Ставлення Христа Спасителя до неканонічних книг та апокрифів. Критичний аналіз тверджень вчених – раціоналістів.

За допомогою ретельної дослівної перевірки старозавітніх цитат вчені стверджують що в новому завіті цитуються, як “Писання”, всі старозавітні канонічні книги, окрім Есфір і Екклезіаста. У цьому всі вчені згідні між собою.

Але чи лише одні канонічні книги визнавались “Писанням” у Новому Завіті?

Вчені – раціоналісти, представники біблійної негативної критики, не визнаючи богонатхненності канонічних книг, вважали старозавітній канон лише простим збірником найкращих творів з “єврейської національної бібліотеки”, що збереглись.²⁸ Мали місце намагання знайти підґрунтя для такого твердження в новозавітніх текстах. Так, стверджувалось що Христос і апостоли однаково ставились і надавали однаковий авторитет усім єврейським книгам, що знаходились в цей час в середовищі єврейського народу. Були спроби довести що апостоли не бачили і не вказували різниці в авторитеті єврейських книг: канонічних, неканонічних, апокрифічних, духовних, світських і т.д., – що всі книги однаково були для апостолів “Писанням”.

Головним підґрунтям для такого положення ці вчені вважають деякі новозавітні цитати (всього п’ять) із Старого Завіту, які дослівно (але не за змістом) відповідають відомим старозавітнім книгам. А в деяких випадках (всього в двох) ці цитати мають чіткі паралелі в апокрифічних сказаннях.

Розглянемо ці цитати, щоб побачити, наскільки об’єктивно зроблено з них критичні висновки:

Ісус Христос в бесіді з єрусалимськими книжниками на святі кущів сказав:

“Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої” (Ін. 7:38).

В канонічних і навіть неканонічних книгах Старого Завіту дослівно схожого вислову немає. З цього раціоналісти роблять висновки, що Христос мав на увазі який розповсюджений серед євреїв і відомий Його слухачам – єрусалимським книжникам єврейський твір (з “національної єврейської бібліотеки”). Цей твір Спаситель також називає “Писанням”. При цьому критики не вказують і самі не знають, з якого саме “національного” твору взятий процитований вислів.

Насправді ж, в старозавітніх книгах є дуже близькі до вказаного вислову паралелі. Так, премудрий приточник говорить: “вода глибока слово в серце мужа: река же изскачущая и источник жизни” (Прем. 18:4).

У пророків Ісаї (12:3; 44:3; 55:1; 58:11)

Єзекиїля (47:1-12)

Захарії (13:1; 14:8)

Іоїля (2:28-29)

Сповіщається про благодатні “потоки живої води” для віруючих в Господа народів: дарування “життя” духовно мертвим країнам і народам.

В книзі пророка Єремії Господь уподібнює себе джерелу живої води (2:3).

Отже, бачимо що в старозавітніх книгах дуже багато місць близьких за змістом до вислову спасителя.

Далі негативна критика звертає увагу на такі слова в Євангелії від Луки:

“Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть”.

Справді, в старозавітніх книгах немає подібного дослівного тексту, але є багато близьких за змістом паралелей. Так, говориться про Іпостасну Премудрість Божу, яка посилала до людей своїх вісників (Притч. 1:22; особ. 8-9 розд.). Нарікання і докори за неуважність єврейського народу до Божих пророків і посланців (грец. ’απόστολος) часто зустрічаються у старозавітніх пророків: Єремії (7:25; 25:4)

Єзекиїля (16,20,23 розд.)

Даниїла (9,16 розд.)

у священних письменників: Ездри – 2Хр. 24:19; 36:15-16

Неемії (9:26)

Усі ці свідчення зі старозавітніх книг, без перебільшення, можуть вважатися за вказану Христом промову Премудрості Божої.

Треба також вказати на синоптичний виклад цієї ж промови Спасителя у євангеліста Матфея:

“Тому ось Я пошлю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста” (Мт. 23:34).

Тут Ісус Христос ототожнює Себе з Премудрістю Божою. Очевидно, і в Євангелії від Луки під Премудрістю розуміється також Ісус Христос, Друга Особа Святої Тройці, названа Премудрістю Божою (Притч. 8:1-21, 9:1-5).

Більше в словах Самого Ісуса Христа раціоналісти не знаходять матеріалу для підтвердження своєї позиції і звертаються до апостольських промов:

“Але, як написано: “Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував люблячим Його” (1Кор. 2:9).

Критики бачать у цих словах святого апостола Павла посилання на якийсь апокриф, що не дійшов до нас. І знову, як і в попередніх випадках, не вказується, з якого саме твору взяті ці слова. Бачимо, що постійно йдеться про якісь нікому невідомі апокрифи. Тоді як богослови можуть цілком визначено вказати на паралельні місця в старозавітному каноні. Пророк Ісая говорить:

“Бо від віку не чули, не слухали вухом, і ніяке око не бачило іншого бога, крім Тебе, Який стільки зробив би для тих, що надіються на Нього” (Іс. 64:4).

Таким чином, і в цьому випадку перевага аргументації на боці віруючих богословів, а не критиків.

Особливу увагу негативної біблійної критики привертають два вислови в соборному посланні святого апостола Юди:

“Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: “Нехай заборонить тобі Господь” (Юд.9ст.).

“Про них пророкував і Епох, сьомий від Адама, кажучи: “ось іде Господь із тисячами святих ангелів Своїх” (Юд. 14ст.).

Згадана апостолом суперечка архистратига Михаїла з дияволом і пророцтво Еноха не зустрічаються в старозавітніх канонічних книгах, але викладаються в апокрифах. В першому випадку це “Возходження Мойсея”, у другому – книга Еноха. Таким чином, на перший погляд, тут перевага на боці критиків – цитуються апокрифи. Однак треба звернути увагу на те, що у всіх попередніх випадках новозавітні цитати з “Писання” наводяться з ясним на те посиланням: “як написано”, або “писання говорить”. Такий вираз апостол Юда не вживає, що вказує на відсутність посилання на писемне джерело, і тим більше, – на джерело богонатхненне.

Свідчення про Михаїла і Еноха апостол міг запозичити з усного, загальновідомого в юдействі передання, які в подальшому були внесені у згадані апокрифічні книги. Це підтверджується тим загальновизнаним фактом, що згадані апокрифи виникли не раніше ІІ століття по Р.Х., а послання Юди написані в першому. Таким чином, апостол Юда аж ніяк не міг посилатись на апокрифічні твори.

Отже, як видно з усього попереднього тексту, головне питання полягає у невідповідності новозавітніх цитат і існуючому нині старозавітньому тексту. Однак, ця невідповідність пояснюється тим, що новозавітні письменники, наводячи старозавітні вислови, турбувавшись не про буквальну передачу тексту, а про точну передачу його змісту, ідеї. За висловом блаженного Єронима ne verbum e verbo, sed sensum ex sensu черпали з них.

Дуже часто апостоли вказують старозавітню книгу, з якої запозичують цитату, але цитата і цитоване місце відрізняються в букві:

“щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби” (Мт. 8:17).

Порівняй цю цитату з цитованим місцем

“Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби” (Іс. 53:4).

“щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу” (Мт. 13:35).

Порівняй цю цитату з цитованим місцем

“відкрию в притчах уста Мої і розкажу загадки віків давніх” (Пс. 77:2).

Подібних прикладів багато: Лк.: 4:18-19 = Іс. 61:1-2

Діян. 28:26-27 = Іс. 6:9-10 і ін.

Ця різниця відмічається не лише в перекладених текстах Біблії, але в грецькому і єврейському оригіналах. Усюди ми бачимо одне і те саме: схожість в думці при різниці в букві.

Рекомендована література:

Дагаев Н. История ветхозаветнего канона. –СПб., 1898.

Юнгеров П. Общее историко-критическое введение в священные ветхозаветные книги. – М., 2003.