1. Ранні пророки (Небії′м Рішоні′м)

Книга Ісуса Навина

Книга Суддів

Книга Самуїла (1-2 Самуїла/1-2 Царств)

Книга Царів (1-2 Царств/3-4 Царств)

2. Пізні пророки (Небії′м Ахароні′м)

а) Великі пророки:

Ісая, Єремія, Єзекиїль

б) Малі пророки:

Осія, Іоїль, Амос, Авдій, Іона, Міхей, Наум, Аввакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

Книга пророка Даниїла в єврейській Біблії належить до відділу Писань.

Літературні особливості пророчих книг.

Першопочатково ці книги являли собою невеликі звиткі з короткими промовами, які легко було засвоїти і запам’ятати. Пізніше учні пророків збирали ці звиткі в єдине ціле, додаючи до них вступні слова і деякі свідчення про автора. “Промови пророків поставлені в такому порядку, - говорить блаж. Феодорит, - в якому їх знаходив збирач”. Встановленням хронологічного порядку текстів займається біблійна наука.

Пророки в своїх писаннях використовували найрізноманітніші літературні жанри:

а) викривальні промови;

б) покаянні і подячні псалми;

в) есхатологічні і месіанські пророцтва;

г) послання;

д) притчи;

е) автобіографічний матеріал;

ж) провіщення про біди і нещастя.

Богонатхненна поезія пророків, мова і стиль їх писань вважаються класичними в біблійній писемності.

Пророки в контексті громадянської і релігійної історії.

Час діяльності більшості пророків визначається порівняно точно. Самі пророки або кінцеві редактори їх писань вказували під час правління якого з царів звершував своє служіння той чи інший пророк. Деякі хронологічні дані можна знайти в самому тексті. Епоха пророків-письменників охоплює період з ІХ по V століття. З V ст. пророче служіння починає ставати все більш рідким. З текстів неканонічних книг, характеру їх оповідання чітко видно, що в ІІ ст. до Р.Х. в Ізраїлі вже ясно усвідомлювали, що голос пророків замовк. Профетичне служіння відродилось лише в новозавітній час, з приходом Іоана Хрестителя.

Пророки-письменники були свідками недовгого процвітання обох єврейських царств, а потім і їх падіння в 722р. (Ізраїль, Єфрем) і 586р. (Юдея). Вони не залишали духовного керівництва народом в епоху Полону і продовжували своє служіння після повернення з Вавилону.

Протягом віків пророки боролись проти: а) ідолослужіння; б) релігійного синкретизму; в) релігійного формалізму і ліцемірства; г) намагань будувати політику країни виключно на протистоянні світовим імперіям. Вони боролись за чистоту богооткровенного вчення і поглиблення моральної свідомості народу. Їх проповідь була зосереджена на есхатологічному і месіанському майбутньому.

Попередниками великих пророків-письменників були давньоізраїльські провидці і сини пророчі. Пророки жили в період особливого підйому релігійного і філософського мислення людства, який розпочався в багатьох країнах світу. Грубе язичництво змінили світові релігії і філософські системи, які не втратили свого впливу до наших днів.

Головні релігійно-філософські доктрини, що виникли і мали поширення в період служіння пророків-письменників.

бл. VII-VI ст. Іран	Іранський пророк Заратустра. Вчив про одвічну боротьбу двох протилежних початків: світлого (Ахурамазди) і темного (Ангра-Майнью). Виступав проти древніх божків (девів). Символом Ахурамазди вважався вогонь. Вимагав від своїх послідовників моральної чистоти. Священна книга заратустризму- Авеста.
бл. VII-IV ст. Греція	Грецькі філософи розробили найрізноманітніші системи – від ідеалізму (Платон), який бачив джерело видимого світу в невидимому Бутті, до матеріалізму (Демокріт), який розглядав Вселенну як сплетіння атомів.
бл. VII-V ст. Індія	Брахманізм вчив про єдине абсолютне начало – Брахмана, виявом якого є весь видимий світ. Священні книги брахманізму – Упанішади. Як розвиток і одночасно подолання брахманізму виникло вчення Будди, в якому вище Начало – Нірвана, що неможливо визначити ніякими земними поняттями, є ідеальним Надбуттям. Досягнути його можна лише звільнившись від страждань, пристрастей і бажань, прагнень, які зв’язують людину з тимчасовим світом. Священна книга буддизму – Трипітака.
бл. VI ст. Китай	Вчення Лао-Цзи, розвинуте його послідовниками, вимагало від людини споглядання, щоб вона могла жити за вищими законами Дао (вселенського Цілого, в якому ототожнюються Бог і природа). Священні книги даосизму – Дао-Де-Цзин і Чжуан-Цзи. Конфуціанство було швидше філософсько-морально-політичним вченням, аніж релігією. Його засновник Конфуцій (бл. 551-479р.) шанував Бога на ім’я Небо. Але він вважав, що людина нічого про нього не знає. Завдання людей в гуманній побудові суспільства на основі традицій, етики, ритуалів, покликаних зміцнювати державу.

Порівняння змісту та характеру служіння старозавітніх пророків з сучасними їм релігійно-філософськими вченнями необхідне, щоб зрозуміти феноменальність і виключність в світовій історії такого явища як старозавітній профетизм.

Особливості пророчого Одкровення.

При поверхневому ознайомленні з діяльністю пророків, може скластись уява, що їхнім головним завданням було провіщення майбутнього. Однак сутність пророчого служіння лише цим не вичерпується. Інакше пророки мало чим відрізнялися би від язичницьких оракулів. Пророк Ягве в загальному розумінні цього поняття був провозвісником волі Божої, яких би часів вона не стосувалась.

Викривальні суворі промови пророків в свідомості сучасного читача звучать так само актуально, як і 2,5 тис.років тому. Те, проти чого боролись пророки: соціальна несправедливість, тиранія, продажність і лицемірство духовенства, національна зверхність і гординя, - є присутнім також у нашому житті.

Пророцтво – це передача, витлумачення Божественного відання того, що відбувається в світі, з людиною, з народом Божим. Це відання стосується не лише того, що буде у майбутньому. В своїх промовах пророки висвітлювали і аналізували як минулу, так і сучасну їм історію. Наприклад, повіствування про створення світу в Бут. 1-2 без сумніву викладає минуле, але це пророцтво (Мойсея), тому що це передача Божественного Одкровення, а не науково-популярна картина давньої історії світу.¹⁰

Класичною ілюстрацією того, що пророк – це посередник в передачі Одкровення є епізод з книги Вихід, коли Бог буде говорити Мойсею, а Мойсей Аарону, щоб останній вже говорив фараону. Мойсей повинен був бути Аарону замість бога (Вих. 4:16), а Аарон – пророком Мойсея (7:1).

Служіння і промови пророків мають немов дві грані єдиного. По-перше, це звернення до сучасності, і по-друге, це месіанська, есхатологічна перспектива, що завершується лише тоді, коли відкривається сенс і кінець історії, - коли Слово стає плоттю і Бог укладає зі Своїм народом Новий Завіт.

“Ці люди органічно пов’язані зі своїм народом і зі своєю епохою… їх складно зрозуміти без сучасного їм історичного фону; і одночасно – це натхненні вісники Божі, чия проповідь простягається безкінечно далі, за межі їх країни і часу”.¹¹

Біблійна термінологія.

Найбільш вживаним терміном для позначення людини і відповідного служіння є слово “пророк”. Це слово є перекладом – калькою грец. «prophetes», первинне значення якого “той, хто говорить від імені Бога або тлумачить Його волю людям”. Тому слово може означати або “говорити, проголошувати”, або “говорити зарання, предрікати”.

Єврейським терміном, який намагались передати грецькі перекладачі, був “nabi”. Його походження і первинне значення довгий час викликали суперечки. Сьогодні вважається остаточно встановленим, що корінь “nb” означає “звати”, і що морфологія підтримує значення “покликаний”. Отже, пророком, в загальному розумінні, є людина покликана Богом, покликана говорити від імені Бога. Таким чином, грецьке слово є достатньо точним в своєму смисловому навантаженні, навіть якщо не зовсім точно передає єврейське слово. Пророк зображається в Писанні як “уста Божі”.

Провидець і інші терміни. Пророків називали також “провидцями”, маючи наувазі людину, яка отримує видіння. 1Цар. 9:9 вказує, що термін “провидець” був більш раннім і згодом замінений словом “пророк”. Якщо й існувала чітка різниця поміж цими словами, то за часів виникнення вказаних старозавітніх текстів вона була невиразною.