41. Загальні витрати і витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати — це всі витрати, необхідні для випуску обсягу продукції за певний період.

Витрати на одиницю продукції обраховуються в серійному та масовому виробництві за певний період у середньому на одиницю виробу. Витрати на виріб в одиничному виробництві виступають як індивідуальні витрати.

Планування, облік та аналіз витрат потребує їх класифікації за певними ознаками. Такими ознаками можуть бути: рівень однорідності витрат, спосіб їх обчислення, форма зв’язку з виробництвом.

42. Елементні і комплексні витрати.

Залежно від рівня однорідності витрати поділяють на елемент­ні та комплексні.

Елементні витрати — це вихідні однорідні витрати, що мають однаковий економічний зміст. До елементних витрат відносять витрати на придбання матеріалів, оплату праці, соціальне страхування.

Комплексні витрати включають в себе окремі елементні витрати і тому за своїм складом є різнорідними.

Коли їх калькулюють, то групують за певним економічним призначенням: на утримання та експлуатацію устаткування, загаль­новиробничі втрати, втрати від браку тощо. Залежно від порядку нарахування витрат на товари і послуги їх поділяють на прямі та непрямі.

43. Пропорційні і непропорційні витрати.

Пропорційні витрати та обсяг виробництва перебувають у прямій функціональній залежності. Для цих витрат коефіцієнт пропорційності (К_п) становить одиницю (К_п = 1). Цей коефіцієнт означає, що збільшення обсягу продукції у певну кількість разів зумовлює і збільшення витрат у стільки ж разів. До пропорційних витрат у першу чергу відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вузли, деталі, в багатьох випадках витрати на оплату праці робітників за відрядною формою.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та регресуючі.

Прогресуючі витрати зростають більш швидкими темпами порівняно із темпами зростання обсягів виробництва. Це означає, що коефіцієнт пропорційності для цих витрат більше одиниці: (К_п > 1). Прогресуючими витратами можуть бути витрати на рекламу, розширення торговельної мережі, оплату праці за відрядно-прогресивною системою.

Якщо витрати зростають меншими темпами порівняно із зростанням обсягів виробництва, то їх називають регресуючими. Коефіцієнт пропорційності для цих витрат менший одиниці (К_п < 1). До цих витрат входять витрати на експлуатацію насамперед активної частини фондів, придбання інструменту, ремонтні роботи. Проте в практиці господарювання всі змінні витрати приймаються за пропорційні, що спрощує систему їх аналізу та прогнозування.

44. Кошторис виробництва.

Кошторис виробництва. Щоб визначити величину витрат, необхідних для виготовлення певного обсягу продукції, складають кошторис виробництва на основі економічних елементів.

До кошторису виробництва включають витрати незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції чи ні. Отже, кошторисні витрати не збігаються із собівартістю продукції.

Кошторис виробництва складають на основі витрат, які за економічним змістом поділяються на такі елементи.

Матеріальні витрати, які включають в себе:

• сировину та матеріали, які є вихідною матеріальною основою виготовлення товарів і послуг;

• покупні вироби, необхідні для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (поковки, штамповки тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергія, газ, пара тощо);

• допоміжні матеріали (фарби, інструмент, кріпильні деталі та матеріали);

• послуги сторонніх підприємств та організацій;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі тощо.

Витрати на матеріали обраховуються на основі норм використання з урахуванням усіх витрат, що пов’язані з їх придбанням та постачанням.

Заробітна плата (основна й додаткова) включає весь фонд заробітної плати, який спрямовується на оплату праці виробничого персоналу, пов’язаного безпосередньо із виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. У собівартість не включають грошові витрати, джерелом яких є прибуток або інші джерела спеціального спрямування.

Відрахування на соціальні потреби складаються із витрат на соціальне страхування, відрахувань до Пенсійного фонду тощо.

Амортизація основних фондів включає всю суму амортизаційного фонду на повне їх відтворення, яка обчислюється за встановленими нормами від їх балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється виходячи із нормативного стро­ку їх функціонування — 10 років.

До інших витрат відносять витрати різного призначення: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центів, охорони; страхування майна; винагороди за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; витрати, пов’язані із сертифікацією продукції; орендна плата тощо.

Кошторис виробництва, розкриваючи елементні витрати виробництва, надає необхідну інформацію щодо структури наявних ресурсів підприємства (матеріали, персонал, основні фонди), яка є вкрай важливою для формування собівартості товарів, послуг і напрямів її зниження, що є чинником зростання продуктивності.

Кошторис середніх та великих підприємств формується як сума кошторисів, первісно складених в їх цехах.