1. Коли з’явився спосіб позначення голосних літер - нині існуюча пунктуація, яку вчені називають масоретською?

У древньому єврейському алфавіті, в період виникнення старозавітних книг, існували напівголосні літери алеф, га, вав, йот. Ці літери, котрі завжди існували, як в древньоєврейському, так і в квадратному алфавіті, мають значення і приголосних, і голосних. Однак в якості голосних ці напівголосні літери стали вживатись священними письменниками переважно після вавилонського полону. Дополонні ж письменники користувались напівголосними літерами лише відповідно їх звичайному фонетичному значенню як приголосних. І це пояснюється тим, що до полону єврейська мова була живою, загальнозрозумілою і загальновживаною.

У післяполонних письменників набагато частіше, ніж у дополонних напівголосні літери вживаються в значенні голосних. Це пояснюється тим, що після полону євреї майже перстали вживати в розмові давньо-єврейську мову. Народна маса не могла навіть вільно розуміти древні священні книги на цій мові і потребувала в особливих перекладачах і тлумачниках (Неем. 8:5-8). Тому вживання напівголосних в значенні голосних допомогало правильно розуміти і вимовляти єврейські слова.

У Самарянському П’ятикнижжі разом зі вживанням напівголосних у значенні голосних, є ще особливі знаки – горизонтальні риски над деякими словами. Ці риски вказували в яких випадках напівголосна вживається в значенні приголосної, а в яких в значенні голосної. Ці риски стали одним із ступенів послідовного розвитку пунктуації.

Бл. Єроним у своїх творах досить часто зазначає, що в його час у єврейському тексті була велика різниця між його написанням і усною вимовою (одне слово могли читати по-різному). Також і самі слова вимовлялись по-різному, в залежності від освіти читача і місцевих діалектів (лист до Євагрія). Однак, вказуючи на таке невизначене положення у сучасній йому вимові єврейських слів, а звідси і на труднощі при розумінні самого священного тексту (язва – слово; пастухи – друзі) Єроним вказував лише на особливу складність своєї праці перекладу і тлумачення, і свої зауваження висловлював лише в поодиноких випадках. Тому його перекладацькі і тлумачні роботи завершувались досить швидко і вдало. Сам Єроним вказував на існування у сучасному йому єврейському тексті письмових знаків пунктуації, котрі значно полегшували розуміння тексту.

Синагогальні священні списки пунктуації не мали, існувало правило не використовувати пунктуацію в богослужбових синагогальних списках. Але в багатьох єврейських богословських школах вже почали вводити пунктуацію і в священні тексти. Талмудисти ж демонстрували своє різко негативне ставлення до пунктуації (з ІІІ по IVст. по Р.Х.).

Після Талмуду (IVст.) починається так званий темний період історії пунктуації, аж до укладення Масори (система критичних зауважень єврейських вчених стосовно тексту священних старозавітних книг). В Талмуді пунктуації немає, а в Масорі вона вже вживається в усій своїй повноті до найдрібніших моментів, вже строго встановлена, опрацьована, і як така, що не підлягає ніяким правкам чи змінам.

Бачимо, що пунктуація в єврейській мові була заснована досить пізно, хоча у своєму зародковому вигляді вона існувала одразу після вавилонського полону. В Самарянському П’ятикнижжі – це горизонтальні лінії. В сирійській мові для визначення голосних вживалисть крапки, які розміщувались зверху, внизу і в середині слова. Існує також арабська пунктуація.

На переклад і тлумачення усіх старозавітних книг Єрониму знадобилось 15-20 років. Бл. Єроним згадує про т.зв. “акценти” і зазначає, що вони допомагали визначенню точного значення єврейського слова. Згадані Єронимом акценти мали те ж значення, що і риски Самарянського П’ятикнижжя, тобто вказували на голосні звуки. Але система цих акцентів була ще не стійкою і не відпрацьованою, вона містила в собі лише початки сучасної єврейської пунктуації