Період Соферимів. Від часу завершення старозавітного канону до початку формування Талмуду

V ст. до Р.Х. по ІІ ст. по Р.Х.

Серед юдеїв у цей час не було богонатхненних мужів і пророків. Але і в цей період не припинялось ретельне вивчення і охорона священного тексту. Головними джерелами, що свідчать про стан священного тексту у даний період, є неканонічні книги, талмудичне передання, твори Флавія і Філона.

Духовно-моральне керівництво єврейського народу у цей час знаходилось в руках Великої Синагоги (444-196), судового дому Асмонеїв (165-107) і Великого Синедріону (107р. до Р.Х. – 180 по Р.Х.).

Талмудичне передання усім вченим членам Великої Синагоги засвоює назву соферим (книжники) або рахівник, тому що “вони рахували літери священного тексту”. Однак назва “софер” (в однині) або “соферим” (в множині) застосовувалась не лише до членів В.Синагоги, а взагалі до книжних, вчених людей (1Езд.6:1; Сир.39:1-14; Мт.23:1-29). Талмуд, наводячи свідчення про ретельне вивчення соферами священних книг, вказує, що нерідко вони могли писати священний текст напам’ять і безпомилково. Такими були равини Меїр і Хананель. Перший знав напам’ять все П’ятикнижжя, а другий і інші старозавітні книги.

Соферимам приписуються “влаштування огорожі навколо Закону”– тобто прийняття запобіжних мір проти можливого пошкодження і викривлення Закону, а також скрупульозне обчислення літер і слів священного тексту. Йосиф Флавій відмічає, що “ніхто не наважувався з Закону ні одного слова ані додати, ані змінити, або щось відняти.”(Проти Аппіона 1.8)

Зроблені в період соферимів критико-текстуальні обчислення і зауваження збережені у Талмуді, як пам’ятник діяльності єврейських вчених цього часу. У Талмуді всі ці обчислення є чітко встановленими і такими, що свято береглись. Наприкл.:

визначення середньої літери Закону ( літери вав – Лев.11:42);

середнього слова Закону ( Лев.10:16 );

середнього pasuk Закону ( Лев.13:33 );

середньої літери у Псалмах ( літери аїн – Пс.80:14 );

середнього вірша у псалмах ( Пс.78:38 ).

Визначено, що у П’ятикнижжі міститься 5888 pesukim, у Псалмах на 8 pesukim більше, а в кн. Параліпоменон на 8 pesukim менше.

Факти подібних обчислень переконливо свідчать, наскільки ці вчені благоговійно ставились до священного тексту, як цінували кожну його літеру, ретельно вивчали і заучували його напам’ять, а своїми обчисленнями намагались зберегти його недоторканим і непошкодженим на майбутні часи.

Окрім механічного обчислення тексту, соферими займались також його науково-критичним дослідженням. Відомі філологічні та богословські виправлення священного тексту соферимами. Вони виправляли вирази, котрі явно не узгоджувались зі старозавітнім віровченям і були результатом помилок писарів. Так, у Бут. 18:22 в декотрих списках читалось: “Господь ще стояв перед Авраамом”, що не відповідає величі Бога у порівнянні з людиною. Софери зробили слідуюче виправлення: “Авраам ще стояв перед Господом”. У кн. прор. Авакума читалось: “Ти (Господи) не помреш”, що протирічить непохитній вірі свящ. письменників у вічність Ягве. Тому соферими рекомендували замінити цей вираз читанням: “ми не помремо”. Виправлення соферів увійшли до перекладу LXX та ін. перекладів, а також до друкованого єврейського тексту. Але ніколи ці поправки не робились свавільно. При виникненні якогось недорозуміння порівнювалась така кількість списків, яка тільки взагалі була можлива. До того ж списки намагались збирати різного часу походження, що часто давало можливість встановити навіть час появи того чи іншого пошкодження в тексті.

Соферими виробили низку критичних зауважень до тексту:

“Читай, але непиши”. Таким зауваженням у 2Цар.8:3 помічене слово [Євфрат], тому що здавалось неможливим, щоб Адраазар, цар Сувський мав володіння на Євфраті.

“Пиши, але не читай”. Так помічались певні філологічні недоречності у тексті ( 2Цар.16:3; Єр.31:38; 50:29; Руф.2:11 ).

“Читай і пиши”. Зауваження вказувало на точність і вивіреність тексту, який з певних причин міг здаватись пошкодженим (Лев.21:5; 23:13; 1Цар.17:23; Агг.1:8 ).

Таке ж критичне значення мали крапки або зірочки над деякими словами і літерами, які називались nikudot. Ними позначались сумнівні місця, які повинні бути вилучені з тексту.

До всіх наведених критичних позначень тексту соферимів талмудисти ставились з благоговінням, як до речей священних. Вони зафіксовані у Талмуді. Щоб підкреслити їх значення, талмудисти навіть вказують на їх “синайську” древність, як такі, що походять від Мойсея.

Отже, розумно-критичне ставлення соферимів до священного тексту, благоговійне ставлення талмудистів до їх критичних зауважень, і їх непорушне дотримання писарями – є головними характерними рисами даного періоду. Про особливо благоговійне ставлення до текстів Писання свідчить те, що критичні зауваження соферимів, незмінні для талмудистів, не переходили в цілеспрямовану зміну самого тексту. Єврейські вчені ніколи не змінювали самого тексту, що викликав їх сумніви. Цей факт повністю узгоджуються зі свідченнями Флавія і Філона, що ніхто не вважав за можливе додавати, віднімати, або щось змінювати у священному тексті. Однозначно відкидати можливі виправлення у текстах приватних списків не можна. Однак авторитетні синагогальні списки подібних виправлень не мали.

Усі відомі з ІІ ст. по Р.Х. старозавітні списки вражають своєю майже абсолютною тотожністю. Відомі з періоду соферимів священні тексти не мають істотних відмінностей у порівнянні з масоретським текстом, що було результатом багатовікової ретельної праці соферимів над текстами Писання.

У період соферимів були написані старозавітні неканонічні книги; укладені: Самарянське П’ятикнижжя, переклади LXX, Акили, Феодотіна, Симмаха, Пешито, таргуми ( у своїх давніх списках ); написані твори Флавія і Філона, а також Новозавітні книги. Дослідження цих писемних джерел переконує, що їх укладачі користувались старозавітніми текстами схожими, як в загальному, так і в деталях, з нинішнім єврейським текстом. Як висловлюється проф. Юнгеров: “схожості між цими текстами в тисячу разів більше, ніж відмінностей.“

Існуючі відмінності у вказаних джерелах пояснюються тим, що Флавій, Філон і новозавітні письменники робили вільний парафраз старозавітніх текстів. Слідкували не за буквою, а за думкою Писання. Перекладачі LXX і укладачі таргумів більше турбувались не стільки про буквальність перекладу, скільки про ясність і зрозумілість перекладеного. Тому більшість відхилень LXX і таргумів від єврейського тексту були допущені перекладачами навмисно.

Інші грецькі переклади, а також Самарянське П’ятикнижжя і Пешито вирізняються буквалізмом і точністю, тому вони значно більш схожі з нинішнім єврейським текстом.

Безпристрасний аналіз вказаних писемних джерел і перекладів більше свідчить про тотожність текстів періоду соферимів і періоду масоретів, аніж про їх відмінність.

Такий стан священного тексту на час ІІ ст. по Р.Х. деякими вченими пояснюється діяльністю відомого у ІІ ст. раввина Акиби. Йому приписують остаточне встановлення єврейського тексту. Акибою був вибраний один головний рукопис священних книг, і після ретельної над ним праці і порівняння з іншими списками було вирішено триматись цього єдиного списку до найменших деталей. Усі ж інші списки було наказано знищити. Однак у ІІ ст. євреї були розпорошені по всьому світу, а з ними і списки священних книг. Тому знищення всіх списків, незгідних з головним рукописом виглядає зовсім нереально.

Така грандіозна подія набула б великого резонансу у тогочасному світі. Але ні юдейські, ні християнські джерела не зберегли навіть натяків про цю справу. Християнські вчені мужі, сучасники Акиби і його учнів, котрі були близько знайомі з юдейством і вступали з ними у полеміку: св. муч. Юстин Філософ, Мелітон Сардійський, Ориген і ін. обов’язково залишили б свідчення про таку видатну подію. Істинна причина існування таких сказань про працю Акиби полягає лише у дивовижній схожості усіх відомих з II-го ст. по Р.Х. священних текстів. Ця схожість пояснюється особливо ретельною працею юдеїв над текстами Писання.