64. Середні постійні витрати.

1. Середні постійні витрати (AFC) визначаються шляхом ділення сумарних постійних витрат (ТFС) на відповідну кількість виготовленої продукції (Q), тобто

Оскільки сума постійних витрат незалежна від обсягів виробництва, AFC будуть падати в міру зростання обсягів продукції. Зі збільшенням обсягів виробництва сума постійних витрат, яка дорівнює 100 дол., розподіляється на все більшу кількість продукції. Якщо б вироблялася всього одна одиниця продукції, то сума постійних витрат і AFC дорівнювала 100 дол. Але у разі виробництва двох одиниць сума постійних витрат у 100 дол. дала б 50 дол. постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції; потім 33,3 дол. за розподілу 100 дол. на 3 одиниці продукції; 25 дол. у разі виробництва 4 одиниць продукції і т. д.

Це і є те, що адміністрація у сфері бізнесу називає «розподіленням накладних витрат».

На рис. 6.6 ми бачимо, що крива AFC безперервно знижується в міру зростання обсягів виробництва.

65. Середні перемінні витрати.

2. Середні змінні витрати (AVC) визначаються шляхом ділення сумарних змінних витрат (ТVC) на відповідну кількість виробленої продукції (Q).

AVC спочатку падають, досягають свого мінімуму, а потім починають зростати. На графіку це подано у формі дугоподібної кривої AVC, яку показана на рис. 6.6.

Оскільки сума змінних витрат підпорядкована закону спадної продуктивності, то це повинно вплинути на показники середніх змінних витрат, розрахованих на основі цих сум. На стадії зростаючої віддачі все менше додаткових змінних ресурсів потрібно для виробництва кожної із перших чотирьох одиниць продукції. У результаті змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуватимуться. Коли вироблятиметься п’ята одиниця продукції, AVC досягнуть свого мінімуму, а потім почнуть зростати, оскільки убування віддачі зумовить необхідність використання все більшої і більшої кількості змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Таким чином, за малого обсягу виробництва виробничий процес буде відносно неефективним та дорогим, оскільки обладнання, яким розпоряджається фірма, буде незавантаженим. Недостатня кількість змінних ресурсів комбінуватиметься з обладнанням фірми, і виробництво буде неефективним, а змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції будуть відносно високими. Однак в міру розширення виробництва більш високий рівень спеціалізації робітників і більш повне використання капітального обладнання фірми забезпечать підвищення продуктивності. У результаті змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуватимуться. Внаслідок застосування все більшої кількості змінних ресурсів кінець кінцем настане такий момент, коли закон спадної віддачі вступає в дію.

З цього моменту капітальне обладнання фірми почне використовуватись настільки інтенсивно, що кожна додаткова одиниця змінних ресурсів буде збільшувати обсяг виробництва на меншу величину, ніж попередня.

Отже, AVC почнуть зростати.

Звернувшись знову до табл. 6.1 ми можемо переконатись у дугоподібності кривої AVC. Припустимо, що ціна праці становить, скажімо, 10 дол. за одиницю. Розділивши 10 дол. (ціну одного робітника) на величину «середнього продукту» (продуктивність одного робітника), ми отримаємо витрати на одиницю продукції. Оскільки ми виходили із того, що праця є єдиним змінним ресурсом, то трудові витрати на одиницю продукції рівнозначні змінним витратам у розрахунку на одинцю продукції. Коли на початку розширення виробничого процесу величина «середнього продукту» мала, AVC високі. У міру збільшення чисельності робітників «середній продукт» зростає, що веде до зниження AVC.

У момент, коли середній продукт досягає свого максимального значення, AVC будуть мінімальними.

Потім, оскільки все більше робітників залучатиметься до виробництва, величина «середнього продукту» знижуватиметься, а AVC зростатиме.