Внутрішня історія старозавітнього тексту

Центральним тут є питання – яким чином і в якому вигляді зберігся до наших часів старозавітній текст, і наскільки сучасний єврейський текст відповідає древньому оригінальному тексту.

Природні слабкості людей наводять на думку про можливість наявності різного роду погрішностей і помилок, а ці помилки могли переписуватись і попадати в послідуючі списки. Навіть самі уважні писарі навряд чи можуть бути абсолютно впевнені, що на протязі всього досить об’ємного тексту вони не припустились ніякої помилки. З іншої сторони ми не можемо стверджувати, що серед переписчиків не могло бути людей недбалих, слабких волею і увагою, таких що легковажно відносились до своєї священної справи, які не особливо роздумували над незрозумілими літерою, словом чи фразою. Більш сміливі переписчики могли навмисно змінювати текст там де він здавався їм неправильним, не завжди достатньо професійно міняти рідкі граматичні форми і слова на загально вживані.

Тому можливість ненавмисного псування переписчиками священного тексту допускають всі вчені: і католицькі, і протестантські, і православні.

Св. Юстин Філософ, Афанасій Великий, Іоан Золотоустий звинувачували юдеїв, в тому, що вони навмисно псували єврейський старозавітній текст, особливо месіанські пророцтва. Свідчень про відповідь євреїв на ці звинувачення християнська древність не зберегла. А бл. Єроним і Ориген не визнавали цих звинувачень і користувались старозавітнім єврейським текстом як непошкоджених в своїх критико-текстуальних, перекладних і екзегетичних працях.

Усі богослови-біблеїсти вважають, що якщо з вищевказаних міркувань і могло мати місце ненавмисне псування єврейського тексту, то воно не могло бути настільки великим, щоб повністю кардинально спотворити автографічний оригінал.

В єврейському народі завжди були освічені вчені особливо котрі ретельно вивчали священні книги, мали в своєму роспорядженні точні і правильні списки, турбувались про виправлення можливих погрішностей в тексті.

Внутрішня історія старозавітнього тексту в історичній послідовності поділяється на такі періоди:

1. період виникнення старозавітних книг

2. період від завершення старозавітного канону до початку формування Талмуду (з Vст. до Р.Х. по ІІ ст. по Р.Х.)

3. період – формування Талмуду і діяльності талмудистів (прибл. З ІІІ по VI ст. по Р.Х.)

4. період діяльності масоретів (з VII по Х ст. по Р.Х.)

5. час від укладення масори до винайдення книгодрукування (з ХІ по XV ст. по Р.Х.)

6. історія старозавітного тексту в його друкованому вигляді від винайдення книгодрукування і до наших часів.

Перший період внутрішньої історії старозавітнього тексту.

Період походження старозавітніх книг.

Вчені представники раціонального напрямку, розглядаючи даний період історії священного тексту, приходять до висновку, що переписчики мали справу з безіменними звитками, на власний розсуд і смак корегували їх текст. Редактори і збирачі священних книг свавільно надписували їх чужими іменами і робили нові вставки. Такі позиції відстоюються в працях Де-Ветте, Рейса, Дума та ін. Такі висновки є нічим іншим, як, передусім, власна впевненість вказаних дослідників у можливості свавільного ставлення до священних текстів. Ці тексти для раціоналістів є лише писемними пам’ятками Стародавнього Сходу. Тому їм важко збагнути благоговіння древніх юдеїв до цих текстів і відповідне ставлення до них. Абсурдними виглядає припущення, що юдеї, весь геній яких полягає у їхній релігійності, ставились до священних книг так само, як сучасні кабінетні професори – дослідники.

Відчуженість від юдейської традиції Біблії та полеміка з біблеїстами протестантами є причиною сприйняття схожих з раціоналістами висновків багатьох сучасних католицьких вчених. Така позиція ґрунтується на бажанні довести, що при читанні і тлумаченні старозавітніх книг є головним не сам текст, і тим більш не єврейським, а його смислове розуміння.

Досліджуючи стан священного тексту в період його виникнення, біблеїсти мають справу майже виключно з самими біблійними свідченнями. Відомо, що деякі старозавітні книги були покладені і зберігались у Скинії і Храмі (Втор. 31: 25; Нав. 24: 26; 4Цар. 22: 8; 2Хр. 34: 14).

З християнського передання відомо, що священні книги зберігались у євреїв в Святая Святих⁶⁴.

У талмудичному переданні говориться про зберігання священних звитків у Храмі. За свідченням Писання (Притч. 25: 1) і юдейського передання відомо, що за збиранням старозавітних книг у цей час слідкувала безперервна плеяда багатонатхненних пророків, священиків та різних благочестивих товариств і вчених мужів єврейського народу⁶⁵. Тому неможливо уявити, щоб священні тексти були безіменними і неавторитетними запискам, що знаходились у приватних руках і підпадали під різноманітні спотворення від рук їх випадкових власників. Священні книги сприймались не інакше, як Слово Боже, богонатхненне Писання, до якого слід звертатись не лише обережно, але й благоговійно, як до „книги Господньої” (Іс. 34: 16).

Пророк Ісая говорить: „Відшукайте у книзі Господній і прочитайте; жодне з них не промине прийти, і одне іншим не заміниться. Бо самі вуста Його повеліли”(34: 16). Пророк не міг би так висловлюватись у випадку, коли будь-який писар, читець або власник рукописів книги Господньої міг свавільно змінювати її текст.

Інший приклад з більш глибокої давнини: „І прочитав Ісус усі слова закону, благословення і прокляття, як написано в книзі закону; з усього, що Мойсей заповів Ісусові, не було жодного слова, якого Ісус не прочитав перед усім зібранням Ізраїля” (Іс. Нав. 8: 34-35). „Не відступив від жодного слова в усьому, що повелів Господь Мойсеєві”. (Іс. Нав. 11:15).

Доказом непошкодженості священного тексту у період його виникнення служить також часте цитування більш пізнішими священними письменниками творів їх попередників, а також схожість цих цитувань з нинішнім текстом відповідних відділів. Напр. : Іс. Нав. 1: 13-15 = Чис. 32: 20-32; Іс. Нав. 8: 30-34 = Втор. 27: 4-26, особ. 4-8ст., 12-13.; Суд. 2: 14-15 = Лев. 26: 16-17; суд. 20: 18 = Бут. 49: 8, Чис. 2: 3; 1Цар. 1: 11 = Чис. 6: 5; 1Цар. 2: 2 = Вих. 15: 11. Існує чимало аналогічних досліджень, в яких доводиться, що П'ятикнижжя було завжди відоме усім священним письменникам. Підтвердженням цьому маса цитат у цих книгах з П’ятикнижжя, дослівно схожих з нинішнім текстом Книги Закону.

Вище наведений аргумент стосується також іншим священних книг. Напр.: Іс. Нав. 6:25 = 3Цар. 16: 34; Суд. 4: 2-3 = 1Цар. 12: 9-10; Суд. 9:52-53 = 2Цар. 11: 21; Суд. 5 розд. = Пс. 67; 1Цар. 2: 27 = 3Цар. 2: 27; 2Цар. 7: 12-13 = 3Цар. 5: 5; 2Цар. 7: 12-16 = 3Цар. 8: 15-20.

Чіткі сліди знайомства з книгою пророка Ісаї знаходяться у різних за часом життя пророків, напр. Софенії, Даниїла і Єздри. Безліч прикладів цитувань книги прор. Ісаї наведено у „Приватному історико – критичному в ступі до священних старозавітніх книг” проф. Юнгерова⁶⁶. Тут також наводиться достатньо прикладів цитувань, до букви схожих, з книг пізніших пророків.

Пророк Даниїл, без сумніву, читав книгу прор. Єремії, як богонатхненне пророче писання і очікував виконання пророцтва Єремії про 70-літній Вавилонський полон (Єр. 25: 11-12 = Дан. 9:2). Знав і читав Даниїл інші священні книги (Дан. 9 розд.).

Це ж стосується також пророків, які виявляють добру обізнаність у древніх і пізніших священних книгах. В дослідженні проф. Дагаєва про стародавній канон детально розглядаються і аналізуються багато чисельні цитування одних священних письменників іншими, пізнішими за часом життя⁶⁷. Вислів Псалмоспівця про повчання в Законі Господнім день і ніч (Пс. 1: 2; 118) був правилом життя усіх священних письменників, а виразом „Закон Господній” окреслювались у них усі старозавітні книги.

Вчені раціоналісти доводять пошкодженість священного тексту наявністю різночитань в деяких паралельних місцях старозавітніх книг. Так, за їх думкою, одні й ті ж священні гімни зустрічаються в Біблії в двох книгах, або в одній книзі в різних місцях. Це супроводжується ще й серйозними різночитаннями поміж одним і тим самим текстом. Увагу перш за все звертають на 13 псалом, який, як вважають, розташований ще й в 52 псалмі; 17 псалом видозмінений розташований у 2Цар 22 розд.; 52 розд. Єремії знаходяться ще в 4Цар. 25 розд.; 37-38 розд. Ісаї повторяються в 4Цар. 18-19 розд. У цих відділах різницю в тексті і пояснюють її пошкодженням священного тексту в період часу до завершення канону.

Виглядає доволі дивним, що на факт таких „пошкоджень” тексту, звернули увагу лише у 18-19 ст. представши негативної притоки. Наведені особливості священного тексту, без сумніву, були відомі в давнину. Талмудисти, масорети, які дослідили і вивчили кожну Священного Писання, не вважали за необхідне виправляти такі різночитання, тому що не вважали їх наслідком пошкодження тексту. Тоді як значна частина їх праці була спрямована саме на виправлення можливих помилок у стародавніх книгах⁶⁸.

Загальновідомим зі Священного Писання є той факт, що навіть у періоди відпадіння Ізраїля від Бога, Господь поставляв на служіння великих мужів, головним завданням яких було відновлення завіту Ягве. Природно, що основою і оперою для такого служіння були священні книги, які ніколи не переслідувались і не підпадали під цілеспрямоване знищення навіть у найсумніші часи Ассирійського і Вавилонського полонів. Вперше на сторінках Біблії Книга книг підпадає під репресії та знищення лише за часів елліністичного тирана Антіоха Єпіфана (1Мак. 1:56-57), коли канон старозавітніх книг був вже сформований.

Рекомендована література:

1. Юнгеров П. Введение в Ветхий Завет. – М., 2003. – Кн. 1.

2. Дагаев Н. История ветхозаветного канона. – СПб., 1898.