6. Кримінально-процесуальні акти, їх види, значення і вимоги, що до них ставляться

Кримінально-процесуальні акти — це процесуальні документи, в яких*у встановленій законом формі знаходять відображення проце­суальні дії та рішення органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду та судді. Кримінально-процесуальні акти: містять відомості, що мають юридичне значення; мають передбачену законом процесуальну форму; виходять від визначеного законом кола суб'єктів.

Правова сутність кримінально-процесуальних актів полягає в тому, що, відображаючи порядок здійснення процесуальних дій і сутність процесуальних рішень, вони, з одного боку, показують за­конність діяльності органів, які здійснюють кримінальне проваджен­ня, а з другого — дотримання прав і законних інтересів учасників кримінально-процесуальних відносин. Таким чином, заснована на законі діяльність органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду (судді) зі складання кримінально-процесуальних актів має значення правових гарантій прав і законних інтересів особи, інтересів суспільства та держави.

В юридичній літературі існує декілька класифікацій кримінально-процесуальних актів. З огляду на те, відображають ці документи дії або рішення, розрізняють два їх види: ]) документи інформаційно-посвідчувального характеру; 2) документи владно-розпорядчого характеру.

Найбільш поширеним видом документів інформаційно-посвідчувального характеру є протоколи слідчих, судових та інших процесуальних дій. Протоколи — це процесуальні документи, у яких відображаються хід та результати конкретної процесуальної дії. З метою забезпечення повноти інформації, яка в них висвітлюється, закон передбачає низку "правил складання протоколів. Відповідно до ст. 84 КПК при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, у судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційно­го суду ведуться протоколи.

Вимоги до протоколів та правила їх складання передбачено стат­тями 85, 85^і, 85², 85³, 87, 87^і КПК.

Крім протоколів, групу документів інформаційно-посвідчувального характеру складають письмові повідомлення, пояснення, опис майна тощо.

Групу документів владно-розпорядчого характеру складають про­цесуальні рішення. Рішення — це родове поняття, яке відображає сутність акта. Рішення у кримінальному процесі — це правові акти, що виражені у встановленій законом процесуальній формі, у яких державний орган або посадова особа у межах своїх повноважень у передбаченому законом порядку дає відповіді на правові питання, що виникли при провадженні у кримінальній справі, і які містять владне волевиявлення про дії, спрямовані на вирішення завдань криміналь­ного судочинства.

Законом передбачено такі види процесуальних рішень: постанова, подання, доручення, окреме доручення, протокол (як підсумковий документ протокольної форми досудової підготовки матеріалів), об­винувальний висновок (на досудовому провадженні); вирок, ухвала, постанова, окрема ухвала (постанова) (у судових стадіях криміналь­ного процесу).

Кримінально-процесуальні рішення повинні відповідати певним вимогам, які стосуються їх змісту та форми:

законність — означає відповідність рішення вимогам процесуаль­ного і матеріального закону, які підлягають застосуванню в ньому;

обґрунтованість — передбачає наведення в рішенні фактів, які підтверджують правильність сформульованих у ньому висновків;

вмотивованість — передбачає необхідність наведення в рішенні мотивів, що пояснюють правильність обрання певного варіанта по­ведінки; ця вимога тісно пов'язана із вимогою обґрунтованості про­цесуального рішення. Особливу роль мотивування рішення відіграє при застосуванні норм, що передбачають вибір рішення за розсудом правозастосувача.

За своєю формою кримінально-процесуальні акти повинні відпо­відати вимогам закону, бути складені державною мовою, містити необхідні реквізити.