Поділ священних книг на відділи, розділи та вірши.

Будь-який текст, будь-який писемний матеріал для зручності його використання повинен мати певний логічний, смисловий поділ. (. : , – абзац).

Біблеїсти вбачають в священних текстах такий поділ, як зроблений ще самими їх авторами. Так в кн. Буття дослідники визначають 10 відділів, на котрі зміст був поділений самим буттяписьменником. Кожен такий відділ починається словами “Ось…” (Бут. 2:4; 5:1; 6:9). Хоча, як бачимо, цей поділ свого відображення у сучасному поділі Біблії свого місця не знайшов (“і…”-стих “і…”-стих).

Подібні відділи, встановлені самими священними письменниками, вказують також в інших біблійних книгах (Іс. 13:1; 22:1; Суд. 18:1).

Пророки позначали відділи, частини своїх книг особливими надписами (Іс. 1:1; 2:1 і т.д.) 13:1).

Звичайно, що дивлячись на подібні приклади поділу тексту через призму сучасного поділу Біблії, ми можемо сприймати такий поділ лише з певною долею умовності. Хоча факт його наявності в священних книгах є беззаперечним.

Цей поділ впродовж віків поступово розвивався і набував все більш досконалих форм, виходячи зі зручності і практичних потреб самих читачів і дослідників Писання.

Так у самих древніх частинах Талмуду (Мішні) згадується поділ священного тексту на великі відділи (і навіть приписується самому Мойсею). Цей поділ в подальшому отримує в Масорі назву песукім (песук - відділ).

Наприклад: 1-й відділ Бут. 1-й песук, що містить оповідання про створення світу відповідає 1:1–2:4 (вони не мали письмової нумерації, але рахувались).

В Талмуді згадуються також і невеликі песукіми, що за своїми розмірами були подібні нинішнім віршам (стихам – στіχος - вірш). В масоретському тексті Тори нараховується 5845 мал. песукимів, в Хроніках – 5896 мал. песукимів.

Основу для цих малих відділів в декотрих священних книгах покладено самими письменниками, що писали акростихом, коли кожен окремий вірш послідовно розпочинався наступною літерою алфавіту. Яскравим прикладом використання у священній писемності цього художнього прийому є кн. Плач Єремії, а також цілий ряд псалмів: 9 (Євр.9:10), 24, 34, 36, 111, 112, 118, 144; Декотрі псалми викладаються з приспівами (Пс. 135), котрі в подальшому визначили розміри кожного стиха.

Для історичних книг, написаних прозою такими критеріями поділу на відділи могли служити внутрішні ознаки самого тексту, його смисловий поділ за тематикою викладу описаних подій, тоді як малі відділи – песукім могли з’являтись для зручності тексту у шкільному використанні.

Древність такого поділу старозавітних книг на відділи – песукім підтверджується також біблійними текстами. Так текст кумранського сувою кн. прор. Ісаї (2 або 1 ст. до Р.Х.) має подібний поділ з його позначенням за допомогою проміжків у тексті. А фрагмент кн. Чисел, що датується часом, близьким до Р.Х. вирізняється тим, що початок кожного такого відділу позначається червоними чорнилами.

Масорети успадкували від соферимів і талмудистів священний текст вже оздоблений чітко встановленим і загальновживаним поділом на песукім. Визначено у кожній книзі середній песукім книги, або й цілих відділів канону (так у Торі – це Лев. 2:32), якими літерами і скільки разів розпочинається і закінчується кожен з песукімів, який песукім самий великий за кількістю слів або літер. Без сумніву, що всі ці обрахунки були можливі лише за умови чітко встановленого поділу песукім.

В Талмуді згадується також і інший поділ біблійного тексту на великі відділи, близький до нашого поділу на глави – це т.зв. седари, або седарім. Дослідники відносять виникнення цього поділу до часу Вавилонського полону, хоча свідоцтва про поділ на седари дуже протиречиві. Так Єрусалимський Талмуд нараховує в Торі 175 седарів, тоді як біблійний список 1010р. – 167 седарів, а Біблія Якова Хайяма – 154 седара.

Логічно припустити, що подібний поділ священного тексту міг бути і в перших перекладах Писання, зокрема в Септуагінті в 3ст. до Р.Х. В подальшому він впроваджувався, використовувався і вдосконалювався християнськими дослідниками Біблії. Так смисловий поділ тексту має місце в Гекзаплах Оригена. Блж. Єроним великий дослідник, перекладач Священного Писання на латинь поклав початок поділу Біблії на т.зв. Перікопи – уривки, зачала. В Ватиканському кодексі ці перікопи позначені на полях рукопису, однак ще без цифрового і літерного позначення.

В ХІІІ ст. цей поділ на перікопи – зачала вдосконалює проф. Паризького університету, а потім архієпископ Кентерберійький Стефан Ленгтон, який поділив Біблію на розділи, глави . Продовжувачем цієї справи став Гуго Сен-Шерський (передмістя Вени). В 1240 р. кожен розділ Ленгтона він поділяє на сім частин, позначаючи їх на полях літерами a, b, c, d, e, f, g.

Апробований спочатку на тексті Вульгати розподіл на глави і вірші був перенесений на грецькі тексти Біблії, а згодом запозичений також євреями для юдейського ТаНаХу.

Сучасну форму поділу Біблії на глави та вірші з їх нумерацією було впроваджено першодрукарями Сантес Паніно і Робером Етьєном (Стефанусом). Цифри у виданні Стефануса 1551-1555рр. ставились на полях тексту, тоді як вже у Теодора Бези в його виданні Нового Завіту 1565р. нумерація внесена вже до самого тексту.

Завдяки своїй простоті, практичності і зручності у використанні цей поділ зберігається до нашого часу. Хоча й його часто критикують через неточність і невідповідність смисловим фрагментам біблійного тексту. Так повістування про створення світу закінчується не першим розділом, а четвертим віршем вже другого розділу. В книзі пророка Єремії в 3 розділі перші 5 віршів являють собою кінець пророцтва що міститься в другому розділі, і лише 6-й вірш починає нове пророцтво. Подібних прикладів дуже багато.

Однак, не дивлячись на такі суттєві недосконалості, даний поділ тексту повністю відповідає своєму призначенню, а саме – чіткій адресації біблійного тексту, що максимально полегшує працю з ним. Саме тому цей поділ на розділи і стихи в подальшому знайшов своє місце у всіх біблійних виданнях, і в єврейському в тому числі. Так поділ тексту на глави з нумерацією вперше було впроваджено буквально одразу після його формування Стефаном Ленгтоном - в 2-му виданні раввинської Біблії Даниїла Бомберга (Венеція 1525р.), а поділ на стихи в євр. Біблії мав місце вже у виданні Аттії (1661р.). Однак у євреїв цей поділ не отримав стійкої і непорушної форми, тому різні невеликі розбіжності в біблійних виданнях існують і до сьогодні. Такі розбіжності спостерігаються і в найближчих до нас біблійних перекладах – російських і українських.

Поділ на глави і вірші досить швидко було впроваджено і в руських виданнях Святого Письма. У Пересопницькому Євангелії, а це переклад архім. Пересопницького монастиря на Волині Григорія давньоукраїнською мовою (1556-1561рр.), існує поділ не лише на зачала, але й на глави. Логічно, що наявність поділу на зачала вказує на богослужбове використання цього Євангелія на живій народній мові. Поділ на глави тут вже відповідає загальноприйнятим західним зразкам. Досить серйозним у цьому виданні є науково-критичний апарат – передмова, пояснення слів, виразів, стислий виклад змісту глав і т.д. (Наприкінці XVIIст. Пересопницьке Євангеліє потрапило до бібліотеки Івана Мазепи. Нині на Пересопницькому Євангелії складають присягу президенти України. Це рукописне видання).

Тоді як Острозька Біблія (1581р.), котра є першим повним друкованим виданням Біблії церковно-слов’янською мовою, в основу котрої ліг Геннадіївський список Біблії (Новгород 1499р. митр. Геннадій), вже має поділ не лише на розділи, але й на вірші.

(В Москві лише через 80р. у 1663р. на основі Острозької Біблії - перше друковане видання Священного Писання).