14. Класифікація інтеграційних чинників продуктивності.

Інновації. Інновація — це нововведення у виробничо-комер­ційну практику, яке зумовлює якісні зміни в техніко-техноло­гічній базі підприємства, в системі управління, організації праці і виробництва. У результаті інтелектуальної діяльності людей народжуються новини. А запроваджені у виробничо-комерційну практику новини виступають як нововведення.

Усі інновації можуть класифікувати за такими видами.

Технічні інновації — це поява нових інвестиційних та споживчих виробів, нових технологій, нових матеріалів тощо.

Організаційні інновації включають у себе новітні форми й методи організації всіх видів людської діяльності в будь-якій ланці суспільного життя: соціальній, економічній, політичній, науковій та ін.

Економічні інновації — це практичне застосування нових економічних методів управління будь-якою ланкою суспільного життя. Економічні інновації з’являються в системі планування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, організації заробіт­ної плати тощо.

Соціальні інновації — це поява нових чинників, практичне застосування яких сприятливо впливає на психологічний та фізіологічний стан людини, активізує її діяльність, у результаті чого підвищується її особиста продуктивність.

Соціальні інноваційні чинники — це передусім забезпечення необхідного рівня безпеки праці, оптимізація санітарно-гігіє­нічних умов, високий рівень охорони здоров’я тощо.

Екологічні інновації — це все нове, впровадження якого у виробничу практику сприятливо впливає на навколишнє середовище, сприяє збереженню природи, її флори та фауни. Прикладом екологічних інновацій може бути розроблення та впровадження в практику японськими та європейськими фірмами двигуна внутрішнього згорання на водневому паливі.

Юридичні інновації — це нові та змінені закони й розроблені на їхній основі якісно нові нормативно-правові документи, запровадження яких у практику приносить окремим громадянам, підприємствам чи суспільству загалом певний техніко-еконо­мічний чи соціально-екологічний зиск.

Організаційний менеджмент. Будь-яке підприємство чи фірма тільки тоді домагається безперервного зростання продуктивності, коли їхня багатогранна діяльність спирається на організаційний менеджмент.

Під організаційним менеджментом слід розуміти процес використання організаційних чинників підвищення продуктивності в усіх сферах діяльності підприємства.

До організаційного менеджменту потрібно відносити вдосконалення не тільки безпосередньо процесів виробництва та праці, а й окремих елементів чи всієї сукупності наукового та господарського механізму — системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-техніч­ного забезпечення, науково-технічного обслуговування, інновацій.

Економічна безпека підприємства. В умовах ринку підвищення продуктивності на підприємствах можливе тільки за наявності високого рівня їх економічної безпеки.

Економічна безпека підприємства — це особливий вид його діяльності, спрямований на захист усіх своїх ресурсів (землі, капіталу, персоналу, інформації, матеріалів, фінансів) від внутрішніх та зовнішніх загроз, що зумовлює їхню максимальну віддачу.

Кожен об’єкт господарювання забезпечує на необхідному рівні свою економічну безпеку, аби домогтися як головних, так і проміжних цілей, однією з яких є безперервне зростання продуктивності.

Рівень економічної безпеки знаходиться в оберненій залежнос­ті від масштабів шкоди, яка була завдана підприємству зовніш­німи і внутрішніми чинниками. На економічну безпеку підпри­ємства негативно можуть впливати:

• будь-які дії (як свідомі, так і несвідомі) фізичних та юридичних осіб;

• поява об’єктивних, незалежних від підприємства явищ та обставин (форс-мажорні обставини, погіршення кон’юнктури рин­ку для товарів і послуг даного підприємства).

Отже, економічна безпека підприємства може зазнавати негативних впливів, які мають як суб’єктивний, так і об’єктивний характер. Негативні впливи мають об’єктивний характер, якщо вони не пов’язані з діяльністю організації та її працівників. Нега­тивні впливи суб’єктивного характеру виникають унаслідок непродуктивної діяльності фірми або її керівного персоналу.

Стратегічна мета економічної безпеки будь-якої організації полягає у забезпеченні її високопродуктивної роботи і конкурентоспроможності, недопущенні стагнаційних процесів як упродовж поточного терміну часу, так і в перспективі.

Стратегічна мета економічної безпеки підприємств досягається шляхом реалізації функціональних цілей, до яких належать:

• забезпечення юридичного захисту на необхідному рівні всіх видів діяльності підприємства;

• забезпечення підприємства висококваліфікованим і високоінтелектуальним персоналом;

• створення високопродуктивної системи управління підприємством;

• забезпечення працівників підприємства необхідною інформацією, створення надійної системи її захисту;

• недопущення негативного впливу виробничих процесів підприємства на соціальне та навколишнє середовище;

• забезпечення технологічної конкурентоспроможності підприємства;

• забезпечення фінансової стійкості та незалежності підприємства;

• організація на належному рівні захисту всіма способами корпо­ративних ресурсів підприємства (персоналу, майна, фінансів тощо).

Реструктуризація та санація організації. У багатьох випадках існуюча система управління не забезпечує необхідних темпів зростання продуктивності в організації. Це свідчить про те, що така організація потребує реструктуризації або навіть санації (оздоровлення).

Реструктуризація — це процес ліквідації протиріч, які виникають між споживачами та виробниками.

Сутність реструктуризації виробництва полягає у здійсненні правових, організаційно-економічних, технічних, соціально-екологічних заходів, спрямованих на перебудову організаційної та управлінської структури підприємства, зміну форм його власності, кінцевим результатом чого має бути різке підвищення продуктивності. Реструктуризація виробництва виступає у двох фор­мах: оперативній та стратегічній.

Оперативна реструктуризації відбувається, як правило, протягом 3—4 місяців і спрямована передусім на підвищення продук­тивності за рахунок зниження поточних витрат і збільшення обсягу продажів.

Стратегічна реструктуризація підприємства спрямована на забезпечення його довгострокової конкуренції за рахунок насамперед систематичного підвищення продуктивності.

Реструктуризація підприємства може бути: управлінською, технічною, економічною, фінансовою, екологічною, організаційно-правовою.

Управлінська реструктуризація передбачає підготовку і перепідготовку кадрів, застосування інших заходів, спрямованих на поліпшення структури управління підприємством.

Технічна реструктуризація спрямована на забезпечення високого техніко-технологічного рівня виробництва, що дає змогу організації виготовляти висококонкурентну продукцію.

Економічна реструктуризація забезпечує, як правило, високий рівень продуктивності, рентабельності продукції та виробництва, що дозволяє підприємству успішно функціонувати й розвиватися в конкурентному середовищі.

Фінансова реструктуризація спрямована на оптимізацію структури балансу організації, всіх його фінансових показ-ників.

Екологічна реструктуризація підприємства має на меті підвищення рівня екологічності продукції та виробничих про-цесів.

Організаційно-правова реструктуризація пов’язана зі зміною власника державних підприємств, системи їх управління тощо.

Залежно від фінансово-економічного стану підприємства здійснюють часткову (обмежену) реструктуризацію виробництва та всебічну (комплексну). Часткова реструктуризація здійснюється за окремими її видами. Комплексна реструктуризація охоплює, як правило, всі її види (більшість із них) і триває протягом трьох років.

Санація (оздоровлення) здійснюється з метою недопущення банкрутства підприємств та організацій. Сутність санації полягає в практичній реалізації комплексу заходів — фінансових, економічних, соціальних, організаційних, що дає можливість різко підвищити продуктивність усіх видів діяльності підприємства та забезпечити його оптимальний розвиток у конкурентному середовищі.