Поділ юдейського канону на розділи та особливості розташування у них священних книг.

Юдейський канон поділяється на три частини: закон, пророки і писання (Baba Batra, 13-15).

До першого відділу – закону – належить П’ятикнижжя Мойсея.

Другий відділ – Пророки: Третій відділ – Писання

ранні пророки: Ісуса Навина Суддів Самуїла (1-2Цар.) Царів (3-4Цар.) пізні пророки: Ісая Єремія Єзекиїль 12 малих пророків

повчальні і історичні книги: Псалтир Притчи Іова Екклезіаст (Когелет) Пісня Пісень Руф Плач Єремії Есфір Даниїла Ездри Неемії Хроніки (Параліпоменон)

В останньому відділі окремою групою виокремлюється п’ять книг: Пісня Пісень, Руф, Плач, Екклезіаст і Есфір через їх вжиток в синагогальному богослужінні (Пасха, П’ятидесятниця, Кущів, Пурим) і називаються chamesch megillot – п’ять звитків.

Чим зумовлений такий поділ канону і розміщення в ньому старозавітніх книг? Стосовно першого відділу непорозумінь не виникає. Зміст П’ятикнижжя Мойсея, що мав для євреїв законодавчий характер, справедливо надав йому перше місце і назву “закону” в складі канона. Таке ж місце і назву П’ятикнижжя зберегло в християнському каноні. Єврейські вчені, наприклад Маймонід, пояснюють перше місце П’ятикнижжя ще й тим, що Мойсей був вище усіх інших пророків (Втор. 34:10) і письменників. Як “друг Божий”, що бесідував з Богом уста в уста і “безпосередньо” від Бога отримав одкровення, а всі інші отримували їх за посередництвом видінь.

Назва другого відділу юдейського канону – пророки – пояснюється тим, що всі книги цього відділу були написані пророками. Корпус “ранніх пророків” – писання більш давніх пророків (Іс. Навин, Самуїла, Нафан і ін.) і оповідають про більш давні події. Корпус “пізніх пророків” – писання пророків більш пізніх за часом служіння (Ісая, Єремія, Єзекиїль, 12 малих прор.). За талмудичним переданням, книга Ісуса Навина написана самим Ісусом Навином, який в кн. Прем. Сираха (46:1) і в Юдейських древностях Йосифа Флавія називається пророком і приємником Мойсея в пророчому служінні.²⁰ Книги Суддів і 1-2 Царств, за юдейським переданням, написані пророком Самуїлом; а 3-4 Царств пророком Єремією. Книга пророка Даниїла, яка в християнському каноні знаходиться у відділі пророків, у євреїв в різні часи займала не однакове місце. За часів Сираха, очевидно вона не була серед пророчих книг (Сир. 49:10-12). Тоді як Флавій називає її серед інших пророчих книг.²¹ Сьогодні вона знаходиться у відділі писань. Так було і за часів бл. Єронима, який, вказуючи на відсутність цієї книги у євреїв серед пророчих писань, пояснював тим, що пророк Даниїл жив при іноземному дворі (Com. In pr. Dan. 1,III). В єврейських творах Даниїл називається не пророком, а провидцем – hachozeh (Jalkut zu Dan. §1066), очевидно, через велику кількість видінь в його книзі (7-12розд.). Авторитет книги Даниїла ставився під сумнів єврейськими вченими ще й тому, що значна її частина була написана на арамейській мові, а не на священній єврейській. У Талмуді зазначено, що “ангели не могли говорити на арамейській мові” (Sabbat. 12, b; Sota. 33a.). Сучасні юдейські вчені справедливо визнають правильним віднесення Даниїла до пророчих книг.

Невизначена назва третього відділу – писання – вказує на відсутність в книгах цього відділу характерних специфічних рис, або особливостей богословського характеру, притаманних першому і другому відділам. Тому за цими книгами була закріплена лише загальна авторитетна назва – писання. Загальний характер назви цього відділу в різних варіантах має давнє походження. Прем. Сирах називає її: “іншими книгами”, Флавій і Фалон через поетичний характер деяких з цих книг – “піснями і вченнями”. В маккавейських період і в новозавітніх письменників “Давидом” або “псалмами” (Лк. 24:44), тому що перше місце тут займала Псалтир.

До третього відділу входять писання різних осіб, яким в єврейському богослів’ї не засвоєно назви “пророк”, наприклад Соломона, Ездри, Неемії. Їх писання істотно відрізняються від пророчих писань, особливо це стосується історичних книг. Однак такий, як і будь-який інший поділ священих книг, є великою мірою умовним. І в історичних і в повчальних книгах є багато пророчих-месіанських місць, що не дозволяє надавати ці писання виключно історичними. Письменником книг Царств ми бачимо історика-пророка, письменником книг Параліпоменон – історика-учителя і проповідника. Книга Руф вважається писанням пророка Самуїла, а Плач – пророка Єремії. З перекладу LXX можна зробити висновок, що в давнину ці книги були в пророчому відділі, приєднуючись: перша до кн.. Суддів, а друга до кн.. Єремії. Подальше її перенесення до відділу писань могло бути зумовлене їх вживанням на синагогальних збираннях в святкові дні. Тому вони і знаходилися в числі “п’яти звитків – chamesch megillot”. До того ж і зміст вказаних книг наближає їх до третього відділу. Наприклад, кн. Руф була немов історичним вступом до Псалтирі Давида. Плач Єремії за своїм характером і особливістю викладу наближається до псалмів епохи полону, як священна пісня, що оплакувала полон Юди.

В деяких талмудичних трактатах весь третій відділ називається “премудрістю – chokma” (Megilla. 7, a; Krochmal Kerem chemed. V.s. 79), що вказувало на повчальний, “премудрий” характер написаних книг цього відділу.