Матеріали, інструменти і спосіб єврейського письма

Згідно свідчень самої Біблії і древніх писемних пам’яток, для письма у євреїв вживався найрізноманітніший матеріал. Декотрі особливо важливі вислови і постанови висікались на камені (Вих. 31:18 – скрижалі завіту; Втор. 27:1-9; Іс. Нав. 8:32; Іов 19:23,24-чит.)

Короткі вислови вирізались на металі: на золотій дощечці кідара первосвященика (Вих.. 28:36-чит.); на бронзових листах був вирізаний договір між римлянами та юдеями (1Макк. 8:22). В окремих випадках робили вирізи на дереві – під час нарікань Ізраїля через зосередження священства у домі Аарона, на 12 палицях були вирізані імена усіх Ізраїльських колін (палиця не лише зацвіла, а й родила мигдалі); прор. Єзекиїль за Господньою вказівкою робить символічні надписи на дереві (Єзек. 37:16).

Усі наведені приклади є поодинокими. Камінь, метал, дерево не могли бути матеріалом для написання більш-менш об’ємних текстів.

Найдревнішим, загальнопоширеним матеріалом для письма вважається глина, або таблички з опаленої глини. На Близькому Сході глина була особливо поширена і як будівельний матеріал, і як сировина для різних побутових виробів, у тому числі, як матеріал для письма. Це був недорогий і один з самих довговічних писемних матеріалів. Надписи на глиняні таблички наносились загостреним інструментом, висушувались і обпалювались для закріплення тексту. Таблиці з обпаленої глини отримали назву остракони (дослівно: зроблене з глини).

Одне з найбільших сховищ глиняних табличок з текстами було знайдено італійськими археологами 1975 року у сирійському місті Тель-Мардих. Розшифровка табличок дала змогу відтворити образ стародавнього Ханаану, який у багатьох рисах збігається з відомостями біблійних текстів. Ці таблиці датовані 2500-2250рр. до Р.Х. і належать до т.зв. “царства Ебли”. Згадка про це царство міститься в самих табличках. Знайдені остракони особливо цінні тим, що містять в собі багато власних імен відомих з Біблії, тут є також оповідання про створення світу та великий потоп.

Відомі глиняні таблиці, які належать вже юдейській традиції. Вони були знайдені 1935-1940рр. на місці стародавнього міста Лахіш, поблизу Єрусалима. Було знайдено 21 остракон, котрі отримали назву “Лахіські листи”. Вони містять повідомлення юдейського воїна воєначальнику про перебіг військових подій у 586 р. до Р.Х., коли вавилонське військо взяло в облогу Єрусалим. Подібні згадки про письмо на глині є в пророчих книгах, зокрема Єзек. 4:1 (тут йдеться про цеглу).

У християнську добу остракони вважались письмовим матеріалом для бідних. Про поширеність остраконів свідчать понад 1700 відомих остраконів з фрагментами біблійного тексту.

Більш зручним у використанні, а тому й загально розповсюдженим матеріалом для письма був папірус. Він виготовлявся з волокон рослини тієї ж назви, котра росте у дрібних озерах і ріках Єгипту та Сирії. Найбільшим виробником папірусу в стародавні часи був Єгипет. Є згадки про цю рослину у Старому Завіті – Вих. 2:3, Іов. 8:11, Іс. 18:2, але не як матеріал для письма. Однак непряма згадка про папірус, як писемний матеріал є також в Біблії – Єрем. 36:23.

Стеблини папірусу спеціально нарізувались довгими тонкими полосами, потім оброблялись і спресовувались в два слої з перпендикулярним одне до одного напрямом волокна. Після сушки жовтувата поверхня полірувалась камінням. Підготовлені таким чином аркуші склеювались у довші стрічки і згортались у сувої. Зазвичай це були сувої довжиною 6-10 метрів. Проте відомий сувій довжиною бл. 45м. Існувало декілька сортів папірусу, який відрізнявся за товщиною і якістю поверхні (був навіть прозорий папірус).

На папірусі робились написи спеціально загостреними стеблинами (3 Ін 13), або гусячими перами. Фарба для письма мала червоний або чорний колір і виготовлялась з природніх барвників.

Найдавніший відомий фрагмент папірусу датується 2400р. до Р.Х.

Папірус використовувався на Близькому Сході та Передній Азії до 7 ст. по Р.Х. Після завоювання Єгипту арабами його виробництво занепало.

Стародавній фінікійський порт Гевал (грец. назва Біблос) був важливим пунктом транспортування паірусу, а відтак біблос – стало ще однією назвою для позначення папірусу як писемного матеріалу (βὶβλος - книга). Папірус також позначався грецьким словом χάρτης , воно зустрічається в Новому Завіті: 2Ін 1:12 (папір) – а звідси і слово “картон”

Однак для Ізраїля, як народу пастушого, кочового походження, був більш доступним інший письмовий матеріал, – пергамент – спеціально оброблені шкури тварин – овець, кіз, биків. Назва пергамент походить від давнього малоазійського міста Пергам, що славився своїм виробництвом шкіри для письма. Є ще одна грецька назва пергаменту – μεμβρανα, тобто шкіра.

Єврейське слово “сефер” – книга (походить від дієсл. “сафар” – стригти, брити, знімати волосся).

Листи шкіри (як і папірус) згортались на скалку і називались звитком або сувоєм, по євр. Мегілла – від дієсл. “згортати”.

Шкури тварин вибілювались в розчині вапна, натягувались і висушувались на спеціальних рамах. Пергамент був значно міцніший і довговічний, а тому й дорожчий за папірус. Це видно навіть з послання св. Павла до Тимофія (2Тим. 4:13).Особливо цінувався пергамент з молодої телячої шкури пофарбованої в фіолетовий колір і оздоблений пурпуром та золотом. Текст при цьому був золотим або срібним.

Найдревніші рукописи на пергаменті належать до 1500р. до Р.Х.

Види древніх книг

Текст на звитках поділявся на декілька колонок або стовпців. Тому для прочитання наступної колонки потрібно було знову перекручувати весь сувій. Через це розміри звитків обмежувались виходячи зі зручності у використанні. Довжина 6-10м.; ширина простягнутої людської руки.

Як правило, текст наносився на одну сторону. Двосторонній звиток називався опістограф (Одк. 1:5).

Деякі сувої завдовжки сягали 40 метрів, а завширшки – 6-10м. Зберігся навіть вислів Каллімаха, бібліотекаря Олександрійської бібліотеки, що від великих книг великі незручності.

Щоб полегшити читання книг і зробити їх не такими громіздкими, пергамент стали складати у кілька шарів подібно до “гармошки”, а кути скріплювати печатками для збереження форми. Згодом ці аркуші пергаменту почали згортати вдвоє або вчетверо і розрізати. Отримували щось на зразок сучасних сторінок, придатних для письма з обох сторін.

Чотирикутні, складені таким чином листи пергаменту зшивались і переплетались, створюючи τετραγωνος або τετραδιον. На Заході подібний вид книг називався “Codex”. Такі книги у формі тетрадіонів-кодексів увійшли до широкого вжитку вже з 1-3 ст. по Р.Х. Згодом їх стали виготовляти з папірусу. Коли в країнах Арабського халіфату протягом 8-11ст., а в країнах Європи в 11-12ст. була освоєна технологія виготовлення паперу – форма кодексів виявилась найзручнішою. Сувої надалі використовувались лише як данина традиції. Тора використовується й по сьогодні в синагозі виключно у вигляді пергаментних сувоїв.