46. Форми застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві

У кримінальному судочинстві спеціальні знання використовуються для виявлення, закріплення, вилучення, оцінки та дослідження доказів. Діюче законодавство не дає визначення поняття «спеціальні знання», а тільки вказує на окремі сфери їх застосування, як-от: наука, техніка, ремесло, мистецтво тощо (статті 75, 128^і КПК). Аналіз дефініцій цьо­го поняття, що надається провідними юристами, дозволяє зробити висновок, що під «спеціальними знаннями в кримінальному судочин­стві» треба розуміти наукові й практичні знання та навички, які відпо­відають сучасному рівню розвитку відповідних галузей людської діяльності, використовуються (застосовуються) при розслідуванні зло­чинів і судовому розгляді кримінальних справ з метою сприяння слід­ству чи суду в збиранні та дослідженні доказів.

Юридична література не дає єдиного розуміння класифікації форм застосування спеціальних знань. Існує лише загальноприйнята думка, що з огляду на правову регламентацію спеціальні знання можуть ви­користовуватися у двох формах — процесуальній та непроцесуальній. Учені одностайні в тому, що діючий КПК містить такі процесуальні форми використання спеціальних знань: судова експертиза (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судо­вих) дій (ст. 128^і КПК). Разом з тим окремі науковці відносять до форм спеціальних процесуальних знань здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності (ст. 66 КПК); виконання довідкової діяль­ності (ст. 66 КПК); спеціальні знання органів та осіб, які здійснюють кримінальне судочинство.

Поряд з процесуальними формами використання спеціальних знань отримали розвиток і непроцесуальні форми, а саме: перевіроч­ні дослідження, що проводяться в стадії порушення кримінальної справи; попередні дослідження, які здійснюються при проведенні слідчих дій; консультативно-довідкова діяльність обізнаних осіб; до­слідження, що проводяться при перевірках за криміналістичними обліками, тощо.

До спеціальних знань не відносяться юридичні знання, за винят­ком тих знань в області спеціальних юридичних наук, які стосуються виявлення, закріплення, вилучення і дослідження доказів.

Підстави призначення, порядок проведення експертизи, доказове значення висновку експерта було предметом розгляду в інших питан­нях, а тому зупинимося на діяльності спеціаліста в кримінальному судочинстві.

Відповідно до ст. 128' КПК у необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не за­інтересований у результатах справи. Аналіз наукових джерел та чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основними напрямами діяльності вказаного суб'єкта в кримінальному процесі є: а) допомога слідчому в пошуку, огляді, описі або закріпленні в інший спосіб, у вилученні доказів, відборі об'єктів та отриманні зразків для подальших експертних досліджень — пошуково-дослідницький на­прям; б) надання допомоги слідчому в підготовці, плануванні та про­веденні слідчих дій (про доцільність проведення, тактику та строки проведення, прогнозування результатів тощо) — організаційно-тактичний напрям; в) надання допомоги слідчому у відтворенні умов та обстановки місця події, складанні протоколу, схем, графіків, ви­користання з цією метою науково-технічних засобів — допоміжно-технічний напрям; г) пояснення з приводу виконуваних дій, роз'яснення слідчому, суду та іншим учасникам судочинства спеці­альної термінології, суті тих чи інших явищ, питань, що мають спеціальний характер та відносяться до сфери професійної компетен­ції спеціаліста, роз'яснення призначення використовуваних технічних засобів, сприяння слідчому у формулюванні питань експерту — довідково-консультативний напрям.

Процесуальний статус спеціаліста в кримінальному процесі (йо­го права, обов'язки, відповідальність) зазначені в частинах 2-4 ст. 128' КПК. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися на виклик особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа.