Альтернативні витрати.
З проблемою вибору пов’язана проблема альтернативних витрат. Закон альтернативних витрат був сформульований Ф. Візером так. Реальною вартістю якої-небудь речі є недоодержання корисності інших речей, які могли б бути вироблені за допомогою ресурсів, спрямованих на виробництво даної речі. На думку Візера, витратами виробництва є не що інше, як втрачені потенційні корисності. «Той хто думає про “корисність”, забуваючи про “витрати”, просто думає про корисність тільки одного виробництва, забуває про корисність інших» [3].
Кількість інших продуктів, від яких потрібно відмовиться або якими потрібно пожертвувати, щоб одержати якусь кількість будь-якого іншого продукту, називається вміненими витратами виробництва цього продукту.
Точніше кажучи, економічні, або вмінені, витрати будь-якого вибраного ресурсу для виробництва товару дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Така концепція витрат одержала яскраве втілення в кривій виробничих можливостей (рис. 6.1).
Крива виробничих можливостей зростання продуктивності.
Сутність проблеми економії, тобто зростання продуктивності, можна чітко проілюструвати, використовуючи для цього криву виробничих можливостей (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Крива виробничих можливостей
Ми вже підкреслювали, що ресурси є рідкісними відносно безмежних потреб, для задоволення яких ці ресурси можуть бути використані. Тому доводиться робити вибір між альтернативним їх використанням. Виготовлення більшої кількості інвестиційних товарів означає виготовлення меншої кількості споживчих товарів.
У нашому прикладі кількість інвестиційних товарів, від виробництва яких потрібно відмовитися, щоб одержати додаткову одиницю споживчих товарів, і є вміненими витратами, або просто витратами виробництва одиниці споживчих товарів.
Пересуваючись по кривій від альтернативи А до В, ми бачимо, що витрати на виробництво однієї одиниці інвестиційних товарів дорівнюють витратам однієї одиниці споживчих товарів. Однак простежуючи рух витрат під час переходу до додаткових виробничих можливостей від В до С, від С до D і т. д., ми відкриваємо важливий економічний принцип. У процесі руху від альтернативи А до Е вартість інвестиційних товарів, якими доводиться жертвувати, щоб одержати кожну додаткову одиницю споживчих товарів, збільшується. Під час переходу від А до В на одержання однієї додаткової одиниці споживчих товарів у жертву приноситься одна одиниця інвестиційних товарів, але під час переходу від В до С на одержання однієї додаткової одиниці споживчих товарів потрібно жертвувати вже двома одиницями інвестиційних товарів, потім відповідно на одну одиницю споживчих товарів — три одиниці інвестиційних товарів і, насамкінець, на одну одиницю споживчих товарів — чотири одиниці інвестиційних товарів. І навпаки, виявляється, що у разі переміщення від Е до А витрати на виробництво додаткової одиниці інвестиційних товарів дорівнюють відповідно витратам на виробництво 1/4, 1/3, 1/2 і однієї одиниці споживчих товарів для кожного із чотирьох переміщень.
Очевидною є різниця між витратами на виробництво додаткової одиниці товару і загальними, або сукупними, витратами. Наприклад, витрати на виробництво третьої одиниці споживчих товарів у табл. 6.1 становлять 3 одиниці інвестиційних товарів (7–4). Однак загальні витрати на виробництво 3 одиниць споживчих товарів дорівнюють уже 6 одиницям інвестиційних товарів (10 – 4 або 1 + 2 + 3).
Виходячи із закону зростаючих витрат, уряд країни повинен встановити оптимальну структуру виробництва, яка б забезпечувала за всіх інших рівних умов максимальні темпи зростання національної продуктивності.