71. Позитивний вплив масштабів виробництва на рівень продуктивності.

Позитивний ефект масштабу. Позитивний ефект масштабу (ефект масового виробництва, або економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва) виявляється в тому, що в міру зростання розмірів підприємства ціла низка чинників починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва, що означає зростання продуктивності, і крива довгострокових АТС у цьому разі приймає низхідну форму, що відображено на рис. 6.11а.

1. Спеціалізація праці. Підвищення рівня спеціалізації праці стає можливим в міру зростання розмірів підприємства.

Додаткове наймання, наприклад, робітників означає, що зав­дання між ними можуть бути поділені за принципом більшої однаковості в технологічному та операційному плані. Отже, замість того, щоб виконувати п’ять чи шість різних технологічних операцій у процесі виробництва, кожен робітник може отримати завдання, яке передбачає виконання двох, а то й одної технологічної операції.

Впродовж робочого дня робітник може бути зайнятий виконанням саме цієї однієї технологічної операції, яка найоптимальніше відповідає його кваліфікації.

На дрібних підприємствах кваліфіковані робітники нерідко витрачають до половини свого робочого часу на виконання зав­дань, які не вимагають ніякої кваліфікації. Це призводить до підвищення витрат виробництва, отже, й до зниження продуктивнос­ті. Поділ трудових операцій дозволяє робітникам набувати особливо багатого досвіду у виконанні конкретних завдань, які закріплені за ними.

«Майстер на всі руки», обтяжений п’ятьма чи шістьма різними завданнями, навряд чи зможе стати однаково досвідченим із кожного із них. Отримавши можливість зосередитись на виконанні одного спеціалізованого завдання, той самий робітник зможе працювати значно продуктивніше. І насамкінець, більш високий рівень спеціалізації праці виключає втрати часу на перехід робітника від одного робочого місця до іншого.

2. Спеціалізація управлінського персоналу. Більші масштаби виробництва дозволяють також краще використати працю спеціалістів з управління завдяки її більш глибокій спеціалізації. Керів­ник, здатний контролювати працю 20 робітників, буде використаний непродуктивно на дрібному підприємстві, яке має у своєму розпорядженні десять працівників. Виробничий персонал у цьому разі збільшений у два рази за незмінної величини витрат на утримання адміністративного апарату. До того ж дрібні фірми не спроможні використовувати працю спеціаліста-управлінця за прямим призначенням.

На дрібному підприємстві спеціаліст із проблем збуту можливо буде змушений розподіляти свій час між різними сферами управлінської діяльності, наприклад, маркетингом, управлінням трудовими та фінансовими ресурсами.

Розширення масштабів виробництва приведе до того, що спеціаліст з маркетингу зможе повністю присвятити себе контролю за збутом і розподілом продукції, тоді як для виконання інших управлінських функцій будуть залучені додатково відповідні спеціалісти. У результаті підвищиться продуктивність і знизяться витрати на виробництво одиниці продукції.

3. Ефективне використання капіталу. Дрібні фірми часто бувають неспроможними використовувати найбільш ефективно з технологічного погляду виробниче обладнання. Машини для виготовлення продукції можна придбати тільки в дуже великих і вкрай дорогих комплектах. Більше того, ефективне використання машинного обладнання вимагає виробництва великих розмірів. Отже, тільки великі виробники можуть дозволити собі придбати та ефективно експлуатувати високопродуктивне обладнання.

Наведемо приклад. В автомобілебудуванні найбільш ефективні методи виробництва передбачають використання робототехніки та найскладнішого обладнання для складальних ліній. Ефективна експлуатація цього обладнання може бути забезпечена тільки за обсягу виробництва від 200 тис. до 400 тис. автомобілів на рік. Як бачимо, дрібні виробники не спроможні не тільки придбати таке обладнання, а й високоефективно його використовувати, оскільки малі обсяги виробництва призводять до підвищення витрат на одиницю продукції.

4. Виробництво побічних продуктів. Організатори великомас­штабного виробництва практично завжди мають більш широкі можливості для виробництва побічної продукції порівняно з дріб­ними фірмами. Велика фабрика, де пакують м’ясо, виготовляє клей, добрива, лікарські препарати і цілу низку інших продуктів із тих самих відходів, які більш дрібними виробниками були б викинуті, як непотріб.

Усі ці технологічні чинники — підвищення рівня спеціалізації праці робітників та управлінців, можливість найбільш ефективного використання обладнання та оптимальна утилізація відходів — робитимуть свій внесок у зниження витрат на виробництво одиниці продукції тих виробників, які будуть спроможні розширити масштаби своїх підприємств.

Іншими словами це можна сформулювати такі: збільшення кіль­кості всіх залучених у виробництво ресурсів, скажімо, на 10 % приведе до більш пропорційного зростання обсягів виробництва, наприклад, на 20 %; необхідним результатом буде зниження АТС, тобто підвищення продуктивності.