лабораторной диагностике. Ч. 1-2. - К.: Вища шк., 1991.

3. Бойко Т.І. Клінічні лабораторні дослідження. – К.: Медицина, 2010.

4. Денисюк В.Г. Посібник з клінічної лабораторної діагностики. – К.: Здоров’я, 1992.

5. Лифшиц В.М.,Сидельников В,И. Медицинские лабораторные анализы. -М.:Триада-Х, 2003.

6. Любина А.Я. Клинические лабораторные исследования. – М.: Медицина, 1984.

7. Меньшиков В.В. Руководство по клинической лаборатотрной диагностике. – М.:Медицина, 1982.

8. Меньшиков В.В. Лабораторные методы исследования в клинике. – М.: Медицина 1987.

9. Монастирська О.С. Клінічні лабораторні дослідження. – Вінниця: Нова книга, 2007.

10. Плотнікова К.С., Панібратцева С.Г., Островська Ж.Г. Практикум з клінічних лабораторних досліджень. – К.: Здоров’я , 2002.

11. Ронин В.С.,Старобинец Г.М. Руководство к практическим занятиям по методам клинических лабораторых исследований. – М.:Медицина, 1989.

Зміст

1. Передмова. 2

2. Введення в спеціальність. 3

3. Дослідження сечі. Теорія сечоутворення. Фізичні

властивості сечі в нормі та при патології. 8

4. Хімічне дослідження сечі. 15

5. Мікроскопічне дослідження сечі 23

6. Дослідження шлункового соку 34

7. Дослідження дуоденального вмісту 48

8. Копрологічне дослідження 56

9. Дослідження цереброспінальної рідини 66

10. Дослідження рідин із серозних порожнин 74

11. Гематологічні дослідження в КДЛ.

Вчення про кровотворення 82

12. Еритропоез. Морфологічні зміни еритроцитівпри анеміях 90

13. Тромбопоез і функції тромбоцитів.Тромбоцитопенії, тромбоцитопатії 96

14. Кількісні зміни лейкоцитів у периферичній крові. Лейкоцитарна формула 101

15. Анемії. Класифікація анемій. Характеристика

та лабораторна діагностика різних видів анемій 110

16. Гемобластози. Клонова теорія походження лейкозів

Характеристика та лабораторна діагностика гострих та

хронічних лейкозів 123

17. Геморагічні діатези. Дослідження системи гемостазу 136

18. Імунні властивості еритроцитів. Групи крові та резус-фактор 146

19. Дослідження мокротиння. Диференціація елементів мокротиння 153

20. Дослідження виділень із статевих органів 164

21. Література 174