- •Предмет менеджменту продуктивності.
- •Метод менеджменту продуктивності.
- •Зв’язок менеджменту продуктивності з іншими дисциплінами.
- •Завдання менеджменту продуктивності.
- •Класифікація цілей суспільства.
- •Характеристика економічних і екологічних цілей суспільства.
- •Характеристика соціальних і демографічних цілей суспільства.
- •Сутність продуктивності.
- •Екстенсивні і інтенсивні чинники продуктивності.
- •Сутнісна класифікація продуктивності.
- •Роль продуктивності у досягненні різноманітних цілей суспільства.
- •Модель “пастки” спадної продуктивності.
- •Класифікація інтеграційних чинників продуктивності.
- •Класифікація “м’яких” чинників продуктивності.
- •Сутність інформаційних і виробничих технологій.
- •Класифікація інвестицій.
- •Основні фонди і виробничі потужності.
- •Класифікація персоналу.
- •Склад об’єктів промислової власності.
- •Склад об’єктів, що охороняються авторськими і суміжними правами.
- •Об’єкти інтелектуальної власності.
- •Охарактеризувати нематеріальні активи.
- •Розкрити функції системи управління.
- •Охарактеризувати методи управління.
- •Характеристика типів виробництва.
- •Класифікація інновацій.
- •Суть організаційного менеджменту.
- •Економічна безпека підприємства і її стратегічна мета.
- •Характеристика видів реструктуризації підприємства.
- •Сутність макрорівневневих чинників продуктивності.
- •Чинники продуктивності, пов’язані із життєвим простором країни.
- •Основні структурні зміни в зайнятості.
- •Основні структурні змінні ввп.
- •Інституціональні механізми і їх призначення.
- •Інфраструктура економіки і її види.
- •Сутність фіскальної політики.
- •Основні засади соціальної політики.
- •Національна безпека держави.
- •Класифікація витрат.
- •Загальні витрати і витрати на одиницю продукції.
- •Елементні і комплексні витрати.
- •Пропорційні і непропорційні витрати.
- •Кошторис виробництва.
- •Собівартість продукції.
- •Система управління витратами і норми витрат.
- •Місце витрат і центри відповідальності в системі управління продуктивністю.
- •Потреби.
- •Економічні ресурси, їх категорії.
- •Альтернативні витрати.
- •Крива виробничих можливостей зростання продуктивності.
- •Зовнішні витрати фірми.
- •Внутрішні витрати фірми.
- •Бухгалтерський і економічний прибуток фірми.
- •Суть короткострокового періоду.
- •Суть довгострокового періоду.
- •Закон спадної продуктивності.
- •Крива спадної віддачі.
- •Гранична і середня продуктивність.
- •Постійні витрати.
- •Перемінні витрати.
- •Загальна сума витрат.
- •Середні витрати.
- •Середні постійні витрати.
- •Середні перемінні витрати.
- •Середні загальні витрати.
- •Граничні витрати.
- •Залежність граничних витрат від середніх загальних і середніх перемінних витрат.
- •Граничні витрати і гранична продуктивність.
- •Віддача витрат у довгостроковому періоді.
- •Позитивний вплив масштабів виробництва на рівень продуктивності.
- •Негативний вплив масштабів виробництва на рівень продуктивності.
- •Постійна віддача від зростання масштабів виробництва.
- •Мінімальний розмір виробництва і продуктивність
- •Соціально-економічне значення вимірювання продуктивності.
- •Організаційні проблеми вимірювання продуктивності.
- •Вимірювання продуктивності на підприємствах.
- •Вимірювання продуктивності у виробничих підрозділах фірм.
- •Індекси змінного, постійного і структурного складу продуктивності.
Основні структурні зміни в зайнятості.
Структурні зміни в зайнятості. На динаміку продуктивності впливають передусім зміни в зайнятості трудових ресурсів. Трудові ресурси — це частина населення, яка має певний фізичний розвиток, розумові здібності і знання, необхідні для роботи в різних галузях економіки.
До трудових ресурсів відносять осіб у працездатному віці (чоловіків 16—59 років і жінок 16—54 років), за винятком непрацюючих інвалідів 1 і 2-ї групи та непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіків 50—59 років, жінок 45—54 років); а також населення старше і молодше працездатного віку, що зайняті економічною діяльністю.
На практиці структурні зміни в зайнятості пов’язані зі зміною чисельності:
населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності;
населення, зайнятого в галузях економіки;
економічно активного населення;
безробітних;
працездатного населення;
економічно неактивного населення.
До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, віднесені особи працездатного віку, старшого віку та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом в умовах повного (неповного) робочого дня (тижня); роботодавці, які самостійно забезпечували себе роботою, включаючи підприємців, безоплатно працюючих членів їхніх сімей; служителі релігійних культів; військові кадрової служби; спецконтингент та ін. У кількості зайнятого населення не враховуються учні працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби та жінки, які перебувають у відпустці за вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законодавством, а також іноземні громадяни.
До населення, зайнятого в галузях економіки, віднесені: працівники державних, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій; працівники колективних сільськогосподарських підприємств; особи, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві; особи, зайняті у малих, приватних підприємствах, міжнародних організаціях, фермерських господарствах.
Середньорічна кількість робітників і службовців розрахована на підставі середньооблікової кількості працюючих за наймом на підприємствах, в установах, організаціях та громадських об’єднаннях. Вказана кількість не включає такі категорії, як сумісники та ті, що працюють за договором підряду.
Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили — це населення обох статей віком 15—70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід, (зайняті) та безробітні (у визначенні МОП).
Зайнятими (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили) вважаються особи, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше чотирьох годин (в особистому підсобному сільському господарстві не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.
Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятого населення до всього обстеженого населення або населення у відповідній групі за статтю та у регіонах.
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці — особи у віці 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
не мали роботи (прибуткового зайняття);
шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні;
готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.
До категорії безробітних відносять також осіб:
які розпочнуть роботу протягом двох тижнів;
що знайшли роботу, чекають відповіді;
зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
які навчаються за направленням служби зайнятості.
Зареєстровані безробітні згідно з Законом України «Про зайнятість населення» — це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи.
Працездатне населення у працездатному віці — особи у працездатному віці (чоловіки 16—59 років, жінки — 16—54 років включно), за винятком непрацюючих інвалідів 1 та 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці.
Рівень безробіття визначається відношенням (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили) або до працездатного населення працездатного віку.
Економічно неактивне населення (поза робочою силою) — особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні».
До цієї категорії населення належать:
учні та студенти;
пенсіонери;
особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
особи, які зневірились знайти роботу;
інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.
Втрати робочого часу — це час, який можна було використати для роботи, але він не був використаний через неявку з дозволу адміністрації (включаючи неявки з ініціативи адміністрації), прогули та страйки.