Мужі Великого Собору

( соферими)

Талмуд приписує їм три відомих вислови, які у великій мірі визначали характер діяльності цієї плеяди старозавітніх вчителів юдейства.

1. будьте повільні у судженнях;

2. настановляйте якомога більше учнів;

3. робіть огорожу для Закону.

Останнім представником Великого Собору Талмуд називає первосвященика Симона ІІ Праведного (†бл. 200р. до Р.Х.). За Переданням, саме членам Великого Собору належить справа зібрання воєдино книги Єзекиїля, кн. малих пророків, кн. Даниїла і 1 кн. Ездри.

Свідчень про діяльність Великого Собору немає ні у Філона, ні у Флавія. Тому багато біблеїстів ставлять під сумнів існування Великого Собору. Тому навіть ряд православних авторів (Н. Дагаєв. Історія формування старозав. канону) погодились з цією точкою зору. Однак є також і вчені захисники історичності Великого Собору.

Михаїл Еммануїлович Поснов (1873-1931) – православний біблеїст і історик Церкви. Вихованець КДА, – викладав Бібл. Історію, а в подальшому Новий Завіт, і історію древньої Церкви. Доктор церковної історії. Останні роки життя працював у Православній Духовній Академії в Софії.

Поснов здебільшого відомий нам своєю працею – “Історія Церкви”. Однак дисертація Поснова була присвячена біблійному богослів’ю – “Ідея Завіту”. В ТКДА, за 1904-1905 рр. було опубліковано цикл статей про період Другого Храму, які лягли в основу книги “Юдейство” – (характеристика внутрішнього життя єврейського народу в післяполонний період).

Його донька, Ірина Михайлівна Поснова, в Бельгії заснувала видавництво “Життя з Богом” (1945), яке стало головною справою її життя.

Поснов вважав, що якщо ми не маємо достатньо аргументів для визначення якоїсь чіткої організації під назвою Великого Собору то все ж таки безсумнівним є факт існування авторитетної колегії книжників в період між V і ІІ ст. до Р.Х.

Соферимам належить започаткування особливого роду писемності – таргумів. Коли давньоєврейська мова після полону вийшла із всезагального вжитку, равини змушені були тлумачити писання в синагогах на мові арамейській. Але про переклад оригіналу Священного Писання на арамейську мову не могло бути й мови. Так як це загрожувало подальшому існуванню самого оригіналу. Тому замість прямого перекладу були впроваджені просторі тлумачення на арамейській мові. Ці тлумачення і називаються таргумами. Самим древнім із них вважають Вавилонський таргум на все Священне Писання, складений в І ст. до Р.Х. равином Онкелосом.

Соферими (книжники) – у післяполонний період вони вже стають не тільки писцями і хроністами як це було за часів існування Ізраїльського царства, скільки носіями т.зв. “традиції мудреців”. Цей час відзначається розквітом т.зв. “літератури мудреців”, яка певною мірою знайшла свої відблиски в неканонічних повчальних книгах. В євангельську епоху ці книжники разом зі старійшинами і вищім духовенством входять до складу Синедріону (Мк. 14:53). Викриваючи духовних вождів народу, Спаситель називає в їх числі і книжників (Мф. 23:2). Але інколи про книжників в Новому Завіті говориться і в позитивному значенні (Мф. 8:19; 13:52).

Рекомендована література:

Арфаксадов. Иерусалимский Синедрион. - Каз., 1903.

Третій період

Час діяльності талмудистів і формування Талмуду

(ІІІ - VI ст. по Р.Х.)

З численних зауважень і приписів талмудистів видно, що старозавітній текст в їх час вже був повністю встановлений у тому вигляді, в якому він є сьогодні. У Талмуді записані всі соферимські обчислення слів і літер священного тексту. Талмудисти продовжили подібні обчислення: почали визначати як часто те чи інше слово вживається в тій чи іншій книзі, покладаючи початок конкордації (примітивні симфонії). З метою збереження священного тексту від спотворень, талмудисти сформували цілий ряд детальних правил щодо переписки тексту.

Визначити: форму біблейських манускриптів; коли і в яких випадках повинні писатись великі мала літери.

Встановлено проміжок між словами і літерами, визначили поля зверху і знизу тексту, кількість рядків і кількість літер в рядку (рядків мало бути від 40 до 60, в одному рядку 30 літер).

Встановлено правила відносно самого процесу написання:

1. кожне слово потрібно прочитати, потім голосно вимовити і потім вже записати;

2. писати правою рукою, а не лівою;

3. не допускати скорочення слів;

4. писати священний текст може тільки єврей, вправний у письмі, і лише в крайній потребі прозеліт. Немає права писати відступник, раб, жінка, німий і самарянин;

5. перед і після праці над текстом обов’язково слідувала молитва;

6. коли потрібно було написати священне Ім’я Боже, кожен виголошували слова: “Я бажаю написати Ім’я Боже, щоб служило це на славу Божу”. Якщо ці слова не виголошувались, весь список втрачав священний характер і вже не міг бути синагогальним.

Готові екземпляри Священного Писання протягом 30 днів випробовувалися вченими і знаючими Священне Писання людьми. Якщо знаходили помилку, то для вживання в синагозі не допускали. Якщо в Талмуді наводиться цитата з Священного Писання, то вона є буквальною і тотожною сьогоднішньому єврейському тексту. Переклад бл. Ієроніма, який був здійснений в цей період підтверджує відповідність єврейського талмудичного тексту з сучасним.