Питання старозавітного канону в працях православних каноністів.

Керуючись переданням Православної Церкви і більшістю соборних (Лаодикійського) і отцівських (св. Афанасія, св. Григорія Богослова, св. Амфілохія Іконійського) правил, а головне – авторитетом апостольського правила, візантійські каноністи Аристин, Зонара, Вальсамон, Матфей Властарь (XI-XIV ст.) віддавали перевагу апостольському і лаодикійському численню біблійних книг і обмежували старозавітній канон юдейським і отцівським. До цього ж періоду слід віднести свідчення Πηδαλιον або слов’янської Кормчої.

Олексій Аристин. В дияконському сані займав державну посаду номофілакса, а в подальшому – церковну посаду великого економа Патріаршої Церкви. Помер після 1166 року. Написав тлумачення на канонічний Синопсис (бл. 1130р.), який ліг в основу нашої Кормчої.

Аристин в тлумаченні 60-го правила Лаодикійського собору вказує виключно канонічні 22 книги. Він не згадує книгу пророка Варуха і Послання пророка Єремії, які мають місце в соборному правилі. Усі 22 книги Аристин називає “канонічними”.³⁸ При тлумаченні 85-го апостольського правила, він також перераховує книги “шановані і святі для кліриків і мирян”. Аристин згадує 3 Маккавейські книги, Премудрість Сираха, 12 пророків (включаючи до них також і великих),³⁹ виокремлюючи їх зпоміж книг канонічних.

Іоан Зонара. Займав посади начальника царської сторожі, першого секретаря імперії і віце-голови імператорського трибуналу, головою якого був сам василевс. Серед багатого писемного надбання Зонари – Тлумачення на Синтагму “Номоканона” Фотія, укладене, вирогідно, в перші роки царювання Мануїла Комніна (1142-1181р.).

У випадках виникнення удаваних або дійсних протиріч в правилах, Зонара прагнув примирити і узгодити їх. При вирішенні таких питань на перше місце він ставив авторитет апостольських правил. Правилам Вселенських соборів він віддає перевагу перед правилами соборів Помісних. А Помісним, в свою чергу, віддає перевагу перед отцівськими канонами.

Тому в тлумаченні 33-го правила Карфагенського собору Зонара говорить: “про те, які книги слід читати в церкві, говорить останнє апостольське правило і 59-е (за нашим численням 60-е) правило Лаодикійського собору. Також великий Афанасій перераховує всі книги, і великий Григорій Богослов, і святий Амфілохій”⁴⁰. Отже, каноніст не вважає за можливе ставити неканонічні книги в один ряд з канонічними. Зонара не вважав 33-е правило Карфаген. собору авторитетним у вирішенні питання канону.

Федір Вальсамон. Займав посади патріаршого номофілакса і хартофілакса. Прославився як знавець церковного і світського права. Це сприяло його возведенню на Антіохійський престол в 1193 році, за часів імператора Ісаака Ангела. В тлумаченні 33-го правила Карфагенського собору Вальсамон говорить: “про те, які книги потрібно читати в церкві, шукай святих апостолів правило 85-е, Лаодикійського собору правило 60-е, стихи св. Григорія Богослова, канонічні писання св. Афанасія і св. Амфілохія”.⁴¹ Таким чином, Вальсамон неузгодження в соборних правилах вирішує схоже з Зонарою. В тлумаченні на стихи св. Григорія Богослова Вальсамон повністю погоджується з таким вирішенням питання – з рівністю “22 книг за числом єврейських літер”.⁴²

В Кормчій книзі викладений такий само погляд, як і у вище згаданих візантійських каноністів. Канон старозавітніх книг, за Кормчою, обмежується 22-ма книгами. В тлумаченні на 85-е апостольське правило в Кормчій зауважено: “деякі ж… до шанованих в цьому правилі книг наважуються зараховувати і Премудрості Соломона, Юдиф, і Товію”.⁴³ В той час, як при поясненні 33-го правила Карфагенського собору в Кормчій міститься посилання, як і в інших каноністів, на 85-е апостольське правило, 60-е правило Лаодикійського собору і визначення Афанасія Великого, Григорія Богослова і Амфілохія.⁴⁴

З вище наведеними міркуваннями православних каноністів цілком узгоджуються судження вчених і богословів цього періоду:

Леонтій Візантійський († бл. 610р.). Церковний історик і богослов – єресеолог. Його називають першим схоластиком (Міgne, PG, t.86). Леонтій визначає склад старозавітнього канону 22 книгами, перераховує лише книги єврейського канону, окрім Есфір. Він зауважує, що “так визнають євреї, і треба приймати їх вчення про це”.⁴⁵

св. Іоан Дамаскін († 754р.) у своєму догматичному творі “Точне викладення православної віри” визначає склад старозавітнього канону також 22 книгами “за числом літер єврейської мови” і ділить їх на чотири “П’ятикнижжя”:

Перше – П’ятикнижжя Мойсея		Друге – історичне або “писання” Ісуса Навина Суддів і Руф 1 і 2 Царств 3 і 4 Царств 5. Параліпоменон
Третє - “написане віршами”: Іова Псалми Притчи Екклезіаст Пісня Пісень	Четверте – пророче: дванадцять пророків Ісая, Єремія, Єзекиїль і Даниїл (складають одну книгу) – і додаток до них: 3та 4: дві книги Ездри, об’єднані в одну книгу (тобто Ездри і Неемії) 5.Есфір.

“Премудрість Соломона і Премудрість Ісуса сина Сираха, - говорить св. Іоан, - книги прекрасні і дуже корисні”, але не можуть бути названі канонічними, тому що “не знаходились у ковчезі”.⁴⁶ Така мотивація зустрічалась у св. Епіфанія Кіпрського і очевидно вказує на юдейське передання, як на основу для вчення Християнської Церкви про канон. Твори Дамаскіна мають для нас особливо важливе значення. Вони стали виразом загального в православно-східній Церкві передання, святоотцівського вчення і соборних правил. Його твори є зведенням і систематизацією усього православного вчення.

Вчення Іоана Дамаскіна про канон назавжди звільнили пізніші за часом православні собори від потреби спростовувати звинувачення католицьких богословів у “протестантизмі”православних.

У творіннях Іоана Дамаскіна вже вирішені раніше не розв’язані питання про книгу Варуха, послання Єремії і ін., які зустрічались іноді серед канонічних книг. Загальний принцип - “знаходження книг у ковчезі” або в юдейському каноні.

Нікіфор, святий, патріарх Костянтинопольський (806-815 рр.). Видатний апологет іконошанування. Його твори займають майже весь 100-й том грецької патрології Міня. В своїй “Хронології” або “Історії”⁴⁷ вказує на 22 старозавітні книги канонічні і церковні. Однак тут є книга Варуха і відсутня книга Есфір.

Нікіфор також перераховує т.зв. спірні книги :

-Три книги Макковейські	-Есфір	-Псалми Соломона і пісні його48
-Премудрість Соломона	-Юдиф
-Премудрість сина Сираха	-Товія	-Сусанна.

(подається навіть кількість віршів цих книг)

Як вважають, у Нікіфора, як патріарха Костянтинополя, наводиться канон, здавна прийнятий в Костянтинопольській Церкві, дуже схожий до Синопсису Афанасія.

Однак, незважаючи на вказану різницю, неканонічні книги завжди знаходились в біблійних списках. Збереглось багато грецьких біблійних рукописів VI-XVI ст., які зазвичай містять у собі неканонічні книги разом з канонічними.Неканонічні книги мають місце також у вірменському, арабському і слов’янському Кирило-Мефодієвому перекладі (в останньому хіба що без книг Маккавейських).⁴⁹

Рекомендована література:

Правила святых апостолов и святых отец, поместных и вселенских соборов с толкованиями Зонары, Аристина, Вальсамона. – М., 2000.

Св. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. – М., 2000.

Юнгеров П. Общее историко-критическое введение в книги Ветхого Завета. – М., 2003. – кн. 1.