Історія старозавітного канону напередодні та в період Вавилонського полону. Знайдення у Храмі Книги Закону за часів юдейського царя Іосії. Пророк Єремія – охоронець священних старозавітних книг.

З 13-го року царювання наступника Манасії, Іосії (батько Іосії, Амнон царював лише два роки і був вбитий слугами) і до кінця існування Юдейського царства постійним носієм і хранителем священного кодексу був пророк Єремія (поч. прор. служ. –627р.). В цей час, в передполонний період проходили своє служіння також пророки Наум (бл. 615-612рр.), Аввакум (бл. 610р.) і Софонія (бл. 610р.).

Іосія царював з 640 по 609 рр. до Р.Х. Період його царювання називають відродженням Давидового царства. Однак воно було тимчасовим і закінчилося трагічно. Вісімнадцятого року правління Іосії священиком Хелкією було знайдено у храмі автографічний, “писаний рукою Мойсея” звиток закону Божого (2Хр. 34:14). Отже заповідь Мойсея про збереження його книги у святеє святих (Втор. 31:9,26) дотримувалась в усі наступні часи. Його книга зберігалась в скинії і храмі. Якщо нечестиві царі не керувались нею в своєму правлінні і храм Божий осквернювався “мерзотами” (2Хр. 33:7), то все ж викидати з храму одну з його головних святинь не відважувались. Однак, перебуваючи в забутті у своєму найціннішому храмовому автографічному екземплярі, Книга Господня була відомою і розповсюдженою в інших списках, що знаходились у священиків, пророків і інших благочестивих людей.

Пророк Єремія, покликаний до пророчого служіння на 13-й рік Іосії, за 5 років до знайдення Книги Закону, вже в своїх перших промовах виявляє обізнаність в законодавчих, історичних і пророчих книгах. Так 2-5 розд. Єремії є оглядом всієї історії єврейського народу. Це було можливим лише за умови знання Писання. Пророк Софонія, як вказує проф. Юнгеров, проходив своє служіння в 1-й половині царювання Іосії (порівн. 1:5) виявляє знання не лише давніх, але й пізніших за часом походження священних книг, наприклад Ісаї (Іс. 13:20 = Соф. 2:14; Іс. 47:3 = Соф. 2:15; Іс. 40:1-2 = Соф. 3:16).

Вражений Іосія і його піддані від прочитаної вголос Книги Закону “уклали завіт перед лицем Господа йти за Господом і дотримуватися заповідей Його й одкровення Його, й уставів Його, від усього серця свого і від усієї душі своєї, щоб виконувати слова завіту, написані в книзі цій… і стали жити жителі Єрусалима за завітом Господа, Бога батьків своїх” (2Хр. 34:31-32), “і весь народ вступив у завіт” (4Цар. 23:2-3). Отже, знайдена книга була визнана “свідком проти народу” (Втор. 31:9-26) і каноном його життя, завітом, що вимогає неухильного клятвеного виконання.

Якою була за об’ємом і змістом книга, знайдена Хелкією? Згідно з її назвою в кн. Царств “книгою закону” (4Цар. 22:8-10), а в кн. Хронік “книгою закону, даною рукою Мойсея” (2Хр. 34:14), слід вважати, що її істотну частину складало П’ятикнижжя Мойсея з його завітами, заповідями і суворими пророцтвами. Однак, можливо, що в цій книзі знаходилось і писання Ісуса Навина, свого часу “вписані в книгу Мойсеєвого закону” (Іс. Нав. 24:26). Потім до П’ятикнижжя могли бути приєднані також пророчі книги, особливо кн. Ісаї, що містить в собі багато пророцтв про “гнів Господній” на Єрусалим і його мешканців за “кадіння чужим богам” (2Хр. 33:24-25 = Іс. 1,5,44 розд.), кн. Михея (3:2 = Єрем. 26:18-19) і інших пророків.

Коли в книзі Неемії оповідається про подібне загальне – народне читання Книги Закону, то мається на увазі не лише П’ятикнижжя, але й інші старозавітні історичні, повчальні і пророчі книги (Неем. 8:8; порівн.: 8:17; 9:3-38).

Ісус Христос наводить пророцтво Пс. 68:5 про тих, “що ненавидять мене без вини”, як таке, що знаходиться “в законі” старозавітньому (Ін. 15:25). Також слова Пс. 81:6 – “Я сказав: ви – боги і сини Всевишнього всі” наводяться, як слова “закону” (Ін. 10:34).

Таким чином, особливості термінології священних письменників дають усі підстави ототожнювати знайдену Хелкією “Книгу Закону” зі згаданою Ісаєю “Книгою Господньою” і до її змісту, разом з П’ятикнижжя віднести і інші священні книги.

Якби не намагались обмежити зміст і об’єм складеної книги раціоналісти, безсумнівним є те, що за часів Іосії і наступних царях до Вавилонського полону старозавітній кодекс складався не з одного лише П’ятикнижжя а й з інших священних книг, зібраних пізніше.

Пророк Єремія в своїх промовах виявляє обізнаність у всіх старозавітніх книгах, як давніх (законодавчих і історичних: див. Єрем. 2, 3, 5, 7, 11 і ін. розд.; Єрем. 17:8 = Пс. 1:3; Єрем. 6:16 = Пс. 1:6; Єрем. 17:8 = Притч. 11:28; Єрем. 11:20 = Притч. 24:12), так і пізніших (Іс. 13-14 = Єрем. 50-51; Іс. 40:22,23 = Єрем. 10:1-16). Часте згадування Єремії про “пророків, яких посилав Господь до Ізраїля кожен день з раннього ранку” і яких Ізраїль не слухав (Єрем. 7:25; 11:6-10; 26:4-5; 31:32), а також і його згадка в кн. Царств “про свідчення Господнє в Ізраїлі і в Юді руками всіх пророків і прозорливців” (4Цар. 17:13), доводить, що Єремія знав і неодноразово читав ці чисельні богоодкровенні пророчі промови, які донині збереглись в пророчих книгах.¹²

Так як пророк Єремія походив з священичого роду, а за думкою деяких дослідників був навіть сином Хелкії, що знайшов при Іосії Книгу Закона, то цілком можливо, що йому був доступний священний кодекс навіть в храмовому екземплярі. І вже однозначним є те, що за часів Єремії священний кодекс був у всезагальному користуванні священиків, левитів і взагалі вчених людей, так як пророк викриває книжників “неправдива тростина яких не перетворює Закон Господній на неправду” (Єрем. 8:8). Тут йдеться про писарів і тлумачів Святого Письма, які спотворювали його зміст.

Пророку Єремії, окрім його книги Плачу, за юдейським переданням, належить також кінцева редакція 3 і 4 кн. Царств.¹³